Чоловіки не бояться сильних жіночих персонажів

Український фемінізм дуже багато бере у європейських і особливо американських течій. І це нормально. Історично склалося так, що значна частина культурних явищ доходить до нас «із Заходу», немов хвилі на озері, в яке кинули камінь десь там удалині.

Останнім часом в англомовному сегменті інтернету я дедалі частіше зустрічаю фразу, до якої у мене щире неприйняття, питання і претензії.

Фраза звучить так: «Чоловіки бояться сильних жінок».

Дискусія навколо цієї тези достатньо складна і багатогранна. Та її застосовують де треба і де не треба, вона починає закріплюється у свідомості людей як постулат, що не потребує доказів.

Я, як щирий шанувальник кіно, все частіше зустрічаю це твердження у тій формі, в якій воно нині часто і гучно лунає у Голлівуді: «Чоловіки бояться сильних жіночих персонажів».

І я б не писав цю статтю, якби ця думка залишилася собі у Голлівуді. Та Голлівуд — найбільш ефективний на планеті розповсюджувач сенсів і трендів. Висловлене там гримить на весь світ, і ось уже українські феміністки приймають його на віру просто так, без аналізу світу навколо і чоловіків, що їх оточують.

Чорт забирай.

Як і чому виникло твердження «Чоловіки бояться сильних жіночих персонажів»?

Воно з’явилося порівняно нещодавно, і для його появи були причини. Причини матеріального характеру. Говорячи простою мовою, дехто у Голлівуді всерйоз переймався за своє бабло та вирішив використати феміністичну риторику для захисту своїх фінансових інтересів.

І я можу легко навести декілька прикладів подібної поведінки.

Мисливці за привидами (2016)

Це кіно — один із найвідоміших результатів ідеї: «А візьмімо відому франшизу з багаторічною історією та вірною фанатською базою (в основному — чоловічою) та перезапустімо її, тільки замість головних героїв-чоловіків у нас будуть жінки». Загалом це непогана думка, якби кіно зняли якісне. Але «Мисливці за привидами» (2016) вийшли не дуже вдалими. Занадто нелогічний сюжет, занадто карикатурні персонажі, занадто примітивний гумор — 2016 року вже не вважали смішним, коли хтось просто голосно і істерично волає.

Фільм отримав залп критики і негативних оцінок. У відповідь режисер назвав критиків «тролями» та «сексистами», а критичні репліки — «мерзенним мізогіністичним гімном» («vile misogynistic shit»).

Навколо фільму запалала справжня битва, в якій американські феміністки підняли кіно як прапор і пішли з ним у бій. Здавалося б, дискусія навколо кінокартини має бути проведена у розрізі «якісна вона чи неякісна, хороша чи погана». Але не цього разу. За ставленням до «жіночих мисливців» почали визначати погляди і моральний компас глядача: якщо ти чоловік і тобі не сподобався фільм, то це виключно тому, що тобі не сподобалася наявність жінок у головних ролях.

Водночас для жінок, що підтримують феміністичні ідеї (а яка сучасна жінка їх не підтримує?), хорошим тоном стало як мінімум симпатизувати фільму: захищати його в обговореннях, сходити на нього до кінотеатру.

«Зоряні війни», трилогія сиквелів (2015–2020)

Це без перебільшення найвідоміша легендарна франшиза. Зі значно ширшою, відданою, кристалізовано чоловічою фанбазою.

Якщо ви не знаєте, «Зоряні війни» знімають трилогіями. «Оригінальна трилогія» розповідала історію молодого персонажа на ім’я Люк Скайвокер, так звана «Трилогія приквелів» — про його батька, Енакіна Скайвокера. Головним героєм нової трилогії вирішили зробити дівчину на ім’я Рей.

Повторюся, це хороша ідея! Основний персонаж жіночої статі у сетингу, де переважно чоловіки відіграють головні ролі. Це цікаво!

Було б цікаво, якби тільки її зробили нормальною.

Рей — абсолютна, 100%-во калібрована Мері Сью. Для тих, кому цей термін незнайомий, «Мері Сью» — жартівлива назва вигаданого персонажу, як правило, молодої жінки, яку зображують нереально позбавленою слабкостей.

Рей може все і вміє все. Вона природжений механік, пілот, стрілець і боєць.

