НАТО у свої 70: Спецрепортаж журналу The Economist. Частина 1

Примітка перекладача. 4 квітня НАТО виповнюється 70 років. Журнал The Economist присвятив цій події спеціальний репортаж, який є чимось на зразок повного медичного обстеження Альянсу.

Спецрепортаж складається із шести повноцінних статей і однієї короткої замітки. У чотирьох із шести статей, у різних контекстах, згадано Україну. Проте навіть якби цих згадок не було, спецрепортаж про НАТО вартий подання українською мовою, і на це є одна причина: євроатлантична інтеграція — важливий пріоритет для України. Щоб досягти мети, нам треба розібратись, чим сьогодні є ЄС і НАТО, а також яких змін слід чекати у цих утвореннях. Нам потрібно знайти своє місце в системі європейської безпеки, а для цього насамперед нам треба розуміти, які виклики чекають на ЄС і НАТО в майбутньому.

Зрілі роздуми

Сімдесята річниця вже сама по собі — видатне досягнення НАТО; історія знає не так багато прикладів військових союзів, які доживали б до такого поважного віку. Більшість союзів умирають молодими. Причини різні: змінюються зовнішні загрози, розходяться національні інтереси, витрати стають занадто обтяжливими. Радянський (в оригіналі написано «російський», що є очевидною помилкою. — О.С.) пакт із нацистською Німеччиною діяв лише два роки. Жодна із семи коаліцій часів наполеонівських війн не тривала довше ніж 5 років. Дослідження 2010-го, проведене Brookings Institution, нарахувало 63 великі військові союзи за попередні п’ять століть, із яких лише 10 існували довше ніж 40 років; середня тривалість життя військового союзу становить 15 років.

НАТО була заснована дванадцятьма учасниками і розширилась до 29, і готується приймати до своїх лав тридцятого члена — Північну Македонію. Із восьми країн, що були засновниками Варшавського пакту (нині зниклого конкурента НАТО), сім стали членами НАТО, а крім них, іще три радянські республіки. Восьмий учасник Варшавського пакту — Радянський Союз — припинив своє існування.

Протягом перших 40 років свого існування НАТО була зайнята стримуванням радянської загрози. Роль Альянсу, згідно з відомою фразою першого секретаря — лорда Ісмея, полягала в тому, що «тримати росіян подалі, американців — поближче, а німців — понижче». Утім, після колапсу комунізму НАТО не проголосила остаточної перемоги і не саморозпустилась. Натомість Альянс переосмислив себе, допомагаючи стабілізувати молоді демократії Східної Європи.

Усвідомивши, що нове завдання вимагає «вийти за межі або вийти з гри», НАТО приступила до низки антикризових заходів. Географія була обширною: від Балкан до Сомалійського півострова та Афганістану. Засновники НАТО ніколи б не подумали, що єдиним випадком застосування статті 5 статуту (яка передбачає, що всі учасники Альянсу стають на захист країни, яка зазнала нападу) стане напад терористичного угруповання «Аль-Каїда» на США.

Після того, як Росія анексувала Крим в 2014 році, Альянс швидко повернувся до своєї основної спеціалізації — стримування свого східного сусіда. І ось тепер уперше НАТО вимушена жонглювати натхненною колективною обороною й антикризовим менеджментом одночасно.

Вечірка з нагоди дня народження обіцяє бути стриманою: 4 квітня міністри закордонних справ країн-членів НАТО зберуться на одноденну зустріч у Вашингтоні, де 1949 року було засновано Альянс. Причина проста — в НАТО хочуть уникнути конфронтації, подібної до тієї, що мала місце під час попереднього саміту за участю Трампа. Тоді американській президент навіть погрожував «власним шляхом США», натякаючи на вихід з Альянсу в разі, якщо інші члени не збільшать внесок у спільну оборону. Останнє, що хотів би почути іменинник на свій день народження, — це нагадування про власну смертність, яка і без того непокоїть. «Ми не маємо гарантій, що НАТО існуватиме вічно», — говорить пан Столтенберг.

