Про «антикорупційну істерію»

В Україні під впливом олігархічних засобів масової інформації в суспільстві була сформована домінуюча точка зору про те, що найбільшою проблемою України є всепоглинаюча корупція, яка створює перешкоди для успішного розвитку нашої країни. Абсурдність цієї точки зору можна довести на прикладі багатьох успішних країн, яким високий рівень корупції не завадив досягнути економічного успіху. У нинішньому світі корупція є глобальною проблемою, яка існує через вади капіталістичної системи, бо не зважаючи на заклики європейців та американців про необхідність боротьби з корупцією в Україні, українські можновладці купують елітну нерухомість і розміщують гроші на банківських рахунках саме у ЄС та США, де корупціонери з України мають спільників для відмивання їхніх грошей.

Головними ж інтересантами «антикорупційної істерії» в Україні є Кремль та українські олігархи. Якщо Кремль за рахунок пропаганди та своїх агентів впливу на Заході намагається створити для України імідж токсичної держави, найбільш корумпованої у світі, то українські олігархи використовують антикорупціонерів для дискредитації за рахунок компромату своїх конкурентів по бізнесу та політиків, дії яких загрожують їхнім інтересам. Більшість українських відомих антикорупціонерів є лише медіакілерами фінансово-промислових груп і, що найбільш прикметно, борці з корупцією не можуть пояснити походження своїх статків, а після призначення деяких антикорупціонерів до наглядових рад вони раптово перестали займатись антикорупційними розслідуваннями. Фактично вся антикорупційна боротьба в Україні є бізнесом для заробляння грошей політиками, громадськими активістами, журналістами, які беруть участь у виставі під назвою «боротьба з корупцією».

Олігархи, використовуючи підконтрольні їм медіа та абсолютно хибні уявлення українців, які вірять, що масові посадки корупціонерів вплинуть на вирішення всіх проблем в Україні, мають можливість постійно приводити своїх маріонеток — «борців із баригами» — до влади. Самі по собі ані масові посадки, ані масові розстріли корупціонерів не перетворять Україну на успішну демократичну європейську країну. Як відомо, у Грузії, попри масові посадки корупціонерів, рівень життя за президентства Саакашвілі був нижчим, ніж у Російській Федерації, Білорусі, Казахстані. До того ж, у Грузії був шалений рівень безробіття, коли в нетуристичній сезон працювали тільки бюджетники. Боротьба з корупцією не перетворила Грузію на економічно успішну країну, бо навіть після військової агресії Росії, за президентства Саакашвілі, імпорт російської продукції перевищував у 10 разів обсяги грузинського експорту до РФ. Навіть електроенергію імпортували до Грузії з окупованої Абхазії. Так само і в Румунії масові посадки корупціонерів не стали запорукою економічного процвітання цієї країни. Чомусь високий рівень корупції в Італії та діяльність мафіозних кланів, які контролюють великі італійські регіони, не заважає більшості трудових мігрантів із Румунії працювати в Італії, де рівень життя вищий, ніж у Румунії.

Прихильникам ж масових розстрілів корупціонерів варто нагадати, що після розстрілу румунського диктатора Ніколає Чаушеску в Румунії не відбувся стрімкий економічний розвиток, як і швидка демократизація. Натомість був створений авторитарний режим Йона Ілієску. Розстріл у парламенті Вірменії прем’єр-міністра, спікера парламенту та обох його заступників разом із міністром і трьома депутатами не допоміг вірменам усунути від влади олігархів. Після ж теракту в парламенті Вірменія відмовилась від європейського та євроатлантичного вибору, фактично ставши сателітом Росії.

Важливо також розуміти, що європейських та американських інвесторів мало хвилює боротьба з корупцією в тій чи іншій країні. Інвесторів перш за все приваблює непорушність права приватної власності, зручна логістика та дешева робоча сила. Високий рівень корупції в Мексиці, як і існування дуже потужних наркокартелів, не стає на заваді для американських інвесторів створювати спільні виробничі ланцюги між США та Мексикою.

Під впливом штучно нав’язаної українцям «антикорупційної істерії» Кремлю вдалося дискредитувати проукраїнських політиків, які були здатні чинити спротив корпорації чекістів, що вплинуло на тотальну дезорієнтацію українського суспільства. На жаль, українці, у своїй переважній більшості, не усвідомили, що найбільшим викликом для України є збереження її суверенітету. Боротьба з корупцією є лише ремонтом у межах будинку, який втратить будь-який сенс у тому разі, якщо впадуть стіни, на яких тримається суверенітет України.

Дуже влучно про рекомендації західних партнерів України, які стосуються боротьби з корупцією, висловився Едвард Лукас: «Мені здається, є жахливим лицемірством з боку Заходу читати українцям лекції про корупцію, коли ми розуміємо, що корені корупції не там, де беруть хабарі, а там, куди їх інвестують».