Чоловіки не бояться сильних жіночих персонажів. Частина 2

Закінчення. Початок тут

Уже вкотре погляди та належність до ідеологічного табору стали диктувати ставлення до фільму: якщо ти фемініст — ти в захваті від нього і маєш його захищати. Якщо тобі не сподобався фільм, і до того ж ти, не дай Боже, народився білим чоловіком — ми всі чудово знаємо, що всередині ти відчуваєш страх перед Сильною Жіночою Персонажкою, що скидає окови патріархату та стає незалежною від чоловічої думки про неї.

Янголи Чарлі (2019)

Цей фільм є найменш відомим серед оглянутих, а його історія є найбільш промовистою.

Оновлені «Янголи Чарлі» не мали вірної франшизі аудиторії, яка б точно пішла подивитися на перезапуск. Не мали вони і яскравих відомих облич, здатних затягнути народ у кінотеатри: на заміну «Янголам» 2000-го з Камерон Діаз, Дрю Беррімор та Люсі Лью прийша Белла із «Сутінок» і… ще якісь дівчата.

Що нові «Янголи» мали — це озвучено-феміністичного спрямування посередню шпигунсько-бойовиту історію про загін дівчат-спецагентів, що успішно карають всесвітнє Зло. Дівчата — неймовірно сміливі, вправні, розумні, незламно вірні і нездоланні в бою. А всесвітнім злом на 100% є представники деякої статевої та расової категорії:

Загалом, кіно вийшло відверто поганеньким і провалилося у прокаті. Одразу після провалу режисерка, сценаристка та виконавиця однієї з головних ролей (!) Елізабет Бенкс почала звинувачувати у своїй катастрофі сексизм: «Дивіться, люди повинні придбати квитки на цей фільм. Цей фільм повинний заробити грошей. Якщо цей фільм не заробить грошей — це посилить голлівудський стереотип, що чоловіки не ходять на жінок у екшен-фільмах» («Look, people have to buy tickets for this movie too. This movie has to make money… If this movie doesn’t make money it reinforces a stereotype in Hollywood that men don’t go see women do action movies»)

Що я знаходжу іронічним, у тому ж інтерв’ю Елізабет Бенкс наїхала на «Капітан Марвел» та «Диво-жінку»: «Вони (глядачі) підуть дивитися екранізацію коміксу з Диво-жінкою і Капітаном Марвел, тому що це чоловічий жанр». («They’ll go and see a comic book movie with Wonder Woman and Captain Marvel because that’s a male genre»)

Коли мова йде про гроші — творці феміністичних фільмів гризуть творців інших феміністичних фільмів за недостатню феміністичність.

Звісно ж, ці заяви не допомогли. Але оцініть саму позицію. Авторка «Янголів» достатньо невміло спробувала зробити те, що автори інших наведених мною фільмів втілювали більш хитро.

У чому проблематика такого підходу?

Голлівудські продюсери достатньо грубо намагаються осідлати тему фемінізму. Вони знімають типу під жіночу аудиторію фільми, в яких нереально могутні, з усіх сторін правильні та позбавлені будь-яких слабкостей жінки б’ються і раз за разом перемагають своїх супротивників — злих просто так, за своєю сутністю, агресивних і тупіших чоловіків.

Коли є загроза прокатним зборам — звучить чортове «чоловіки бояться сильних жіночих персонажів» і розкручується тема «чоловікам не сподобався цей фільм, тому що вони сексисти», на поле бою на боці фільму залучається феміністичний рух, протистояння навколо кіно додає йому впізнаваності, каса наповнюється.

Але вони брешуть. І мене це займає. Я не люблю, коли люди безкарно, керуючись страхом за свої гроші, брешуть на мільйонну аудиторію.

Ось є я, 30-літній чоловік з України. Я — не боюся сильних жіночих персонажів.

Я їх поважаю і люблю. Я на них зростав. Вони були важливі для розвитку моєї особистості, вони будували мою картину світу і ставлення до жінок.

Хочете, я розкажу про них?

