NewsOne та його мертвонароджена «свобода слова»

Примітка редакції. Медіапростір Князя Тьми і темників та свобода слова — це суцільна антитеза. Ярослав Зубченко в матеріалі для Media Sapiens розбирався, чи мають хоч віддалений стосунок до журналістики телерупори Медведчука.

Наочне пояснення того, чому діяльність каналів Медведчука не має стосунку до свободи слова.

Щоразу, коли на канали Медведчука намагаються накласти санкції, їхні співробітники вдаються до одних і тих же аргументів: а) покажіть російську пропаганду; б) це все тиск на свободу слова. Пропаганду та інші численні проблеми із цими каналами ми вже описували минулого разу. У цьому ж тексті пройдемося по основних тезах медведчуківців щодо «свободи слова» та розберемося, чому це неправда.

«Канали Медведчука — нейтральні та незалежні»

Подібні думки часто можна почути від улюбленців місцевих ток-шоу чи навіть ведучих. Проте насправді ситуація прямо протилежна — NewsOne, «112» та ZIK, мабуть, найбільш залежні від свого власника канали в Україні. Ось лише кілька абсурдних прикладів.

В інтерв’ю з Віктором Медведчуком ведучий В’ячеслав Піховшек назвав проходження «Опозиційної платформи – За життя» та особисто кума Путіна до української Верховної Ради «символом надії».

У різний час на каналах Медведчука виходили проекти «Хто кому Рабінович», «Розмови за життя з Рабіновичем», «П’ять запитань Рабіновичу». У титрах останньої хор наспівував назву партії «За життя».

На «112» виходив проект «Кандидат», де Рабінович та Шуфрич офіційно шукали списочника для своєї партії. У фіналі змагання конкурсанти повинні були піарити «За життя». Піарив політсилу і сам канал: логотипи партії були на екранах, кепках гостей та прапорцях. Також глядачам показували натовп із плакатами політсили. У фіналі всі вони (і навіть Медведчук!) разом із Наталею Валевською співали «Я люблю тебя, жизнь». Переможницю конкурсу, до речі, так і не взяли на прохідне місце у списку.

У переддень дня тиші «Інтер», «112», NewsOne та ZIK узяли спільне інтерв’ю у Вадима Рабіновича. Жодна інша партія від цих каналів подібної уваги не отримала, тож про конкурентів розповідав сам Рабінович. Наприклад, він стверджував, що в програмі «Голосу» є лише три пункти: гей-шлюби, націнка 20 % на російську мову в ресторанах та Вакарчук-прем’єр. Також нардеп заявив, що в Україні триває громадянський конфлікт. Усе це, звісно, під акомпанемент мовчання «незалежних журналістів».

Канали Медведчука цілий тиждень піарили поїздку політика на кінофестиваль у Таорміні, де мала відбутися презентація фільму (а насправді рекламного ролика ОПЗЖ) «Нерозказана історія України». Жодному іншому фестивалю чи кіно, в принципі, ці ЗМІ раніше не приділяли подібної уваги.

Перед виборами канали Медведчука регулярно транслювали практично пряму агітацію за ОПЗЖ, зокрема, від Вадима Рабіновича. Ось Рабінович просить шукати мир там, де він є, а не в «ЄС», «Голосі» чи «Слузі народу». Ось політик сподівається, що сила, яка «підтримує життя», урівноважить президента в парламенті. Ось крики про те, що мир у країні має «шостий номер» (номер ОПЗЖ у бюлетені). Ось пояснення Рабіновича, чому його партії дістався номер шість: бо Бог шість днів творив світ, а «ОПЗЖ» — це найбільш «производственная, приземлённая, понимающая» партія.

Після парламентських виборів телеканали Медведчука майже щодня показували включення з округів, де члени ОПЗЖ розповідали про фальсифікації проти своїх кандидатів. Жодні інші округи та політичні сили не отримали подібної уваги.

