Економічний націоналізм: 500 років історії і сучасність. Частина 3. Німеччина

Наступною віхою розвитку економічного націоналізму є Німеччина ХІХ сторіччя, ще один стовп сучасної неоліберальної економіки. Німеччина тоді розв’язувала проблему економічної відсталості від Британії, тому була вимушена застосовувати політику, адекватну цьому завданню.

Узагальнити німецьку політику того часу зміг Фрідріх Ліст (1789–1846), економіст, який тривалий час жив у США та відчув уплив Александера Гамільтона й американської школи. Саме Фрідріха Ліста зараз вважають засновником теорії економічного націоналізму, хоча він жив і працював одночасно з Генрі Клеєм, але якщо Клей був діючим політиком, Ліст писав книжки. Його книжка «Національна система політичної економії» протистояла теорії Адама Сміта так само, як і «Американська система» Генрі Клея, але вона надала економічному націоналізму форми економічної теорії. Ще одним цікавим порівнянням є політичні уподобання Клея і Ліста: якщо Клей був типовим консерватором, то погляди Ліста характеризуються як конституційний лібералізм. Така різноманітність ідеології серед послідовників політики економічного націоналізму зберіглася донині.

Ліст розробив аргументацію щодо політики підтримки економіки з незрілою промисловістю (зараз це політкоректно називається «економіка, що розвивається»). Прихильник ідей економічного націоналізму, він наполягав на особливих потребах кожної нації відповідно до її обставин і ступеня її розвитку. Ліст сумнівався в щирості закликів до вільної торгівлі з боку розвинених країн, зокрема Великої Британії. Він писав, що будь-яка країна, яка за допомогою захисних обмежень підняла свої виробничі потужності до такої міри розвитку, що жодна інша нація не може витримати з нею вільну конкуренцію, не може зробити нічого мудрішого, ніж проповідувати іншим країнам переваги вільної торгівлі.

Ці слова Ліста мовби сказані про сучасну позицію МВФ, ВТО, ЄС та урядів багатих країн щодо бідних країн, хоча написані вони понад 150 років тому. На відміну від тодішніх та теперішніх ліберальних економістів, Ліст розумів, що ліберальна економіка не передумова, а результат економічного розвитку. Він писав про британський протекціонізм: «Якби британці залишили все як є, … як рекомендує популярна економічна школа, … бельгійці все ще виготовляли б тканину для них, Англія, як і раніше, продовжувала би бути вівчарською фермою для Ганзейського союзу, так як Португалія стала виноградником Англії, і залишилася такою до наших днів… Дійсно, більш ніж імовірно, що без її [протекціоністської] комерційної політики Англія ніколи не досягла б такої великої міри муніципальної та індивідуальної свободи, як вона зараз має, бо така свобода є дочкою промисловості та багатства».

Фрідріх Ліст увійшов в історію не тільки як автор «Національної системи політичної економії», а й як найзапекліший промоутер будівництва залізниць у Німеччині. В історичних умовах першої половини ХІХ сторіччя саме розвиток залізничної інфраструктури був найактуальнішим заходом економічної політики. Ліст аргументував це так: залізниці — (1) це засіб національної оборони, бо сприяють мобільності армії, (2) це засіб розвитку культури нації, бо потребують розкриття талантів, знання та вміння, (3) захищають народ від нестачі та голоду, а також надмірного коливання цін на споживчі товари, (4) зміцнюють дух нації, оскільки мають тенденцію руйнувати ізольованість та провінційність, пов’язують країни між собою, сприяють обміну продуктами харчування та промисловими товарами. Тут бачимо не тільки економічний, а й безпековий, оборонний, культурний та соціально-психологічний вплив конкретного інвестиційного заходу державної політики, що характерно для економічного націоналізму.

Емпіризм Ліста і його ідея, що економічну політику визначають історичні обставини, а не універсальні абстрактні теорії, були узагальнені пізніше в економічну школу, яка отримала назву історичної. Прибічники історичної школи вважали, що саме історія — основне джерело знань про людські вчинки та економічні проблеми, бо економіка є специфічною для національної культури, а отже, не може бути узагальненою у просторі та часі. Історична школа заперечувала універсальну справедливість економічних теорем. Її послідовники були переконані, що економічна наука — результат ретельного емпіричного й історичного аналізу, а не логіки та математики.

Сучасні економісти неортодоксального напряму прямо посилаються на Ліста, коли пишуть про відповідну економічну політику для країн, що розвиваються. Ліст мав величезний вплив на економічну політику Японії та багатьох країн, що розвиваються, навіть на політику марксиста Ден Сяопіна.