Суспільство паразитів

Минулого тижня в містах області відбулися резонансні закриття центральних ринків. Пристрасті вирували неабиякі. І, мабуть, це лише початок. Наприклад, у Сєвєродонецьку (18.03.2020) роз'яснювати обуреним торговцям причини закриття головного після хімічного комбінату «Азот» підприємства, тобто міського ринку, приїхали голова обласної ВЦА і начальник обласної поліції.

У процесі розмови хтось із натовпу крикнув: «Так, я плачу податки!» Також посипалися, як завжди, звинувачення в тому, що влада не чує людей і не знає їхніх потреб. Паразити, коротше.

В умовах карантину різко загострилися питання, витіснені на периферію суспільної свідомості для збереження крихкого громадянського миру. І я не про вигадані російськими окупантами «громадянську війну в Україні і народ Домбаса». Питання ці стосуються теми принципової згоди з поточним станом речей в українському суспільстві. Питання значимості для суспільства тих або інших його членів. Ким можна пожертвувати, а кого потрібно зберегти за будь-яку ціну?

Кого можна замінити, а чия робота потрібна постійно і такими людьми пожертвувати не можна?

Чиновники чи підприємці?

Наприклад, існує анекдот, що одного разу Барак Обама закрив Білий дім на 10 днів, і нічого катастрофічного не сталося. Зараз не масово, але досить енергійно переходять на дистанційну роботу органи місцевого самоврядування та територіальні державні підрозділи. Чи це якось позначиться на житті країни загалом? Мабуть, навряд. Найважливіші процеси відбуваються десь у зовсім інших місцях і за іншими законами.

І тут виявляється, що фізична особа-підприємець, основа й опора економіки будь-якої хоч трохи розвиненої демократичної держави, в нашій країні потрапить у передбачувану пастку. З неоформленими працівниками, з тіньовими обрудками і сплатою мінімального єдиного податку такий нечистий на руку негоціант для суспільства становить приблизно таку саму цінність, як і якийсь чиновник-паразит у широкому народному розумінні. При цьому не варто говорити, наскільки важливими бувають досвідчені управлінці та інноваційні підприємці в критичних моментах історії будь-якої держави в будь-які часи. Але в нашому випадку зникнення навіть значної кількості подібних «тіньових» підприємців навряд чи позначиться на офіційній статистиці, особливо в умовах епідемії, оскільки ці люди ніде документальних слідів практично не залишають.

З іншого боку, ймовірно держава і не надто розраховує на податкові надходження від цього класу, більше виграючи від того, що така значна кількість людей просто хоч чимось займається і нічого не просить навзамін. Мабуть, більше це відчують від втрат цього класу корумповані перевіряючі різних дозвільних інстанцій, що заплющують очі на порушення «своїх сірих підопічних».

При цьому під'їзні дороги до ринку повинна зробити місцева влада за несплачені «сірими» підприємцями податки, але туалет на ринку приватизований і приносить дохід його власнику. Тобто інтерес до інфраструктури теж вибірковий, як і до сплати податків.

Це виливається в запитання, а хто насправді важливий і як взагалі працює економіка? Кого може Україна безбоязно втратити, а кого ні?

Після карантину

Ясно, що як раніше після карантину просто не може бути. Інакше всі жертви були марними. Люди, зокрема, в Україні просто зобов'язані винести якісь уроки.

Новий підхід до організації виробничого процесу, надання більшої свободи при виконанні завдань і переосмислення самих цих завдань. Формування нових принципів взаємодії влади і бізнесу, нових засад державної служби та приватного підприємництва. Про приплив патріотизму і любові до людства навіть не буду говорити. Можливо, на нас чекає скорочення і видозміна трудового дня, переосмислення фрілансу, аутсорсу та інших дедлайнів, та інших нових форм особистого внеску у формування національного багатства.

Епідемія мине, але подальші зміни обов'язково позначаться на нашому суспільстві, і лише від нас залежить, як ми їх використаємо.