Китай та санкції. Чому вчиться Пекін?

У березні представник КНР розкритикував санкції Євросоюзу проти китайських підприємств, закликавши всіх «повернутися на правильний шлях» і скасувати ці заходи. Кількома місяцями раніше, різко реагуючи на аналогічні американські санкції проти китайських організацій, речник Міністерства закордонних справ Пекіна назвав застосування таких обмежень «незаконним».

Однак у цьому випадку засудження супроводжувалося діями. Пекін використав еквівалентний інструмент економічного управління щодо американських оборонних компаній, посилаючись на свій нещодавно ухвалений закон про санкції проти іноземних держав (AFSL). Називаючи західні обмежувальні заходи неправильними або порушенням прав та інтересів КНР, а свої — просто «контрзаходами», Пекін намагався підкреслити недоречність західних санкцій і виправдати власні.

Бувши довгостроковою мішенню санкцій, нещодавно Китай отримав економічні важелі, щоб мати можливість накладати їх на інші держави. Пекін має унікальне сприйняття санкцій. Незважаючи на гучну кампанію впродовж десятиліть проти запровадження Заходом односторонніх заходів, відтоді китайці здійснили повний розворот, розробивши власний офіційний режим обмежень.

Із 2018 року Пекін ухвалив мінімум дев’ять законодавчих положень про санкції. Це дає йому серйозну вогневу міць для використання інструментів економічної війни, що відповідає його статусу нової наддержави. Але це ще не все.

Поки новий режим санкцій у Пекіні — важлива подія, яка порушує нормативні питання щодо ведення впорядкованих справ у світі, в якому декілька держав можуть практикувати економічний примус, існує ширша глибина китайських санкцій. Насправді Китай практикував таке управління протягом усієї сучасної історії, хоча такі заходи частіше застосовував неофіційно.

Зважаючи на можливість економіки КНР упливати на потоки світової торгівлі, рішення Пекіна розробити всеосяжний режим санкцій варте пильної уваги. Як Китай представляє цей формалізований підхід, з огляду на його очевидний дискомфорт від санкцій?

Якщо розглядати санкції крізь широку призму дипломатії примусу, запропонованої Томасом Шеллінгом, стає зрозуміло: Пекін уже володіє розвиненим інструментарієм економічного державного управління, яким він історично користувався не надто публічно. Визначальною рисою китайського підходу до санкцій, як і раніше, є неформальність, коли економічні заходи покликані завдати шкоди, але водночас є гнучкими і, що найважливіше, від яких можна достовірно відхреститись.

Китай використав неофіційні санкції проти Південної Кореї в 2016 році. Тоді він старався запобігти придбанню Сеулом системи протиракетної оборони THAAD. Уже під час наступної суперечки Китай закрив корейські роздрібні магазини та чинив перешкоди подорожам громадян Південної Кореї, але зміг заперечити будь-які збої. Зокрема, економічну шкоду, завдану Південній Кореї, Пекін списав на непередбачувану реакцію китайської громадськості.

Завдяки наявній правовій базі Китай швидко стає головним гравцем у глобальних перегонах санкцій. Нова система обмежень із боку Пекіна не є продуктом єдиного правового інструменту. Це радше набір положень, які формують усеосяжний режим санкцій і заходів у відповідь на чиїсь санкції. Найбільш значущим за обсягом інструментом є той самий AFSL, затверджений 2021 року.

Згідно з його умовами, Пекін може накладати проактивні санкції, а також санкції у відповідь. Положення не лише дозволяють дії у відповідь на іноземні заходи, а й легалізують примусові економічні обмеження, які дають КНР можливість переслідувати ширші інтереси. Окрім AFSL, є й інші важливі законодавчі положення, що включають список ненадійних організацій, закон про зовнішню торгівлю та закон про блокування.

Тепер Пекін має майже той самий набір санкційних інструментів, які є у Вашингтона. Проте Китай виявився напрочуд обережним у впровадженні жорстких заходів. Досі його основною мішенню для офіційних дій були іноземні організації, підозрювані в продажу зброї Тайваню. На базовому рівні Китай розробив режим санкцій з тих самих причин, що й інші країни; це відносно низький ризик, недорогий спосіб запобігти небажаним діям — і також може стримувати небажану поведінку.

