Ціна агресії: стягування російських військ біля України та його причини

Достеменно відповісти на запитання «Буде чи ні зараз повномасштабний наступ військ РФ?», не маючи на руках інсайдів від російських політиків вищого рівня, зараз неможливо. Згідно із заявою тимчасово повіреної у справах США в Україні Крістіни Квін, російське угруповання військ біля кордону з Україною і в окупованому Криму є безпрецедентним і найбільшим із 2014 року. Втім, дії України і Заходу мають бути скоординовані та жорсткі, інакше «промацування оборони» вже невдовзі переросте в російську агресію нового масштабу.

Зважаючи на те, що РФ у разі потенційної ескалації має всі шанси на військовий успіх, хай навіть і ціною певних утрат, ми маємо розуміти, що самі ці втрати, як і ризик виглядати для світової спільноти агресором, не є тим фактом, який зупиняє Кремль. Росія не соромилася виглядати некрасиво ані в ході Чеченських воєн, ані у Грузії 2008 року, ані в Сирії, ані у війні проти України. Ба більше, існує висока ймовірність використання наративу про власну непрогнозованість самим російським керівництвом у ході проведення операцій (зокрема, поширення чуток про можливість застосування ядерної зброї в разі втручання в процес окупації Криму).

Однак дуже некоректно було би сприймати це загострення суто як українсько-російське протистояння. Ті західні діячі, які досі не усвідомили масштабів значення цієї війни, врешті мають розгледіти тут щось більше за конфлікт між двома народами. Це повноцінний російський удар по спроможності західного світу до захисту своїх інтересів на пострадянському просторі.

На вірогідність повноцінної агресії вказує низка факторів. Це розгортання поблизу кордону з Україною військових шпиталів та складів паливно-мастильних матеріалів, які можуть бути використані для агресії. Так само побічним фактором загострення може слугувати й інформація про приїзд до окупованих територій військових пропагандистів РФ Семена Пєгова та Дмитра Стєшина, які регулярно висвітлюють воєнні активності Росії та її проксі-структур.

Ми не можемо бути певні, що мета росіян була наперед визначена повністю ще до самого стягування військ. Радше навпаки, маємо ситуацію, яка розвивається на наших очах, і дії керівництва РФ можуть напряму залежати від реакції Заходу на перший етап накопичення військових сил біля українського кордону. Певним чином це одночасно «промацування» системи нашої оборони, виявлення механізмів реагування українських силовиків та органів влади і реакції Заходу на підготовчі заходи з боку РФ.

Попри всю допомогу і сприяння, які наша держава отримує з боку США, ми наразі не можемо бути певні щодо того, що адміністрація Байдена вже виробила повноцінну рамку для формування своєї нової політики стосовно України, усіх меж допустимого і бажаного. Варто зважати і на певний брак довіри в українсько-американських відносинах, зважаючи на скандали у взаєминах останніх двох років, зрежисовані за активної участі РФ та її агентів упливу. Не додає впевненості та швидкості у реагуванні і вакантність посади посла США в Києві, адже якісно формувати політику «по Skype» з-за океану в таких умовах може виявитися нереально.

РФ має можливість силовими діями або загрозою їх застосування в Україні дещо змінити статус-кво, перш ніж адміністрація Байдена почне вводити санкційні пакети проти неї. І, на жаль, усі дипломатичні перемови, які будуть відбуватися після застосування сили з боку РФ, що чисельно переважає, будуть уже виходити з нового статус-кво, який враховуватиме цей силовий потенціал за основу, а не відвертатиме його застосування. Тому Росія має унікальне вікно можливостей зміни статус-кво, яким може скористатися, зважаючи на авантюрний характер своєї політики.

Окрім цього, ситуація має досить специфічні часові рамки. З одного боку, на ескалацію безпосередньо впливають вибори до Державної Думи РФ, які відбудуться влітку 2021 року. Чинна влада Росії традиційно опирається на дискурс російського імперіалізму та зовнішньої загрози, за потреби активізуючи ті чи інші точки нестабільності й одержуючи політичні дивіденди від швидких перемог. Завдання України і західного світу — зробити ціну за гіпотетичну «швидку перемогу» неприйнятною для РФ. Відключення від системи SWIFT — це мінімально необхідний інструмент із доступних для світової спільноти.

Варто вказати і на те, що це загострення відбувається в часи формування політики Байдена щодо ключових світових гравців, і стягування військ може бути використане передусім для впливу на американську політику. Метою може слугувати бажання обміняти розрядку на українському напрямку на спокійну добудову і запуск «Північного потоку – 2». І тут, як ніколи, важливою для України залишається позиція Німеччини: адже ситуацію могла би швидко розв’язати саме тверда позиція з боку Берліна щодо неприпустимості загострення і стягування військ для РФ, залежно від чого може бути поставлена доля «Північного потоку – 2» повністю. Без твердої позиції Німеччини переконати РФ у неприпустимості підкидання дров у вогонь буде значно складніше.

Головне для Заходу зараз — зробити ціну за агресію РФ проти України максимально високою, аж до неприйнятної в Москві. Провал євроатлантичних прагнень і позицій США, Великої Британії та ЄС на українському напрямку означатиме не просто тактичний, а й стратегічний успіх Росії в регіоні. Військово-безпекова інфраструктура Центральної Європи опиниться перед загрозою, яку раніше навіть не могли уявити.

Оригінал: англійською