Часом здавалось, що Трамп був би радий розпуску НАТО. Під час президентської кампанії він назвав Альянс застарілим. Зайнявши крісло президента, Трамп уникав підтвердження союзницьких зобов’язань, натомість, схоже, сприймав НАТО як іще одну угоду, в якій американських платників податків обдирають як липку. У січні цього року NYT повідомляло, що Трамп неодноразово згадував у приватних розмовах, що хотів би вивести США зі складу НАТО. Подібна інформація підігріває занепокоєння, що Трамп може діяти в інтересах Росії.

Якби Трамп вирішив вийти з НАТО, то зустрів би спротив із боку Конгресу, де республіканці підтримують Альянс так само сильно, як і демократи. Рекордна кількість сенаторів і депутатів — понад 50 — відвідали Мюнхенську безпекову конференцію цього року, щоб продемонструвати солідарність із НАТО. Впродовж попередніх восьми місяців відразу декілька законів було ухвалено Конгресом (Сенат проголосував за 97-2, а Палата представників — за 357-22) на підтримку Альянсу. І хоч такий рівень підтримки підбадьорює НАТО, водночас він наочно демонструє масштаб загрози.

Утім, нова штаб-квартира НАТО в Брюсселі випромінює впевненість організації, що радше готова простояти ще 70 років, ніж розвалитись. Суспільна підтримка НАТО є високою в усіх країна-членах, окрім Туреччини та Греції. Навіть у США, незважаючи на атаки Трампа, підтримка зросла від 49% до 64% порівняно з 2015 роком.

Оптимісти в НАТО мають три причини не перейматись через Трампа.

По-перше, Альянс уже пережив не одну кризу, від Суецької 1956 року до виходу Франції з об’єднаного військового командування в 1966-му. Він має достатньо прикладів стійкості.

По-друге, відтоді як Трамп став президентом, він уже встиг заявити, що більше не вважає Альянс «застарілим», підтримує статтю 5, і що США будуть у НАТО на 100%. Це правда, що він продовжує нападки на союзників через їхні оборонні витрати, але це ситуація, коли подібний тон є виправданим: союзникам справді треба витрачати більше.

По-третє, і це найсильніший привід для оптимізму щодо Трампа, — з часу його правління США тільки підвищили інтенсивність своїх оборонних зусиль у Європі, збільшивши кількість техніки, особового складу та бюджети. Фінансування американської військової присутності у Європі зросло на 40%.

Це частина рішучої відповіді НАТО на зростання загрози з боку Росії. На останніх двох самітах союзники ухвалили низку важливих рішень, спрямованих на зміцнення територіальної оборони. Вони створили Об’єднані сили підвищеної готовності, здатні впродовж кількох днів розгортати мультинаціональні військові групи в країнах Балтії та Польщі. Союзники також затвердили стратегію «Чотирьох тридцяток», мета якої — організація 30 механізованих батальйонів, 30 ескадрилей та 30 військових кораблів, готових до бойового використання впродовж 30 днів не пізніше ніж у 2020 році. Щоб забезпечити швидке переміщення військ, було створено два нові командні центри: у Норфолку, що в США, та у німецькому Ульмі.

Минулої осені НАТО перевірила свої можливості під час навчань «Trident Juncture», що відбулись у Норвегії та навколо неї. Вони стали найбільшими з часів «холодної війни»: участь узяло щонайменше 50 000 військовослужбовців. І хоч деякі прогалини все ще мають місце, важливим є те, що ерозію оборонних можливостей, яка розпочалась з колапсом комунізму, вдалось зупинити.

Цей спеціальний репортаж присвячений огляду стану справ у НАТО. В ньому ми оцінимо, які шанси на виживання має НАТО у свої сімдесят, і поміркуємо над тим, як саме мусить змінитись Альянс, аби залишатися могутнім і в день свого сторіччя.

