Шебекіно, сушимо «болото»
Цей текст вже вийшов на Patreon. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Як стверджує прислів’я, хто посіє вітер — пожне бурю. Фраза правдива. Найкраще це помітно на прикладі Бєлгородщини та інших прикордонних територій так званої РФ.
Адже буря не трапляється скрізь і відразу. Вона йде і підминає колись спокійні землі, залишаючи по собі лише розруху і страждання.
Той, хто в епіцентрі — і пожне плоди. А епіцентр буде скрізь.
Зараз ви бачите, хто в Росії на жнива записався першим. Відразу згадую відео однієї рудоволосої курки. Вона записала його в рамках флешмобу «Шебекіно — це Росія». Скиглила і бурчала. Вимагала захисту. Скаржилася, що тепер дітям БНР неспокійно, бо вони вже на практиці знають, що таке ТОС «Солнцепек» і артилерія.
Та що ви кажете?! Щиро співчуваю, і як же так сталось?
Знаєте, таких відео було багато. Але мені запам’яталося саме це. Адже тези курки, яка говорить, дуже близькі до реальності, є лише один нюанс. Те ж саме можна сказати про українських дітей. Рік тому, півроку або зараз.
Самі розумієте, всі ми родом із дитинства. Те, що переживають наші молодші брати і сестри просто зараз, дорослим не побажаєш.
Орди окупантів, що летять із півночі, півдня і сходу. Регулярні обстріли. Ракетні удари і дрони. Хіба це нормально? Звичайно ж, ні. Так собі дитинство. Однак жителів так званої РФ така ненормальність жодним чином не хвилювала. Їм було начхати.
«Нехай діти страждають, якщо це не мої», якось так.
Ми не зможемо відмотати назад те, що довелося побачити нашим молодшим поколінням. На жаль. Але треба і боржок повернути, і обернути його на практичну вигоду. І це, повірте, не крик кровожерливості.
Так, суворий факт із практичним підтекстом. Адже війна — річ важка, а роки після її закінчення будуть не легшими. Хіба що без прильотів. В іншому, на жаль, хардкор той самий. Дивлячись на Шебекіно, пам’ятайте: на нас самих чекає важкий внутрішній процес очищення. Як він вдасться, так і прогрес піде. Якщо піде взагалі.
Поки ми будемо зайняті внутрішніми проблемами, нам не повинні заважати. Не до того буде.
Україні доведеться відбудовувати цілі міста. Або давати негативну відповідь, кажучи: «Економічно і практично недоцільно». Тоді війна офіційно зітре цілі населені пункти, які так ніхто й не відновить. Всяке буває.
Післявоєнне майбутнє вимагає нервів, а не емоцій. Хоч зовсім без них і не вийде.
На нашій території йшли бойові дії. Будемо певний час зализувати рани, шукати й латати пробоїни, після страшних утрат приймати нові й нові. І знаєте, що?
А немає гарантій, що нам заважати не будуть.
Узагалі жодних. Якщо хтось скаже, що вони є — він або вам бреше, або сам собі. Немає гарантій.
Особисто я вже розумію — бажання Росії напасти на Україну і «зуміти повторити» залежатиме не від нашої слабкості. Воно впирається корінням у те, наскільки пожованою буде сама Росія. Як легко їй буде випустити танки. Наскільки швидко вона виявиться здатною зібрати парочку БТГ і перекинути їх до кордону.
Дивіться на Шебекіно і пам’ятайте. Чим більше таких Шлюхбекіно уздовж нашого кордону, тим легше нам буде відбитися наступного разу.
Україні точно доведеться зануритися у розв’язання своїх внутрішніх проблем. Нехай ці не заважають. Вибачте, я не вірю, що військова поразка зцілить РФ ізсередини. Там мільйони громадян... Ні, навіть не проти нас. Ще гірше. Їм просто тупо плювати на все. Чхати вони хотіли на те, скільки українців помре під вогнем ТОС, скільки наших дітей розірве снарядом, скільки жертв в одній лише сфері медицини приніс блекаут торік.