Також члени ОПЗЖ дозволяли собі затикати рота ведучим ток-шоу, коли ті намагалися їх перебити; ходити студією, поки всі інші гості сидять; а Віктор Медведчук одного разу в прямому ефірі поцілував журналістку в її день народження.

Про абсурдну перевагу ОПЗЖ за кількістю ефірного часу, особистих інтерв’ю та запрошень у гостьові студії немає чого й згадувати. Кому віддадуть випуск ток-шоу для презентації політичної програми? Вадиму Рабіновичу. Хто отримає годину особистого часу на ток-шоу напередодні першого туру президентських виборів? Юрій Бойко. Хто отримає годину особистого часу на ток-шоу напередодні парламентських виборів? Вадим Рабінович. Кого В’ячеслав Піховшек запросить на інтерв’ю перед виборами? Юрія Бойка. Хто отримає щоденне годинне шоу на ZIK перед виборами? Ілля Кива. Загалом, ви зрозуміли.

І на десерт. Про те, як вільно живеться журналістам на ЗМІ Медведчука, можете оцінити за масовим звільненням із каналу ZIK після його переходу під крило кума Путіна.

«Канали Медведчука запрошують до себе різних гостей, і тут лунають різні думки»

Коли чуєте подібну фразу, одразу запитуйте у співрозмовника: «А де “Опозиційний блок”?». Після розколу екс-регіоналів ЗМІ Медведчука не лише не показують своїх найзапекліших суперників (бо електорат-то спільний), а ще й поливають їх брудом. Інколи досить лицемірно. Наприклад, В’ячеслав Піховшек звинувачував членів «Опозиційного блоку» в «предательстве», бо «голосование за судебную реформу; голосование, когда они выступали в унисон с Порошенком». Знаєте, хто ще голосував за зрадницьку реформу? Юрій Павленко, Юрій Мірошниченко та Юрій Бойко. Але це не всі місцеві проблеми з «рівністю» гостей.

Так, на ток-шоу каналів Медведчука справді (як і на всіх ток-шоу) є представники різних партій, але інколи наближених до ОПЗЖ людей там може бути більше, ніж усіх інших гостей разом узятих. Узагалі, на кожному місцевому ток-шоу є хоча б один член ОПЗЖ, навіть коли це програма про «Євробачення». Крім того, до партійців Медведчука особливо ставляться ведучі: вони отримують найвигідніші запитання та найбільше ефірного часу. Доходить до того, що інші гості запитують: «У нас пресс-конференция сейчас Шуфрича?».

Із плюралізмом думок теж є проблеми. Місцеві програми, наприклад, мають тенденцію обирати вигідні для ОПЗЖ теми: побільше ідеології, мовного питання, ЛГБТ (гомофобія у тренді), чи потрібна Україні Європа? Крім того, за рахунок різноманітних маніпуляцій шоу ще й схиляють глядачів до певної думки, наприклад, виправдання «Беркуту». Та й що казати про баланс, якщо на NewsOne буквально є програма, де Андрій Портнов розповідає про злочини Порошенка.

«Канали Медведчука переслідують за критику влади»

Ми вже пояснювали за що насправді вимагають покарати канали Медведчука, й це не має жодного стосунку до критики влади.

Ось, наприклад, фрагменти петиції, яка стала поштовхом для можливого застосування санкцій минулого року: «...”112 Україна” та NewsOne, які активно транслюють інформаційну політику “руского міра” в Україні [...] Поширюють брехню про ЗСУ, використовують прийоми воєнної пропаганди проти України та українців [...] Ми дозволяємо Росії вільно брехати з телеефірів».

У лютому цього року Нацрада штрафувала NewsOne за мову ворожнечі, зокрема, «заперечення каналом NewsOne присутності російських військ в Україні, виправдовування російської агресії, формування уявлення про Україну як суб’єкт, стигматизацію учасників антитерористичної операції, дифамацію щодо українських політиків».

