Мораторій на перевірки бізнесу: фейк чи дієвий механізм?

Примітка редактора. Коли влада пропонує закрутити гайки, але гарантує, що ніхто не постраждає, навіть сміятися незручно. Навіщо взагалі вводити якісь обмеження й мораторії замість остаточного вирішення проблеми? На щастя, новий автор розкрив це питання.

• Указ
• Батіг і пряник
• Як можна вирішити проблему?

Указ

17 жовтня минулого року Президент України видав Указ «Про невідкладні заходи щодо забезпечення сприятливих умов для діяльності фізичних осіб — підприємців». Пункт 2, зокрема, передбачає обов’язок Кабінету міністрів розробити за участю координаційної ради з питань розвитку мікро- та малого підприємництва та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти, спрямовані на запровадження дворічного мораторію на проведення перевірок фізичних осіб — підприємців (крім тих, які здійснюють високорентабельні види діяльності з істотними ризиками ухилення від оподаткування). Йдеться про дотримання ними порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Вочевидь, видання цього Указу було реакцією на суспільне невдоволення нещодавніми законодавчими новелами щодо майбутньої майже тотальної фіскалізації всіх розрахункових операцій в Україні. Певно, що влада намагається пом’якшити негатив, який охопив значну частину українських підприємців, здебільшого малого і середнього бізнесу.

Поява Указу Президента України від 17.10.19 №761/2019 дозволяє сподіватися на усвідомлення новою владою того факту, що жорстка фіскальна політика є марною і неконструктивною в українських реаліях.

Проте згадана ініціатива може бути як одним із найкращих управлінських рішень у галузі податкової політики, так і перетворитися на чергове «окозамилювання». Все знову залежить від деталей (у яких, як відомо, ховається диявол).

Читайте також:

• Віталій Портніков. Трамп і Путін: Тегеран у обмін на Мінськ та Київ

У контексті цієї президентської ідеї деталями, які визначатимуть усі реальні наслідки впровадження запропонованого мораторію, є згадані в Указі «істотні ризики ухилення від оподаткування». Саме за наявності в діяльності суб’єкта господарювання цих «істотних ризиків» мораторій на таких підприємців не буде поширюватися з усіма наслідками, що випливають із цього – в тому числі у вигляді можливих штрафів.

Батіг і пряник

Відомо, що в Україні ризик-орієнтований підхід уже тривалий час активно впроваджували в механізми контролю над діяльністю суб’єктів господарювання. Не є винятком і податкова сфера.

Насамперед, такий підхід застосовують під час формування графіків планових податкових перевірок. Наприклад, наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 р. №524 «Про затвердження Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків» для юридичних осіб визначено загалом 44 критерії ризику несплати податків, у тому числі 18 — високого ступеня ризику, 19 — середнього та 7 — незначного.

Високим ризиком несплати податків, зокрема, вважаються: наявність інформації правоохоронних органів, структурних підрозділів органів ДФС про ухилення від оподаткування та/або щодо взаємовідносин із платниками податків, які мають ознаки фіктивності або стосовно яких розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях, пов’язаних із фіктивним підприємництвом; реєстрацію яких скасовано у судовому порядку; стосовно яких встановлено факт неподання податкової звітності протягом двох податкових (звітних) періодів тощо.

У багатьох випадках критерії ризиковості зводяться до аналізу наявної в податкових органів інформації, яку вони можуть оцінювати на власний розсуд у доволі широких межах.

Наприклад, що означає такий критерій ризиковості, як «наявність інформації про ухилення від оподаткування, отриманої із зовнішніх джерел»? Під цю ознаку можна підвести будь-яке повідомлення будь-якої особи про будь-які дії платника податків, що можуть трактуватися контролюючим органом як можливе ухилення від оподаткування.

Читайте також:

• Олександр Верголяс. Геном нації

У ситуації з контролем за застосуванням реєстраторів розрахункових операцій приводом для перевірки може бути в тому числі повідомлення громадянина про те, що йому не видали фіскальний чек, або ж будь-яка інформація від податкових міліціонерів чи майбутнього Бюро фінансових розслідувань, навіть не підкріплена відповідними доказами (бо це нормативно не вимагається) тощо.

Отже, існуюча зараз система оцінки ризиків несплати податків залишає надто можливостей для суб’єктивізму і навіть свавілля контролюючих органів, не гарантуючи платникам податків жодної безпеки. І якщо майбутні законопроекти щодо мораторію на проведення перевірок стосовно РРО базуватимуться на чинних критеріях ризиків несплати податків, практична користь від мораторію буде надто обмеженою.

