Кому потрібні міфи про європейський газ?

Є така річ, як українська енергетична незалежність. У її рамках ми купуємо природний газ у західних країн, які точно не перетворять економічні домовленості на метод політичного тиску. Адже це ми вже проходили з іншими «партнерами». Тому я не дивуюсь, коли Україна отримує блакитне паливо з європейських країн — і воно належить або вже готовому резиденту ЄС, або нашим, українським трейдерам. Це нормально.

А ось не нормально те, що ворожа пропаганда змушує наших громадян сумніватись у природі походження цих поставок. Малює Росію там, де вона навіть не планувалась, і тому точно не могла встромити свого носа. Не можеш подолати — оббреши, Кремль так і працює. Тягатись із Москвою у брехні я не збираюсь, але пояснити очевидне таки зможу.

Отже, як будується міф про «не такий реверс». Російський пропагандист (або жертва, яка його наслухалась та побігла всім розповідати, яка вона стала розумна) малює картинку величезної труби, по якій ми качаємо газ країни-агресора на Захід. У його казці все чітко: або ми десь по дорозі відбираємо ресурс для своїх потреб, або хитрі європейці нам його й вертають від свого імені.

Змушений розчарувати прихильників цієї теорії. Із Європи ми забираємо блакитне паливо по окремих газопроводах. Вони не задіяні, і навіть не можуть бути задіяні в транспортуванні газу з Росії, оскільки це вам не нічне шосе без заторів. Тут або сюди, або туди. Інакше не вийде.

Само собою, це аж ніяк не заважає пропагандистам брехати, буцімто ресурс країни-агресора навчився бродити трубою як забажається. Інакше руйнується чіткий міф: агов, хлопці, ви ж усе одно нашими поставками користуєтесь.

Ні, не користуємось. До речі, реверсним узагалі називається той обсяг газу, який іде у протилежному напрямку на тлі основних потоків. Звикайте, кожна прикордонна газовимірювальна станція має одразу декілька трубопроводів. Саме там здійснюють комерційний замір та контролюють якість газу. Капітан Очевидність втрутився й усі міфи зламав. Ой!

Узагалі називати газ, який ми придбали у Європі, «російським» — жахлива помилка. Любителі інформаційної гомеопатії можуть сісти й порахувати з калькулятором: як гарно змішується газовий потік із РФ, потрапляючи в одну трубу з нашим. Вони повзуть 1000 км за добу й банально змішуються. Господи, тут навіть про якісь теоретичні нюанси казати не вийде.

Тим часом система працює — а собаки нехай гавкають хоч до втрати пульсу. Вітчизняні трейдери, які задіяні в поставках газу для наших потреб, узагалі ожили завдяки бойкоту країни-агресора. Тепер вони можуть брати участь у ринкових операціях без жодної краплі політичних потуг Кремля. Хочеш купити щось? Ось ринкова ціна. Гнучка, адекватна, яку можна вирахувати й закласти в бюджет. Це вам не фіксовані комерційні пропозиції з московським акцентом. І це не поставки газу, які можуть випадково скінчитись, коли український прем’єр-міністр посміє публічно говорити про Голодомор.

Ринковий підхід не тільки зменшує політичні ризики, що таки добре, але допомагає й іншими методами. Наші компанії вже привчаються до гнучкості під час формування портфеля замовлень. Так, загрози є, хоч і не настільки потужні. Наприклад, можна погратись із митом та налагодити корупційні схеми при імпортуванні. Але «дати на лапу» вітчизняні ділки полюбляли й раніше. Корупцію не ми з вами придумали, вона є старим та дуже небезпечним ворогом.

Я чудово розумію, чому Кремль кинув настільки великі кошти на побудову газових міфів. Так його говоруни прагнуть зупинити євроінтеграційні цілі України, вдаривши по них зсередини — у головах самих громадян. Але сама тема придбання російських енергоносіїв тепер викликає скандал за скандалом, і вже не є придатною для більшості населення держави. Тому Росії доводиться вигадувати велосипед і приписувати енергетиці казку за казкою.

Головною метою лишається ліквідація нашої енергетичної незалежності. Не просто так, а заради визнання злочинів агресора як повністю правильних та законних вчинків. Шантажуючи нашу державу газом, куди легше вибити в слабкої Банкової визнання анексії Криму як «волевиявлення народу». Впарити нам Донбас, але на своїх умовах — інакше випадково перекриється подача електроенергії, на яку нас уже підсаджують через Білорусь. Що хочеш, те й вимагай. Знекровлена Україна погодиться. А потім ще й план-максимум виконає, дасть воду в Крим... і все. Приїхали.

Коли стає надто важко думати про такі речі, я дивлюсь на ту ж Польщу. Вона дуже гарно відчула на собі газовий тиск російських дипломатів. Тому не витрачає час на балачки й відео, а постійно зменшує власну залежність від блакитного палива з північно-східного напрямку. Відмовитись від звичних поставок її змусила ціна (одна з найвищих у Європі), політичний тиск, репутація «Газпрому», розвиток альтернативних ринків та, власне, офіційна російська агресія.

Тому наші сусіди купують скраплений газ із Штатів — дешевше від поставок із РФ на 20–30%. За два роки почнуть отримувати норвезьке паливо, якраз будують газопровід Baltic Pipe; він, на відміну від декого, точно не під санкціями. До речі, мало не забув! Норвегія також продає ресурс дешевше, ніж агресор. І не тому, що вкусити Москву за носа захотілось, це прості ринкові механізми.

Єдине, що можуть вчудити росіяни — так це застосувати демпінг. Раніше б допомогло. Але зараз, коли газ поставляє стільки держав, роль Кремля стала мізерною. Ну-ну, демпінгуйте, потім ще на горіхи отримаєте. Розумники знайшлись. У Литві це вже відбувалось після запуску терміналу СПГ (скраплений природний газ). Так що нічим здивувати Росія вже не зможе.

До речі, цього року перші поставки румунського газу дійдуть до Молдови. Вже в березні. На фоні перемоги проєвропейського президента ця держава також покаже Москві дуже неоднозначний жест із трьох пальців.

Сподіваюсь, ми також не звернемо із цієї дороги.