Чужий (1979) і Чужі (1986)

Досі чітко пам’ятаю, як маленьким я тихенько пізно ввечері дивився «Чужого» і «Чужих», поки батьки приймали гостей в іншій кімнаті

Головна героїня на ім’я Елен Ріплі у виконанні акторки Сігурні Вівер — безумовно сильна жінка. Вона офіцер корабля, вона розумна, винахідлива і смілива. Елен болісно переживає смерті свого екіпажу від зіткнення зі страхітливою інопланетною істотою, вона боїться за своє життя. Та після пережитих потрясінь і розчарувань вона все ж здатна на материнські почуття до маленької дівчинки, що нагадує їй втрачену донечку.

А коли чортові чудовиська крадуть дівчинку, Елен примотує вогнемет до кулемету, бере в’язанку гранат і вибухівку та іде відбивати її у потвор.

Чудовий персонаж. Не викликає нічого, окрім поваги і захоплення.

Термінатор 2: Судний день (1991)

Як і багато хто з мого покоління, другу частину «Термінатора» я подивився до першої. І що ж я там побачив?

А побачив я там Сару Коннор, хоробру жінку з незламною волею, яка за потреби готова воювати з усім світом, щоб захистити свого сина та врятувати людство від майбутнього панування машин.

Сара не була непогрішимою. У своїй боротьбі вона майже пішла занадто далеко, та не зробила останній, фатальний крок. Сару могли визнати несповна розуму та запроторити до психлікарні, побити, завдати тяжких ран та залякувати болісною смертю — вона залишалася вірною своїм поглядам та своєму сину, для якого завжди знаходила материнське тепло і підтримку.

Ксена: принцеса-воїн (1995-2001)

Не знаю, що дивилися після школи ви, а я спішив додому до улюбленого серіалу дитинства. Ось цього серіалу.

Пригоди Ксени та її подруги Габріель були веселими, іронічними і захоплюючими, а епізоди за жанром стрибали від серйозного кривавого бойовика до фарсу і мюзиклу. І у мене ніколи не виникало питання: як це може жінка у античному сетингу не просто носити меча, а ще й бути з ним майстернішою за чоловіків?

Його не виникало тому, що Ксена була загартованим ветераном із досвідом сотень битв, а до цього вона була живою людиною зі слабкостями: вона могла зазнати поразки чи обрати неправильне рішення, її могли обманути. А Габріель йшла шляхом від абсолютно беззахисної дівчини до впевненої жінки, здатної постояти за себе з бойовим шестом у руках.

А ще, і це дуже важливо — Ксена і Габріель любили одне одну.

Це розкривалося дуже обережно і поступово, жодних сцен у ліжку в серіалі немає.

Натомість є дві жінки, які турбуються одна про одну і стають все ближчими, незважаючи на свої тимчасові шлюби і сторонні пристрасті. В якийсь момент, помираючи пліч-о-пліч, вони промовляють «я люблю тебе!» і вирушають на небо разом, тримаючись за руки, світлі і красиві.

Мені важко сказати, як сильно це вплинуло на моє позитивне сприйняття ЛГБТ, та все ж уже тоді я твердо знав, що на запитання «чи можуть двоє людей любити одне одного, якщо вони не є чоловіком та жінкою?» відповіддю є «звісно ж, можуть. А чому ні?»

Баффі: Переможниця Вампірів (1997-2003)

Улюблений серіал мого підліткового періоду.

«Баффі: Переможниця Вампірів» — історія про те, як раз на покоління народжується дівчина, якій на роду написано боротися зі злом.

Серіал буквально наповнений сильними жіночими персонажами. Жінки у ньому виступають у ролі Переможниць, страхітливих відьом і зловісних демонесс. Але і «звичайні» дівчата не відстають від «обдарованих», показуючи характер, незалежність і час від часу рятуючи світ.

Закінчення «Баффі», остання серія останнього сезону, являло собою абсолютний тріумф фемінізму.

У цьому сезоні Баффі з друзями зустрічають Перше Зло — безсмертну зловісну сутність, яка може виникати будь-де та набувати форми будь-якої особистості, що колись загинула.

У намаганні зірвати план Першого Зла щодо вторгнення його армії до нас та заради подальшої безпеки цього світу, подруга Баффі і за сумісництвом наймогутніша відьма виконує ритуал, який змінює одну з основ світопорядку.