Найближчим часом Трамп залишатиметься основним відкритим питанням. Упродовж двох років союзники отримували запевнення в тому, що Трампа оточують прихильні до НАТО, виважені радники та чиновники, такі як генерал Джеймс Меттіс, міністр оборони США. Вони не змогли відвернути торговельні війни з Європою та вихід з іранської ядерної угоди, але могли забезпечувати певну стриманість. Тепер їх нема: пан Меттіс звільнився у грудні минулого року. У його заяві про звільнення підкреслено згадувалась необхідність «ставитись до союзників із повагою».

Утім, навіть без Трампа згуртованість та демократичні цінності, які мали б поділяти союзники, перебувають під тиском. Альянс усе ще здатен демонструвати солідарність, як це показала реакція на використання Росією хімічної зброї проти Сергія Скрипаля в Британії. Але розбіжності між європейцями виглядають тривожно великими.

Британію, вірну слугу НАТО, поглинув Brexit, і справа може дійти навіть до обрання прем’єр-міністром скептичного до Альянсу лейбориста Джеремі Корбіна. Націоналістичні уряди Угорщини та Польщі вступили у протистояння зі своїми партнерами по ЄС. Відносини між Францією та Італією настільки погіршилися, що перша навіть відкликала свого посла з Риму.

Відносини між США та стратегічно важливою Туреччиною, яка скоро може перегнати Німеччину і посісти друге місце в НАТО за кількість населення, також напружені. Плани Туреччини придбати С-400, російські системи ППО, — болючий удар для США. Крім того, дрів у багаття підклали інциденти з арештом Туреччиною проповідника-американця (який нині на волі) та відмовою США видали Фетхуллаха Гюлена, якого президент Ердоган звинувачує в організації державного перевороту 2016 року. Також позиції держав розходяться стосовно долі сирійських курдів, які воювали на боці США, але є терористами для Ердогана. Трамп заявив, що якщо відносини і надалі погіршуватимуться, то США можуть «засмутити Туреччину економічно». Проте обидві сторони поки що намагаються уникати такого розвитку подій.

Нині не найкращі часи для розв’язання такої делікатної проблеми, як Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. 1 лютого США вийшли з угоди, яка діяла 31 рік, у відповідь на те, що вони назвали очевидними порушеннями з боку Росії. НАТО підтримала дії американців, але є загроза, що ця ситуація принесе стільки ж проблем, як і тоді, коли американські ракети «Першинг-2» були розміщені у Європі у 1980-му як протидія радянському ядерному арсеналу середньої дальності. Зараз, як і тоді, є ризик, що в американській ядерній парасольці знайдуться дірки, які зроблять європейських союзників США вразливими.

Погляд далі на схід.

НАТО була дуже ефективною останні 70 років, каже Майк Помпео, держсекретар США, який буде господарем святкової зустрічі у Вашингтоні: «Зараз ми хочемо впевнитися, що Альянс буде ефективним і впродовж наступних 70 років». Це буде нелегко. Тектонічні плити геополітики почали зміщуватись. У перспективі — повернення змагань між супердержавами. І хоч Росія має спроможні військові сили, підкріплені ядерним арсеналом і авантюрним бажанням змінити статус-кво, все ж довгостроково її розглядають як силу, що занепадає. Зростає інший гігант — Китай. Колишній Радянський Союз у найкращі роки не дотягував і до 60% американського ВВП, а за кількістю населення був більшим усього на одну п’яту. Натомість Піднебесна стала для Америки рівним суперником, який має в чотири рази більше населення і скоро пережене за розмірами економіки. Зростаючий Китай, створюючи виклик американським інтересам по всьому світу, відволікатиме дедалі більше уваги і ресурсів із боку США. Цей процес почався ще до президентської каденції Трампа; він буде продовжуватись та посилюватись іще довго після її завершення.

Як Трансатлантичний альянс може зберегти єдність у той час, як США дедалі менше цікавляться Європою і все більше заглиблюються в Азію? Це питання життєво важливе для НАТО, та ним в Альянсі лише починають займатись.

Переклад Олександра Снідалова.