Дивіться. Одним із найважливіших і найяскравіших елементів усесвіту «Зоряних воєн» є так звані «світлові мечі»: елегантна, смертоносна зброя ближнього бою. Володінню цими мечами вчаться багато років, часто з дитинства: для користування ними потрібні талант, підготовлена воля, розвинена інтуїція і досвід, що накопичується завдяки довготривалим тренуванням.

У першому фільмі трилогії Рей уперше в житті бере до рук світлового меча, сходиться у бою з досвідченим користувачем, ветераном багатьох битв, учнем самого Люка Скайвокера — і мало не вбиває його. Вона просто перемагає, не лишаючи супротивнику жодного шансу.

У другому фільмі Рей знаходить Люка Скайвокера особисто, кілька днів учиться у нього, потім між ними спалахує суперечка і вона перемагає його у короткій сутичці. Люка Скайвокера, наймогутнішого воїна у Галактиці, долає учениця, яка за хронологією сюжету дізналась про існування світлових мечів і Сили приблизно тиждень тому.

І проблема не в тому, що вона дівчина! Проблема в тому, що дівчину зробили непереможною і неперевершеною. Їй усе вдається. Вона не знає труднощів, а її захмарні можливості нівелюють і зводять нанівець історії та досягнення попередніх, визнаних фанатами персонажів.

Історія падіння Енакіна Скайвокера ґрунтувалась на тому, що він раз за разом бачив сни про те, як помирає його кохана, судячи з усього, від ран. Розуміючи, що «світлі» знання про Силу не дають можливості йому врятувати її, юнак із готовністю сприйняв ідею вивчення «темних» знань і перейшов на бік Зла, зрадив свої ідеали і вчинив безліч злочинів.

… А Рей отримує здібність лікувати за допомогою Сили. Це з’явилося нізвідки і ніяк не пояснено, просто в одній зі сцен вона виліковує смертельні рани іншої людини. Що начисто знецінює всю історію Енакіна, одного з найважливіших персонажів усесвіту, правда ж?

І це наш головний герой. На додачу, сюжет нової трилогії до біса непослідовний, по-дурному наївний, а події суперечать логіці всесвіту, в якому відбуваються.

Тисячі хардкордних фанатів почали висловлювати своє обурення, і вгадайте, яку відповідь вони отримали.

Цитата від J.J. Abrams, режисера 1 і 3 фільмів нової трилогії: «If you are someone who feels threatened by women and needs to lash out against them, you can probably find an enemy in ‘Star Wars’» («Якщо ви відчуваєте загрозу з боку жінок і хочете боротися проти них — можете знайти ворога у “Зоряних війнах”»). Прямим текстом: «Якщо вам не подобаються наші “Зоряні війни” — це тому, що ви боїтеся та ненавидите жінок».

І пішло-поїхало. Фанати франшизи досі ламають списи на тему, чи є Кейтлін Кеннеді, головна продюсерка трилогії і відповідальна за «Зоряні війни» у «Дісней», радикальною феміністкою чи ні, чи спеціально вона наповнювала епічну космічну сагу меседжами про гендерну рівність, чи воно так лише здається.

Вже п’ять років прихильники фільмів звинувачують тих, кому вони не сподобалися, у сексизмі, шовінізмі й неприйнятті ідеї Сильної Жінки. Ставлення до цієї трилогії так само стало «компасом», визначенням, хто ти є за поглядами і мораллю. Кожна порядна американська феміністка на публіку має обов’язково висловлювати їм своє захоплення.

«Дісней» і творці фільмів перевели дискусію на рівень міжстатевої війни, успішно «завербувавши» до своїх лав феміністичний рух і прибравши головне питання: хорошим чи поганим є це кіно?

Капітан Марвел (2019)

Marvel. Легендарна франшиза та її величезна, віддана, в основному чоловіча фанатська аудиторія. Десь ми це вже бачили.

В чому суть. Серія екранізацій коміксів від «Марвел» — складна сюжетна історія, що поступово розкривається з кожним фільмом. Початок поклав перший фільм про «Залізну людину» — на секундочку, 2008 року випуску.

Далі нас знайомили з новими героями, розвивали уже представлених і розкривали нам усесвіт. Ще два фільми, присвячені Залізній людині. Один — про Халка. Два — про Капітана Америку. Три — про Тора. «Вартові галактики», «Людина-Мураха», «Доктор Стрендж», «Чорна пантера» — фільми, що збирають усіх героїв разом навколо того чи іншого конфлікту.

І останній, що закриває цю масштабну арку — «Месники: Завершення», дата виходу — 2019 рік. Одинадцять років сюжетного розвитку, одинадцять років якісної історії, що триває, та її епічний фінал.