Віднині кожна жінка на Землі, яка могла б бути Переможницею, стане нею. Кожна дівчина, яка може мати силу — здобуде її. Ця сила прокинеться, щойно жінка вирішить битися, коли вирішить постояти за себе.

Вони закляттям перетворили всіх жінок людства на героїнь, здатних боротися зі злом у всіх його проявах.

Гадаю, це наймасштабніша за задумкою і найкрасивіша «Women’s empowerment»-сцена, яку я коли-небудь бачив. І знаєте, що? Мені, чоловіку, вона подобається. Мене ідея, що кожна жінка має у собі приховану силу, надихає.

Окремо зауважу ще дещо.

Звісно ж, серед цілої купи яскравих сильних жіночих персонажів одна була для мене улюбленою. Віллоу Розенберг у виконанні акторки Еллісон Ганніган за 7 сезонів перетворилася з тихої скромної школярки-всезнайки на ту саму наймогутнішу відьму.

І ось, в якийсь момент Віллоу закохується в дівчину, починає з нею зустрічатися та пізніше живе з нею разом, як пара.

Лунає сумне чоловіче зітхання.

Ну що ж, ну що ж. Я не можу сказати, що підлітком я закохувався у Віллоу, та вона мені подобалася як дівчина і мені було шкода її «відпускати». Але я повністю поважав її почуття та її вибір.

Гадаю, це те, чому серіал непомітно мене вчив: поважати жіночу силу та слабкість, приймати їх вибір та їх усіх загалом із всіма гранями їх особистостей.

Гаррі Поттер (серія романів, українською виходили у 2002 – 2007 та екранізації у 2001-2011)

Улюблена читацька та кінематографічна серія того самого дитячо-підліткового періоду.

Мені точно треба розповідати, хто така Герміона Грейнджер? Юна чарівниця, найкраща подруга Гаррі Поттера, головного героя книг та фільмів.

Герміона неймовірно ерудована та розумна, хоробра і впевнена у собі, по-справжньому вірна і віддана друзям. Ці якості викликають повагу та не виглядають взятими нізвідки. Тому що я спостерігав, як вона протягом семи книг здобувала ці знання кропіткою багаторічною працею. Як ростила впевненість у своїх навичках та внутрішньому «я». Як допомагала, захищала, билася, рятувала і не видавала таємниці під тортурами.

Завдяки ній я додатково зневажаю тих ідіотів, які вчать дівчат: «щоб користуватися успіхом у хлопців — роби вигляд, що ти дурепа». Тому що це тупа маячня. Тому що Герміона — найрозумніша з усіх, і це привабливо. Розумні дівчата — привабливі. З ними хочеться спілкуватися, дружити і зустрічатися.

І щодо дружби — Герміона показала, що дружба між хлопцем та дівчиною можлива. Вона може бути довговічною, наповненою сердечним теплом та взаємоповагою.

За що я їй щиро вдячний.

Закінчення

Мене дико курвлять сучасні спроби Голлівуду втілити на екрані «сильного жіночого персонажа». Як правило, у них виходять ідеальні пластикові ляльки, що не знають слабкостей і поразок.

Ще більше мене курвить їх поведінка у відповідь на критику щодо невдалості цих спроб: замість визнання помилок — боротьба з критиками, цензура, залучення на свій бік феміністок, гра на міжстатевому протистоянні.

І вже зовсім ненависть викликає цей їхній апломб: вони поводяться так, наче ДО НИХ не було жодного сильного жіночого персонажу. Наче ось вони, такі прекрасні, прийшли нарешті привнести рівновагу у наш світ і показати нам небачене диво: Сильну Жінку!

Але ми, чоловіки, такі вузьколобі, такі обмежені, що просто не готові сприйняти цей небачений концепт. І тому агресивно виступаємо проти маніфестацій Свободи і Рівності, якими звісно ж є їх фільми.

Недолуга маніпулятивна брехня.

Ось перед вами я — чоловік, який буквально виріс на сильних жіночих персонажах. Вони були для мене важливішими і ріднішими, ніж «сильні» чоловічі.

І повірте, чоловіки люблять сильних жіночих персонажів. Просто, як і все на світі, вони мають бути якісними.