А те, що так і станеться, є дуже ймовірним. Адже Кабінет міністрів, виконуючи доручення Президента України щодо розробки відповідних законопроектів, насамперед покладатиметься на профільні відомства — Мінфін на Державну податкову службу України. І саме їхні пропозиції будуть враховані насамперед.

Проте наразі немає жодних ознак того, що органи, які формують і реалізують державну податкову політику в Україні, змінили свої пріоритети з суто фіскальних на стимулювання економічного зростання.

Чого варта лише поточна практика застосування інституту зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв, які всупереч закону визначені не нормативно-правовим актом, а листом колишньої Державної фіскальної служби!

Незважаючи на вже кілька постанов Верховного Суду (наприклад, від 02.04.19 у справі №822/1878/18) з цього приводу, які чітко вказали на протиправність відповідних критеріїв, блокування реєстрації податкових накладних наразі триває. І це попри оновлення керівництва Мінфіну (появу профільного заступника міністра) і утворення нової Державної податкової служби України на чолі з новим Головою, призначеним за результатами відкритого конкурсу.

Як можна вирішити проблему?

Отже, на те, що відповідні органи об’єктивно й неупереджено до платників податків сформулюють майбутні «істотні ризики ухилення від оподаткування» для цілей застосування пропонованого Президентом України дворічного мораторію на перевірки фізичних осіб-підприємців, сподіватися годі.

Тому спробуємо запропонувати свій варіант розв’язання проблеми.

Як повинні, з нашого погляду, виглядати відповідні критерії і як у цілому варто реалізувати в Україні ідею щодо мораторію на проведення податкових перевірок суб’єктів підприємництва?

По-перше, мораторій на проведення податкових перевірок варто поширити не лише на питання застосування РРО, а на всі операції суб’єктів господарювання за дотримання ними певних умов (яких саме — про це нижче).

По-друге, не варто обмежувати мораторій лише фізичними особами-підприємцями. Так, це найактивніші в соціальному плані громадяни, але фіскальна політика держави в цілому повинна визначатися не лише бажанням влади зберегти прихильність електорату, а її прагненням досягнути сталого економічного зростання. А для цього потрібні однаково ефективні та прозорі правила гри для всіх категорій платників податків.

По-третє, основним критерієм відсутності ризиків несплати податків у діяльності кожного платника має, на нашу думку, стати дотримання таким платником податків сукупного рівня податкового навантаження.

На тому, що ми маємо на увазі під сукупним податковим навантаженням, варто зупинитися окремо.

Не є секретом, що і зараз контролюючі органи орієнтуються на показники сукупного податкового навантаження з певного підприємства певної галузі. Якщо загальна сума надходжень від окремого платника податків є меншою від певного розміру, до цього платника починають вживати певних контрольних заходів.

Не бачимо значних перешкод для формалізації цього правила.

Можна встановити, що на період дії мораторію щодо податкових перевірок сплата платником податків певної суми від його загального обороту протягом певного часу означає остаточне узгодження і погашення всіх податкових зобов’язань такого платника за відповідні податкові періоди. В такому разі будь-які податкові перевірки щодо такого платника не можуть бути проведені. При цьому податкова звітність з усіх видів податків продовжує подаватися, але не перевіряється в тому разі, якщо розмір надходжень від платника відповідає заздалегідь узгодженій сумі.

Іншими словами: сплатив узгоджену суму — вільний від будь-яких зобов’язань перед бюджетом. Саме сплата узгодженого рівня скупного податкового навантаження має перетворитися на основний індикатор того, що відповідний платник не є ризиковим, і жодні перевірки щодо нього не потрібні.

Читайте також:

• Ганна Шеляг. Обмін: справедлива ціна?

Якщо одночасно передбачити, що належна сплата протягом визначеного періоду щорічного сукупного податкового навантаження означає остаточне узгодження податкових зобов’язань також і за всі попередні податкові періоди, це може бути першим кроком на шляху загальної податкової амністії всіх платників податків.

Рівень щорічного сукупного податкового навантаження для кожного платника податків можна встановити окремо у процедурі індивідуального узгодження.

Відповідна сума має відповідати певному відсотку із загального обсягу постачання товарів чи послуг конкретного платника податків. Своєю чергою, відповідний відсоток має бути в будь-якому разі не меншим від трьох показників: 1) відсотку з обороту, сплаченого певним платником податків за попередній рік, збільшеного на 10%; 2) середнього рівня сплати податків відповідною галуззю за попередній період, збільшеного на 10%; 3) середнього рівня сплати податків відповідною галуззю за поточний період.

