Перейти до основного вмісту

Основа комунікацій — брехня. Історія російської пропаганди

Внутрішній ринок та мозковий експорт

Радянська пропаганда була всеохоплюючою. Вона спокійно проникала в будь-які сфери життєдіяльності як радянських громадян, так і іноземців. Працювала на внутрішній ринок, водночас намагаючись транслювати ідеї та смисли далеко за межі СРСР.

Головна мета пропаганди — навіювання думок про неминучість перемоги революції в усьому світі. Проте основним завданням згодом стало дещо інше: не просто говорити, а виробити у громадян своєрідний імунітет до «згубного впливу Заходу». Створити хибне уявлення про все нерадянське.

Розробкою пропаганди займалися спеціальні партійні й державні органи та установи. Вони використовували всі наявні канали комунікації: через ЗМІ, кіно, театр, літературні і художні твори. Більшовики не залишали поза увагою монументальну пропаганду.

Це той вид радянської пропаганди, що використовує художньо-мистецькі засоби для увічнення позитивних досягнень комунізму. У ньому ідея марксизму-ленінізму мала пов’язуватись з національною традицією. На жаль, в Україні через це найбільше тиражувались пам’ятники Т.Шевченку.

Цікаво, що майже одразу після збройного заколоту більшовиків (вже за два дні) вийшла доволі характерна агітка. Одним із перших виданих ними декретів, написаних власноруч Леніним, був декрет «Про друк». Адже той, в чиїх руках друковане слово, цілком отримує монополію на донесення до народу власної думки. При цьому позбавляє своїх опонентів права бути почутими.

У цьому базовому документі були закладені підвалини радянської пропаганди, а саме: брехня, перекручення, демагогія, наклеп. Також В.Ленін зауважував, що для влади, поміж усіма іншими мистецтвами, найважливішим є кіно. Справді, важко переоцінити роль кінематографу у справі пропаганди та агітації, через його легкість сприйняття для народних мас.

Комуністи високо оцінювали роль агітації та пропаганди. Це не лише аксіома, а й тема для нагадувань: про це свідчить той факт, що відповідальним за цей напрямок роботи був другий секретар центрального комітету компартії, і постійний член Політбюро.

Це захмарний рівень в ієрархії країни. Тобто за стратегію «ідеологічної боротьби» та державної пропаганди відповідала найвища державна інстанція СРСР. У союзних республіках, краях і областях цією діяльністю завідували другі секретарі ЦК республік, обласних, та крайових комітетів КПРС і підпорядковані їм відділи та бюрократичний апарат.

Наступною за значимістю ланкою у цій структурі був Відділ агітації та пропаганди ЦК КПРС. Йому на поталу були віддані всі ідеологічні структури країни, включно із засобами масової інформації, ідеологічні інституції («Політичні управління») Міністерства оборони, МВС, КДБ; вищі навчальні заклади, суспільствознавчі та гуманітарні інститути Академії наук СРСР, заклади мистецтва та культури тощо.

Радянські ЗМІ цілеспрямовано обробляли свідомість співгромадян та міжнародної спільноти потоками відверто брехливої інформації, метою було вихваляння комуністичного режиму та дезінформація. Ще одним державним органом, який відповідав за пропаганду в період до 1961 року, було Дезінформбюро. Воно входило до структури НКВС, потім КДБ та ставило собі за мету дезінформувати капіталістичні держави.

Комітетчики були вправними, коли йшлось про масмаркет їхнього фірмового товару — брехні. Тому я не можу дивуватись, що деякі європейські країни спирались у своїх розрахунках стосовно військової потужності радянської армії виключно на матеріали, підготовлені Дезінформбюро. Продукт знайшов свою цільову аудиторію.

Наступники зі служби активних заходів Першого головного управління КДБ СРСР (служба «А»), підхопили місію дезінформаторів із бюро. Вони почали з новими силами проливати на ідеологічного противника тонни брехливої інформації. Найгірше те, що «ворог» був не проти, оскільки мислив більш гуманними критеріями. На це й був розрахунок.

Окрім маніпуляцій з інформацією, служба займалась підтримкою прорадянських сил, проводила операції з надання політичного впливу особам, що були пов’язані з радянською розвідкою та дискредитацією посадових осіб чи політичних і урядових організацій. Та про це — згодом.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!