Декрет про вічний імунітет: страх і розгубленість в Кремлі

Кілька днів тому до російської Держдуми було внесено двійко вельми цікавих законопроектів. Призначення їхнє в тому, щоби надати Путіну абсолютну та безумовну недоторканність не лише на час виконання чинним президентом повноважень, а й зробити його та його найближче оточення цілком і повністю невразливими перед російською юриспруденцією після відходу з політичної авансцени. Тож погляньмо на те, як саме виглядає нова путінська юридична «подушка безпеки» і чи справді вона є такою вже безвідмовно дієвою.

Алгоритм абсолютного захисту

У політичній історії сучасної Росії вже був віддалено схожий на цей випадок забезпечення президента привілеями, головною з яких була заборона кримінального чи політичного переслідування. Преференції одержав після добровільного складання з себе повноважень перший очільник Федерації після розпаду СРСР Б.Єльцин. Безпекові гарантії втомлений екс-керманич отримав із рук свого на той момент уже повноправного наступника Володимира Путіна. Останній убезпечив довічну невразливість своєму старшому колезі, вписавши всі вихідні обставини та обгрунтування такого рішення в тіло відповідного законодавчого акту. Рішення датоване 2001 роком.

На відміну від прецеденту теперішня редакція поданого на розгляд закону за своєю суттю є набагато, так би мовити, технічно складнішою для нехтування. Мало того, що його дія поширюється й на відставний (тобто час після завершення повноважень) період, так ще й згідно з текстом шанс на гіпотетичне притягнення до відповідальності нівелюється надскладним механізмом активації кримінально-процесуальних дій у контексті розслідування можливості вчинення президентом кримінальних злочинів. Аби ініціювати навіть виголошення обгрунтованої підозри, знадобиться схвалення Конституційного суду, Верховного суду, а також голови Слідчого комітету. Перед цим усім рішення до всього повинно ще й отримати позитивний сигнал у вигляді двох третин голосів «за» в Держдумі. Як можна побачити, згідно з новоствореною послідовністю безпека президента на посаді й пізніше поза нею стає абсолютною. Вишенькою на торті для Путіна за таких обставин буде давно відомий факт, який полягає в тому, що ключові важелі впливу в органах, відповідальних за зворотню дію закону, перебувають у безроздільній власності пропрезидентських лоялістів. Насамкінець один вражаючий факт —відповідно до поки що чинного закону-відповідника всі вищевказані аспекти з невимовною легкістю заміняються рішенням одного лише голови СК.

Недоторканний цар — і свита також

При розробці та поданні згаданого проекту закону господар Кремля чудово усвідомлював, що обдаровує себе всеохопною нечутливістю до санкцій КК РФ. З моменту набрання законом чинності главу держави не зможуть навіть за наявності прямих доказів злочину ані обшукати, ані допитати, ані тим більше затримувати для з’ясування всіх обставин кримінального правопорушення. На своєму особистому політичному Олімпі російський лідер стане недосяжним апріорі.

Це саме стосуватиметься й усіх його наближених осіб. Зокрема Д.Мєдвєдєва, що його неодноразово піддавали шквальній критиці як непарламентська опозиція, так і, скажімо, комуністи, які почуваються станом на тепер дуже навіть непогано, попри свою номінально відмінну від генеральної лінію політичної поведінки. Крім політичних та інших союзників, норми закону поширюються на родичів Путіна близьких і далеких.

Система понад усе

Захистити творця системи означає захистити власне саму систему владних відносин, сконструйовану так старанно та ретельно впродовж усіх попередніх років. Правозахисник Пйотр Крашенінніков схильний вважати, що таким чином Путін силкується стати на заваді потенційно можливій у майбутньому руйнації створеної ним системи політико-правових взаємостосунків у державі. Всі без винятку високі посадовці, котрі проявили належну відданість президенту, коли він того потребував, набудуть статусу «вічних двигунів» поточного устрою. Це дозволить їм навіть силоміць утримувати існуючий стан речей у прийнятному вигляді, оскільки верхівка останніми роками, зважаючи на невпинне зростання протестних настроїв та загального невдоволення, більше не покладається на електоральний картбланш у довгостроковій перспективі.

Вова, ти не Боря

Хотілося б повернутися до епізоду з мирною передачею президентської влади Борисом Єльциним. У його випадку такий хід подій був зумовлений настанням об’єктивно посталої функціональної неспроможності. Путін же навпаки утримуватиме владу до останнього подиху буквально. Здоров’я вже далеко не те, а культ особистості якось підтримувати потрібно. Недарма ж його витворювали рік за роком. Про здачу російським президентом активної позиції свідчить хоча б уже те, що останнім часом він вкрай рідко полишає своє помешкання у Кремлі, ведучи всі справи в дистанційному режимі. Виняток становлять лише деякі урочистості, де Путін присутній безпосередньо радше заради створення необхідної телекартинки. Показником трепетно-підлабузницького ставлення оточуючих до колись і справді потужного лідера став випадок, коли під час одного із телеефірів журналіст «Росія 24» з тремтінням у голосі відзначив факт подачі главі держави бокалу шампанського, подавши це як непересічну подію.

Висновок

Цей скандальний закон має на меті лише одне — безстроково утвердити президента РФ та створену ним жорстку тоталітарну систему у правах на безперешкодне функціонування в комфортних для цього умовах. І хоча прессекретар керманича російської держави Пєсков запевнює, що такі кроки є доволі поширеною практикою, це не відповідає дійсності. Потенційно дуже можливе ухвалення цієї законодавчої ініціативи свідчить лише про те, що зараз активно триває створення безпечної для політичного курсу очолюваного Путіним непроникної «зони невідповідальності». Водночас у законі описана можливість отримання політичної посади довічного сенатора задля збереження достатнього політичного впливу на свого наступника. Хоча той цілком може анулювати зону комфорту, пішовши таким чином урозріз закладеній ще на початку століття традиції. Існує й інший варіант, за якого теперішній лідер готується піти з посади за станом здоров’я, як пишуть останнім часом деякі джерела. Тоді знову ж таки він збереже відносний паритет — зберегти суттєву частку влади в ролі сенатора, разом із тим позбавившись такого спектру обов’язків, виконання яких передбачає перебування у кріслі президента. У свою чергу, це має шанс позитивно вплинути на тривалість існування В.Путіна як впливового гравця в політичній системі, зберігаючи залишки фізичних та моральних сил осьової фігури російської політики останніх 20 років. Альтернативним і найменш можливим, з огляду на нинішню ситуацію, сценарієм є створення теоретичних можливостей для неповторення Путіним типової долі диктатора, якщо в найближчі, приміром, 10 років соціальний мікроклімат демонструватиме стійку тенденцію до погіршення. Підстав для цього в останні півтора-два роки явно з’явилося досить.