Показники середнього рівня сплати податків у розрізі галузей повинні розраховуватися Міністерством фінансів України та оприлюднюватися на його сайті щомісячно. Середньорічний рівень сплати податків у певній галузі мають розраховувати, наприклад, до 15 грудня року, що передує звітному, на підставі даних за останні 12 попередніх календарних місяців (тобто з листопада попереднього року до листопада поточного року).

Графік сплати річного сукупного податкового навантаження можна оптимізувати з урахуванням сезонності для певних категорій платників. Наприклад, можна прив’язатися до середніх показників у галузі та графіку сплати податкових зобов’язань певним платником у попередньому році.

При цьому право вибору на застосування відповідної моделі взаємин із бюджетом потрібно залишити платникові податків. Хочеш уникнути будь-якого спілкування з податківцями — тримай рівень загального податкового навантаження, і жодних претензій до тебе не буде. Впевнений, що це тобі не потрібно — будь-ласка, визначай розмір своїх податкових зобов’язань окремо за кожним видом податку на підставі поточних податкових декларацій. Але в такому разі будь готовий до податкових перевірок.

Крім сукупного податкового навантаження, можна передбачити вимоги щодо забезпечення певного рівня середньої заробітної плати кожного з працівників платника податків, наприклад, не менше середнього в галузі за попередній рік, або не менше дво- чи трикратного мінімального розміру тощо.

Потенційні корупційні ризики впровадження такого механізму є принаймні не більшими від ситуацій зі звичайними податковими перевірками, особливо зважаючи на те, що будуть установлені мінімальні розміри сукупного податкового навантаження. Проте обмеження випадків, коли контролюючі органи можуть здійснити податкову перевірку, сприятиме зменшенню тиску на бізнес, і як наслідок — збільшенню ділової активності.

Також варто враховувати, що згідно з дослідженням 2015 року, здійсненим у межах Програми «Лідерство в економічному врядуванні» (USAID ЛЕВ), індивідуальне узгодження податкових зобов’язань успішно практикувалося в таких країнах, як Франція та Ізраїль.

Пропонована система може бути тим таки «єдиним податком для всіх», про який заявляли представники чинної влади. При цьому чинні податки не скасовуються, і чергових спірних змін до основних елементів податків (як-от сумнозвісний законопроект 1210) не буде потрібно. Просто змінюється модель адміністрування податків, причому акцент покладається на те, що платник податків прогнозовано сплачує до бюджету необхідну суму коштів в обмін на власний спокій.

Частково відповідні підходи відображені і в чинному законодавстві. Наприклад, одним із критеріїв ризиковості платника податку, який може бути підставою для включення цього платника до плану-графіку податкових перевірок, є рівень сплати податку на прибуток чи ПДВ, нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку за відповідною галуззю.

Проте наразі немає жодних сталих гарантій для платника податків, який сумлінно витримує рівень сукупного податкового навантаження. Контролюючий орган на власний розсуд може знайти приводи для перевірок та інших способів тиску на таких платників, адже відповідних законодавчих обмежень немає. Тому, на наш погляд, варто такі обмеження встановити.

Причому в разі, якщо платники податків будуть належно сплачувати заздалегідь узгоджені суми, бюджет однозначно не потерпатиме — адже розмір відповідних платежів з кожного платника можна встановити напередодні бюджетного року з урахуванням сукупного прогнозного рівня податкових надходжень до бюджету. Якщо ж платники не дотримуватимуться своїх зобов’язань, бюджет так само нічого додатково не втратить, бо в такому разі заявляється можливість вживати до платників податків усіх необхідних контролюючих заходів і вимагати сплати податків за чинними загальними правилами.

Отже, пропонована система в жодному разі не погіршить ані становище платників податків, ані перспектив наповнення державного бюджету. Натомість з’являться можливості знайти порозуміння між бізнесом і державою у вигляді нового суспільного компромісу, якого буде вигідно дотримуватися обом сторонам.

На наш погляд, ініціювання ідеї мораторію на податкові перевірки підприємців є ознакою того, що чинна влада усвідомлює необхідність компромісу з бізнесом як основною рушійною силою економіки. І це прагнення очільників держави варто не лише вітати, а й підтримати, запропонувавши справді ефективні способи досягнення балансу між приватноправовими і державними інтересами в галузі оподаткування. При цьому модель сукупного податкового навантаження як основного критерію сумлінності платника податків може цьому зарадити.

Вважаємо, варто спробувати.