Українська Трагедія

І я одразу розпочну з головного.

Трагедія України в тому, що її неможливо перемогти.

Ні, ви не слухаєте. Уважно послухайте мою думку.

Трагедія України в тому, що з неї неможливо зробити успішну країну рівня G20.

Тепер зрозуміло.

Що це за маячня? — нервово питає дехто з читачів. — Автор суперечить сам собі. Аматор якийсь...

У тім-то й річ, любі друзі, що в цьому і є СУТЬ Української Трагедії.

Можливо, це звучить дещо пафосно — Українська Трагедія, але по-іншому сказати я не можу. Тож я розкрию мою думку більш детально наступною алегорією.

Десь на широких просторах Європи розташувалася одна велика міжнародна траса, що простягалася майже через весь континент. Безтурботно поспішаючи у своїх надважливих справах, цим потужним і надійним автобаном користувалися всі заможні водії на сучасних автомобілях. Цілі міста будувалися довкола цієї життєдайної траси, без якої годі було уявити життя будь-якого європейця, що поважав себе і гроші. Власне, спочатку гроші, а вже потім себе.

Життя вирувало вже звичною стабільністю для усміхнених багатіїв, які не втомлювалися бідкатися на всілякі дрібниці на кшталт подряпин на дверцятах своєї новенької автівки чи брак автозаправок уздовж дороги. Але не всім так щастило, були й бідолахи, що всіляко заважали заклопотаним водіям, займалися жебрацтвом, крадіжками, а іноді навіть дозволяли собі агресивну поведінку. Таких чужинців достатньо швидко спроваджували на узбіччя, засунувши в їхні кишені якусь готівку, аби вони не заважали.

Серед знедолених, бідняків, мігрантів та всіляких недоєвропейців біля найдивовижнішої траси на Землі валялася одна достатньо велика брила. Її важко було не помітити, проте багато хто саме так і робив, навіть якщо ненароком перечіплявся через неї. Згадувати брилу вголос вважалося непристойним для справжнього європейця. Велика, сіра, обдерта брила валялася на узбіччі протягом багатьох століть, на неї зазіхало безліч різноманітних грабіжників і тиранів, адже її не можна було оминути, вона була скрізь і ніде водночас.

Вона заважала всім, не привертаючи до себе уваги. Жоден грабіжник не міг встояти перед спокусою привласнити цю злощасну брилу. Якщо ж не вдавалося привласнити, лиходій намагався знищити її, аби від неї не залишилося жодного сліду. Коли черговий тиран підходив до брили з лихим наміром, він обов'язково хапав її і щосили починав трусити, намагаючись розбити чи бодай пошкодити беззахисну брилу. Якщо це не допомагало, він за допомогою війська ринув у бій з нею, розбиваючи об неї кулаки, ламаючи об неї списи, стріляючи в неї з усіх наявних гармат, але кулі та снаряди відскакували від брили рикошетом, незворушно обстрілюючи нападників їхніми кулями.

Минав час у запеклій боротьбі, але брила продовжувала лежати на своєму місці, наче нічого не сталося, хіба що маленькі друзки відлітали від неї. Урешті-решт, черговий тиран змушений був визнати свою неспроможність здолати її і тимчасово відступити, аби вигадати новий підступний план.

У цей час біля брили збиралася купа народу — чергова делегація митців, науковців та різноманітних експертів із гарвардськими дипломами й неабияким завзяттям. Їх цікавило питання, чи можливо перетворити цю незграбну брилу на об'єкт сучасного мистецтва? Відсікти все зайве, надати їй привабливих форм, словом, зробити її корисною для суспільства. Отже, вони, як зазвичай, ставали до праці з розумними обличчями й складними інструментами. Брила лежала, наче на операційному столі, доки з неї намагалися зліпити гарну, привабливу скульптуру, аби потім хизуватися перед здивованим натовпом водіїв — які ми, мовляв, чудові майстри, таку безнадійну брилу довели до ладу, осучаснили її як годиться.

Минав час у безглуздій боротьбі з упертою брилою, що жодним чином не корилася будь-яким перетворенням або втручанням ззовні. Вона здавалася невиправною та ще й мала неприємну звичку падати оточуючим на ноги, наче ненавмисно. Урешті-решт, усе закінчувалося скандалом, усі починали звинувачувати один одного, намагаючись якнайшвидше позбутися набридливої брили. Делегація жбурляла брилу назад у кущі біля траси, після чого розбігалася по світу з терпким відчуттям виконаної справи.

Тож брила продовжувала валятися на узбіччі в оточенні зухвалих ворогів та сумнівних друзів. Проте найзапеклішим ворогом брили завжди був Час. Якби Час мав свідомість, він навряд чи наважився б протистояти цій нездоланній брилі, що кепкувала зі смерті та життя. Час змінює все, але, не підкорившись змінам, брила перемогла й час, мов непереможне Дао.

Тепер, коли до влади можуть прийти всілякі Зе і Ко, вони можуть почати втілювати кремлівський сценарій, але я залишаюся спокійним, як Будда. Нічого в них не вийде.

Тепер ви знаєте, чому я так вважаю.

Хтось із ворогів брили отримає рикошетом по голові.

Хтось із ворогів брили зламає зуби об неї.

Комусь вона впаде на ноги.

А комусь навіть на голову.

І все закінчиться нічим.

Але це тільки перший акт трагедії...

Неможливо?