Наш поляк «Тринадцятий»
Примітка редакції. У росіян є свій «Тринадцятий», але з Кубані. Наш кращий. Все ж таки Польща нам набагато ближча за духом.
«Я знайшов тут свою честь», — каже нам «Тринадцятий», польський доброволець у лавах ЗСУ. Звати його Конрад.
Це поляк до мозку кісток, уособлення гонору як внутрішнього кодексу честі, гідності та непоступливості. Якби він жив за часів шляхти, його легко можна було б уявити вершником із шаблею — волелюбним воїном, який ніколи не схиляє голову перед ворогом.
Сьогодні ж його зброя — кулемет ПКМ. Полем бою стали фронти російсько-української війни. «Тринадцятий» пройшов через важкі бої в Серебрянському лісі, а за участь у боях під Покровськом нагороджений відзнакою «Золотий хрест».
В Україну Конрада привели особисті причини. Та саме у вирі війни, серед тих, хто приїхав із різних куточків світу, він усвідомив: тут — його місце.
«Я приїхав сюди, щоб змінити щось у своєму житті. До цього у мене не було бойового досвіду. Але пройшов тут гарний курс підготовки і почав воювати пліч-о-пліч із чудовими людьми», — каже доброволець.
До того як долучитися до українського війська, поляк встиг спробувати себе в різних професіях. Здобутий досвід сьогодні став несподівано цінним на фронті, де важить не лише влучність стрільби, а й цілий спектр навичок — від швидкого мислення до вміння працювати руками.
«Я працював будівельником, механіком. Займався різними речами. А досвід роботи на будівництві тепер допомагає швидко будувати бліндажі», — згадує боєць, дивлячись кудись вдалечінь.
«Тринадцятий» вперше ступив на українську землю у 2022 році. Цей етап життя ми залишимо за кадром, а вже у 2023-му він став бійцем Другого Інтернаціонального легіону оборони України. Відтоді Україна стала для нього місцем служби й боротьби. На жаль, виїзди на батьківщину тепер сприймаються лише як паузи між ротаціями.
«У мене була одна велика перерва. Треба було розвантажити голову. Ми надто багато пережили, багато побачили, дуже стомилися. Тому мусив повернутися додому», — зізнається польський доброволець.
Дім завжди зустрічає «Тринадцятого» теплом і вдячністю. Там розуміють: його боротьба — це не лише про Україну, а й про безпеку Польщі перед загрозою агресора з північного сходу.
«Це добре, коли кожен у моєму місті, всі мої вчителі знають, звідки я приїхав сюди, і кажуть мені: "Конраде, ти робиш добру справу"», — посміхається поляк.
Водночас «Тринадцятий» — багатогранна особистість. Хоч життя зараз і вимагає здатності виражати свої почуття кулями убік ворога, він вміє робити це й через тонші прояви.
«Моє хобі — це живопис. Живопис і скульптура. Люблю робити складні речі. Ще я люблю читати. Але нині я зосереджуюсь на тренуваннях. Це стало моїм головним хобі», — і як тут не зрозуміти поляка?
Війна навчила Конрада головного. Думати й діяти на межі швидкості, коли від зайвих секунд залежить тривалість твого життя.
«Ворог хоче тебе вбити першим. Тому ти мусиш швидко рухатись, швидко змінювати позиції… У мене минулого разу була дуже важка місія. Я схуд десь на сім кілограмів. Доводилося багато бігати. Але все добре. Ми вижили. Але нас вивозили хороші водії», — зізнається поляк.
Для «Тринадцятого» війна має обличчя. Перш за все, це люди поруч. Саме вони тримають його у строю, коли сили вже балансують на межі. Бо врешті-решт на війні життя часто залежить від надійного плеча поруч.
«У нас справді хороший колектив. У нас хороші командири. Хороша підготовка. Так, тут добре. Це все моя родина. Це не просто друзі — це сім’я».
Найбільше Конрад цінує вірність і надійність. Військову справу можна опанувати з часом, через навчання й бойовий досвід. Але справжня відданість не приходить із наказом. Її кожен виховує в собі сам.
«Нам потрібні гарні воїни. Хороші, адекватні люди. А не тіктокери, які розривають контракти й бігають по підрозділах. Якщо приходиш до нас, то залишайся з нами. Ми станемо для тебе сім’єю», — зітхає «Тринадцятий».
У вирі війни такого масштабу думати про майбутнє непросто. Та для поляка це не тягар, а джерело сили. Невідомість не лякає — вона мотивує залишатися й боротися саме тут, де кується його віра в завтрашній день.
«Ми не знаємо, що буде далі. Саме тому я тут. Я знайшов тут свого Бога. Я знайшов тут свою країну. Я знайшов тут свою честь».
Водночас доброволець відчуває відповідальність донести до своїх співвітчизників просту істину — російська загроза реальна і неминуча, відсидітися чи перечекати не вдасться нікому.
Саме тому, переконаний Конрад, потрібно діяти й підтримувати Україну. Істина, сформульована ще Єжи Ґєдройцем, залишається актуальною: без незалежної України немає незалежної Польщі.
«Поляки, прокиньтеся, нарешті. Весь світ у біді. Тут гинуть наші брати. Нам просто треба прокинутися заради наших братів і сестер», — за ці слова ми вдячні «Тринадцятому» не менше, ніж за його службу.
Дізнатися більше про те, як живуть і воюють Легіонери Вільного Світу, а також доєднатися до хоробрих можна на офіційному сайті.