Раптом, за 2 (два) місяці до епохального «Завершення» виходить «Капітан Марвел». «Най буде», — спершу подумали фанати, хоч це і виглядало як спроба застрибнути в останній вагон потяга, що вже давно рушив.

Завдяки коміксам ще до прем’єри було відомо, що новопредставлена супергероїня на ім’я Капітан Марвел, яку втілила на екрані акторка Брі Ларсон, — найсильніша з усіх «месників», за становленням і розвитком яких ми стежили одинадцять років. Вона просто наймогутніша. Змиріться. Поповзли чутки, що саме вона здолає головного поганця у «Завершенні».

Сам фільм розповів нам про те, що, виявляється, Капітан Марвел у минулому була найпершим, найважливішим «месником»: завдяки їй узагалі задумали, створили і назвали на її честь ось цю всю організацію супергероїв, за якою ми спостерігаємо весь цей час. Це виглядало дешево і незаслужено.

Картина наповнена феміністичними закликами і сенсами. Що в жодному разі не є поганим. Та є межа між «профеміністичним» та «античоловічим». Героїні протистоять чоловіки, які все життя пригноблюють її і брешуть їй, але вона повстає проти них і перемагає. Білі чоловіки. Отже, у нас тут наче кіно про розборки інопланетних цивілізацій, але головним зрадником і ворогом жінки є білий чоловік.

Ні, серйозно. Буквально з першої сцени командир героїні на ім’я Йон-Роґ б’є її під час спарингу і зверхньо повчає, що: «Немає нічого небезпечнішого для воїна, ніж емоції» та «Потрібно позбутися тієї частини себе, яка робить тебе вразливою». В кінці фільму вона знімає із себе девайс («ярмо патріархату»?), яким пригноблювали її здібності, спалахує, як фенікс, а йому лишається лише нажахано дивитися на неї. Її останні слова до нього: «Мені нічого тобі доводити» («I have nothing to prove to you»).

В одній зі сцен вона — пілот винищувача, що разом зі своєю подругою-пілотессою йде до своїх літаків і виголошує: «Покажімо цим хлопцям, як ми це робимо!» («Let’s show these boys how we do it!»). Коли мене беруть сумніви у оцінці чогось щодо гендерної рівноваги, я застосовую простий трюк: міняю статі місцями. Уявімо, що у кіно два пілоти-чоловіки йдуть до своїх бойових машин і такі: «Покажімо цим жінкам, як ми це робимо!». Гадаю, це було б достатньо тупо.

І справді, весь неоднозначний ефект від цих меседжів і сценарних рішень можна було загасити розумною роботою з аудиторією. Розумною роботою. Але так трапилося, що виконавиця головної ролі — Брі Ларсон.

Акторка, заяви якої на кшталт: «Почала помічати, що присутні на моїх днях преси та кіно-критики — переважно білі чоловіки… Вирішила переконатися, щоб мої дні преси були більш інклюзивними» («started paying attention to what my press days looked like and the critics reviewing movies, and noticed it appeared to be overwhelmingly white male…decided to make sure my press days were more inclusive») — створювали дуже дивне враження.

Це відкриття, що коміксами переважно цікавляться білі чоловіки? Це погано? Треба виперти їх за двері і штучно зробити зустрічі з пресою більш інклюзивними?

Або трохи раніше, під час обговорення фільму «Складки часу»: «Мені не потрібно, щоб 40-літній білий чувак розповідав мені, що для нього не спрацювало у “Складках часу”. Це було зроблено не для нього!» («I do not need a 40-year-old white dude to tell me what didn’t work for him about “A Wrinkle in Time.” It wasn’t made for him»).

Частина фанатів Марвел, неприємно здивована претензійністю та антагоністичністю, яку застосували до основної категорії глядачів, почала закликати бойкотувати кіно. Виник флешмоб із проставляння йому низьких оцінок на сайті «Rotten tomatoes», на YouTube з’явилася купа критичних оглядів.

Натомість невидима рука завдавала ударів у відповідь: на «Rotten tomatoes» застосовували зміни, щоб зменшити негативний ефект від оцінювання аудиторії, а на YouTube ввели спеціальні алгоритми, щоб негативні відгуки про фільм не видавало у пошуку.

Тобто буквально: «Ми не зупинимося навіть перед введенням цензури в інтернеті, коли мова йде про наші мільйонні прибутки».

Далі буде.