Екзистенційні страхи КНР перед оточенням і відчуженням формують «основні» національні інтереси. А саме збереження влади Комуністичної партії Китаю (КПК), захист претензій на суверенітет, збереження територіальної цілісності та досягнення економічного розвитку. Розширення інтересів Китаю в Південнокитайському морі може зробити застосування санкцій більш частим і агресивним. Особливо в умовах, коли США співпрацюють із партнерами для його стримування.

Однак Пекін іще не розробив інституційні структури, які забезпечували б виконання будь-яких майбутніх програм санкцій. Тож цей процес іще може загальмувати.

Жорсткий режим обмежувальних заходів не тільки заявляє про статус і престиж Китаю на світовій арені, а й допомагає заспокоїти внутрішні групи інтересів, сигналізуючи: Пекін не терпітиме надмірного впливу зовнішніх гравців. Проте формалізація режиму санкцій у Китаї після десятиліть антисанкційної риторики є явним розворотом. Китай підкреслив, що його дії — відповідь на односторонні санкції, запроваджені США. За словами Пекіна, це втручання у його внутрішні справи, спроби порушити міжнародне право і навіть зіпсувати «імідж» Китаю. Отже, удар у відповідь вважається правильним.

Одним із заходів, які Пекін застосував, аби заспокоїти внутрішніх виборців і виправдати хвилювання, є відмежування своїх санкцій від санкцій Заходу та їх інші назви. Контрзаходи передбачають не лише пряму реакцію на санкції, запроваджені проти китайських юридичних осіб. Вони можуть бути ініційовані проти інших держав та юридичних осіб, політика та дії яких завдають шкоди інтересам Пекіна.

Таким чином, контрзаходи Китаю ідентичні будь-яким одностороннім санкціям, запровадженим західними державами, просто називаються інакше. Переосмислення Пекіном наративу щодо санкцій, схоже, пробивається серед китайської громадськості. У 1990-х офіційний дискурс наголошував на здатності Пекіна «витримати санкції». Тепер новий дискурс зосереджений на попередженні держав, які запровадили санкції: якщо вони не зможуть «змінити курс», відповідь Пекіна буде «подібною».

Проголошення законів про санкції в той час, коли США та Китай втягнуті в торговельну війну, додало населенню довіри до КПК, що корисно з огляду на уповільнення економіки.

КНР чітко усвідомлює силу, якої набуває через режим власних санкцій. Та поки що нова наддержава діє вкрай обережно. В умовах американсько-китайської стратегічної конкуренції Пекін не може дозволити собі гальмувати власну економіку безрозсудним застосуванням санкційних механізмів. Особливо, коли США мають проблеми у таких сферах, як виробництво напівпровідників, мінерали та промисловість. Такі заходи можуть допомогти Китаю піднятися мирними засобами. Але, використовуючи санкції для забезпечення власних основних інтересів замість дорогих засобів (таких, як війна), Китай може підтримувати економічне процвітання, при цьому зберегти статус та престиж.

Насправді, незважаючи на розробку формальної законодавчої бази, можна очікувати, що Пекін здебільшого дотримуватиметься неофіційної тактики, застосовуючи офіційні заходи лише з міркувань національної безпеки високого пріоритету. Неформальні санкції, підкріплені правдоподібним запереченням, можуть допомогти Китаю зберегти свій імідж нібито пацифістської держави серед своїх маленьких сусідів. Саме їх підтримку Пекін шукає в регіональних проектах на кшталт ініціативи «Один пояс, один шлях».

Для дослідників Китай — чудовий приклад того, як країна, що розвивається, використовує власні санкції для поширення глобального впливу. Хоча китайські санкції можуть мати будь-яку назву, аби лишень відрізнятись від західних аналогів, вони все одно завдадуть шкоди.

Примітка редакції. Невже хтось думав, що потурання Росії завершиться тут і зараз? Ні, безкарність породжує нових агресорів. Оскільки Пекін продовжує накачувати власну армію грошима та ресурсами, у виключно мирний шлях його розвитку повірити дуже важно.