Їм. Просто. Плювати.
Їм було начхати, коли Путін оголосив свою маленьку переможну війну.
Потім їм було начхати, коли маленька війна стала великою й утратила навіть натяк на статус переможної.
Тепер їм плювати на Шебекіно, Нову Таволжанку. Тобто на тих, хто вже поплатився за їхні попередні плювки на власне майбутнє. Атомізація суспільства: якщо не бачиш горя, його немає. Натягніть такий світогляд на величезну країну, вийде нинішня Росія.
Не начхати лише жителям Шебетянькіно. Але, ой який збіг, на їхню думку плювати мені.
Такі аморфні створіння підтримають усе. Аби це не стосувалося їх, і не повернулося в еквіваленті дрона по балкону. Отже, нехай дрони летять. Із таким населенням Росія може воювати скільки завгодно. Ідейні мілітарі-людожери можуть якось розчаруватися і сказати: ну все, ми гівно, не вміємо воювати — і починати нічого. А ось болото прийме будь-яке рішення Кремля. Як зараз.
Людожерів треба карати. І точно так само не варто забувати про тих, чия мовчазна згода стала другою колоною майбутньої війни, поряд із мілітарі-угаром зетників.
Утім, Шебенюнькіно показало, що з «болотом» можна знайти спільну мову.
Діалект далекобійної артилерії. Мова дронів, що летять. Замість дієслів тут вибухівка, замість ком — уламки. О, ось таку мову «болотне болото» розуміє вельми жваво.
Уже прогрес! Як на мене, мова відповідна. Нехай її вчать усі прикордонні території РФ. Адже середньостатистичний українець, який мріє про вихід на кордони 1991 року і титри відразу після цього, помиляється. Головне у війні — не просто перемогти. Треба ще й зробити так, щоб після цього ми отримали хоч якесь покращення ситуації.
Якщо РФ накинеться на нас через 5, 7, 10 років після своєї поразки — так собі варіант. Усе заново. Отже, цьому потрібно перешкодити.
Що більше вигорілих і порожніх Шмекіно на карті, то менше Шмекіно у майбутньому стануть плацдармом для наступу. Що більше «болота» тікає зі Шнурбякіно просто зараз, то менше «болота» наплює на своє і наше майбутнє в разі нової війни.
Нехай жителі пишуть свої відео. І нехай повторюють те, що ми говорили про себе рік тому.
Це їм не допоможе. Нам відео теж не допомогли.
Дивлячись на Шебекіно, не думайте відвертатися. Місцеве «болото» заробило сповна, і хоча б на деякий час не становить загрози.
Їм було начхати, коли весь світ погрожував ізоляцією. Це ж не удар безпілотника. Так само їм було начхати, коли були натяки на мобілізацію. Адже всіх не мобілізують. Про честь мовчу, на неї наплювали всім аулом насамперед. І лише зараз, коли посіви вітру повернулися чималою бурею — залунали стогони.
Вони кажуть, що Шебумбукіно — це Росія? Нехай. Чим далі від нашого кордону скажуть, то краще. У Пензі нехай кричать таке хоч цілодобово.
Ось такі мої думки щодо добросусідських відносин. Вибачте за сумбурний текст. Сподіваюся, основний посил був зрозумілий. Але замість канонічної кінцівки я б хотів нагадати, що ціна таких Шемякіно набагато нижча за заявлену.
Що мені там півтора року тому говорили... Ах так.
За постріл у бік ядерної держави послідує миттєвий ядерний удар? Вибачте, не помітив. За перехід кордону ядерної держави передбачено миттєвий ядерний удар? Теж не помітив. За удар по бомбардувальниках ядерної держави? І за них не помітив. За Кремль? Не помітив. За удари по Підмосков’ю з військовою інфраструктурою? Ви знаєте відповідь.
Це і були висновки. Нехай мова арти і дронів звучить уздовж нашого кордону. Пояс безпеки сам себе не побудує.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!