В останньому висновку Незалежної медійної ради, на який, у тому числі спиралася Нацрада, ухвалюючи рішення про звернення до суду щодо анулювання ліцензії NewsOne, ідеться про зауваження до купи речей: маніпуляцій в ефірі, агітації та контрагітації, а також того, що «впродовж досліджуваного періоду в сюжетах телеканалу простежується однакова риторика позиціонування воєнного конфлікту між Росією та Україною як суто внутрішньоукраїнського».

Насправді в Україні є чимало ЗМІ, які критикують владу. Деякі роблять це сумнівно. Наприклад, «1+1» розповів, що Петро Порошенко нібито вбив свого брата. Інші — проводять якісні розслідування. Приміром, «Наші гроші» безпосередньо напередодні виборів випустили матеріал про корупцію в «Укроборонпромі». Але критика влади автоматично не приносить санкції Нацради цим медіа. Історії із санкціями крутяться лише навколо проросійских ЗМІ Медведчука. При тому, що вони насправді навіть не такі опозиційні, як хочуть здаватися. Петро Порошенко перед виборами спокійно прийшов на «112» зі своїм пулом експертів і прийняв «теплу ванну» в ефірі. Василь Голованов, генпродюсер NewsOne, на початку цього року зняв сороміцький піарний фільм про на той момент першого заступника голови фракції «Блоку Петра Порошенка» Ігоря Кононенка.

«Ведучі не відповідають за слова гостей»

А навіщо ж вони тоді потрібні? Завдання журналістів — це не лише задавати запитання, а й отримувати відповіді та відсіювати очевидну брехню. Коли ведучий мовчить у відповідь на слова гостя й переходить до наступної теми, це означає, що він задоволений тим, що почує глядач.

Ось Вадим Рабінович в інтерв’ю з чотирма журналістами (!) каже, що в Україні триває громадянський конфлікт. Ніхто з медійників не намагається назвати десятки фактів присутності російських військ чи згадати про міжнародну оцінку ситуації. У результаті глядач чує лише проросійську позицію. І подібна ситуація повторюється на каналах Медведчука постійно: це Україна порушує Мінські домовленості (відео); без Росії Рада Європи не потрібна (відео); за Україну воюють найманці (відео); питання Криму треба тимчасово винести за дужки (відео). Чомусь на інших каналах ведучі обурюються подібною брехнею, вступають у дискусії, намагаються вивести спікерів на чисту воду.

Або хоча б не запрошують таких людей в ефір щотижня. Ось Євгеній Червоненко, наприклад, вважає, що в Україні триває громадянська війна. І нічого — регулярно відвідує студії «112 Україна», і канал навіть піарить його на виборах. Також на NewsOne спокійно працює В’ячеслав Піховшек, який прирівнював ветеранів АТО до вбивць. Ці медіа надавали чи й досі надають майданчик для Олени Лукаш, яка кричала «Слава “Беркуту”!»; Руслана Коцаби, який вважає, що кримчани зробили «правильний вибір»; Ганни Герман, яка розповідає, що Янукович міг би повернути Донбас і стати там губернатором, та багатьох інших проросійських спікерів.

Звісно ж, журналісти відповідають за слова гостей, якщо точно знають, що вони будуть розповідати аудиторії. Тому ніхто й не дає слова терористам. Ну, крім каналів Медведчука.

***

Смішно та навіть обурливо виглядає боротьба за збереження свободи слова у виконанні каналів, де цієї свободи просто немає. І де боротися за її отримання журналістам варто насамперед із власником ЗМІ. Наприклад, Медведчук міг би дозволити своїм працівникам не транслювати всі свої зустрічі в Росії. Або під час виборів не брати щотижневі інтерв’ю в Поплавського. Або не запрошувати на два одночасних шоу чотирьох однакових членів ОПЗЖ. Хоча в одному захисники цих каналів усе ж праві — співробітників ЗМІ Медведчука не можна називати «журналістами-рабами». Адже з журналістикою це має мало спільного.