Ганнуся розлила Херсонщину
Я не хочу, аби мене називали військовим аналітиком, і не маю великого запасу часу. Можу сказати лише одне – той, хто живе близько до Каховської ГЕС, повинен якнайшвидше опинитися чим далі від неї. Люба моя Херсонщино, це питання життя та смерті.
У вівторок увечері Росія викотила на публіку свого генерала Суровікіна. Той серйозно натякнув на «непрості рішення», говорячи про перебіг війни. Тобто спецоперації, як у цій країні північних куколдів заведено. Одним з індикаторів непростого становища стала евакуація, оголошена в Херсоні окупаційною владою.
Можна скільки завгодно сміятися з того, що Сальдо нагадує мавпу на наркотиках і міксері. Смішно буде доти, доки не побачите мапу.
Утримати свій форпост на правому березі Дніпра ЗС РФ не спроможні. Вони не мають ні переправ потрібного штибу, ні великого запасу техніки, ні хороших кадрів. Найпростіше, хоч би як це звучало, піти геть. Ми теж так робили – відступали, щоби повернутися. Цим доведеться просто відступати.
Подумайте гарненько, у чому сенс толкового відступу? У тому, щоб за тобою по п’ятах не йшли роздратовані українські солдати.
Час палити мости. А переправа, що підходить за масштабом, біля Херсона є лише одна. Це Каховська ГЕС. Відповідно, підірвати її – обов’язок російського солдата, якщо він хоче прожити трохи більше ніж годину після урочисто-ганебного відступу. Чисто щоб вижити, не більше.
Окупанту на радість, а жителю лише гірко. Це загрожує затопленням цілих селищ, яким не пощастить опинитися поблизу. Тобто нижче за течією.
Рашистам пофігу, скільки людей загине. Їм головне, що за таких розкладів можна врятувати свою дупу, а ЗСУ не зможуть швидко форсувати річку. Водна перешкода для боягузиків. Ось як усе обернулося на восьмий місяць протистояння.
Я гадки не маю, наскільки розіллється Дніпро, якщо росіяни підірвуть дамбу. Але усвідомлюю, що хорошого в цьому дуже мало.
Ще, до речі, вибух на Каховській ГЕС передасть полум’яне привітання окупованому Криму. Якщо я правильно пам’ятаю, півострів збиралися живити електроенергією із цієї станції, а також із зайнятої російськими терористами Запорізької АЕС. Можливо, вийде живити від сонячної батарейки. А їх замало буде.
Щоправда, мені на долю Криму поки що ніколи зважати. Нехай місцеві жителі зачекають – їх не втоплять разом із сім’ями, якщо що. Це Херсонщина ризикує.
Не я один такий розумний, у мережі зустрічаються перші натяки. І слава Богу!
І не ведіться на конспірологію, ніби Росія здасть Херсон за домовленістю. Їй доведеться піти. Головне, щоб на прощання не вгробила тисячі наших.
Моє послання украй просте. Жителі лівого берега Дніпра, постарайтеся опинитися якнайдалі від річки. Інакше, боюся, Дніпро все одно стане трохи ближче – аби не під ногами хлюпався, і не над головою – теж. Вам треба лише вижити.
Паніки не повинно бути. Від кожного громадянина України потрібна холодна голова.
Також небезпечна апатія, женіть її геть. У нас на диво й**нутий ворог, що піде на будь-які злочини. Не треба бути бездоганною жертвою. Ви – не вівця.
Ми не маємо права на паніку. Ми не маємо права на апатію. Наш обов’язок – зберегти свою сім’ю, свою громаду, своє місто, свою країну – і так по висхідній.
Думаєте, мене не криє? Ще як накриває, іноді вовком вити хочеться. І я сам розумію, що вити рано чи пізно доведеться, аби голова навпіл не тріснула. Просто відтягую момент слабкості. Намагаюся зробити так, щоб це прокляте (але дуже людське) почуття проявилось якомога пізніше.
Військовим панікувати не доводиться – ми знали, на що йшли. Гірко буває, не приховую.
Але цивільних ця війна не шкодує від слова «зовсім» – рашистам найлегше воювати саме з ними. Отже, холодна голова для цивільного анітрохи не менш важлива, ніж для снайпера на півдні України чи артилериста на сході. Ви також на війні. Принаймні, ворог вважає вас легітимною воєнною ціллю.
Те, що ми переживаємо, невідомо нікому. Я трохи знаю історію, щоб наголосити: німці у Другій світовій собі такого точно не дозволяли.
Російська армія любить, щоб у неї все, як у дідів, було. Так ті дуже добре дамби в повітря висаджували, затоплюючи цілі села під час відступу. Назвіть мені хоч одну причину, чому так не зроблять їхні нащадки.
Буде наказ – зроблять. Це не на полі бою перемагати, а села затоплювати. Вони це люблять.
ЗС РФ значно гірша за Вермахт. Не хочеться порівнювати – але там, де німці були пострілом у печінку, російські окупанти більше нагадують постріл у печінку із зенітки. Це ходяча проблема.
Будьте напоготові і точно не покладайтеся на обіцянки якогось віслюко***а з російською кокардою. Навіть навпаки: стережіться, якщо здається, що його ідея викликає довіру. Всі ці катівні в українських селах не самі по собі з’явилися, і братські могили біля них – теж. Це вороги. Це людожери.
А українців після війни має бути якомога більше. Тож уберегтися від подібних ризиків – завдання навіть не заради вас самих, а заради країни. Задля майбутнього.
Нині не час для прогнозів. Дуже хочу помилитися у розрахунках. Буду неправий – назвіть мене ідіотом, я тільки за.
Але поки що ризикувати вами точно не маю права.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!