Парламентські вибори: як говорити з партіями

На носі парламентські вибори. Претендентів багато, а мандатів 450, і другого туру не буде. Нам жити з цим парламентом 5 років, якщо все піде добре, тому варто зробити обдуманий вибір. Ми підготували найважливіші запитання, які слід поставити політичним партіям. Вони мають бути зацікавлені в тому, щоб відповісти так, аби нам сподобалося. Як не крутіть, а ми їхні роботодавці, і це вони прийшли до нас на співбесіду.

Основні питання

Яку ідеологію сповідує партія?

Це ключове питання, яке мало би хвилювати політично підкованого виборця. В Україні прийнято дивитися тільки на лідера партії, ототожнювати її ідеологію з паном Х чи пані У, прізвища яких слугують брендом політичної сили. Наші політики до цього звикли і, як правило, не вважають за потрібне пояснювати ідеологічне спрямування. А треба чітко питати — ви ліві, праві чи центристи; ліберали, анархісти, комуністи чи фашисти?

Іноді партія таки декларує певну ідеологію, але своїми діями її заперечує, наприклад, вступаючи в союз з ідеологічними антагоністами. Бувало в нашій історії, коли ліві сили ішли на союз з олігархічними партіями, або праві співпрацювали з проросійськими силами. Всяке бувало, але українці мають коротку політичну пам’ять.

Чи ставить собі партія за мету реформи?

Іншими словами, чи прагне партія збереження статус-кво чи хоче реформувати систему влади. Більшість партій обіцяють зміни, але тут важливо розібратися, чи йдеться про популістські обіцянки, імітацію змін, обіцянки, які не планують виконувати, чи реалістичні пропозиції. Розрізняти що є що — нелегке завдання, але його можна опанувати, якщо уважно покопатися в матеріалі.

Яскравий приклад — обіцяна реформа судів. Реформу розпочали, але рішучих дій ми так і не дочекалися, а зараз суди витворяють таке, що мантії можуть стати популярним костюмом на карнавалах. Партії повинні запропонувати чіткий алгоритм дій із термінами, кроками і, найголовніше, результатами.

Покажіть свої списки і джерела фінансування

Це навіть не питання, а вимога. Щоб адекватно оцінити партію, треба знати, хто там криється за номерками. Якщо раніше розібратися в іменах було нелегко, то з сьогоднішніми можливостями баз даних, кешу пошуковиків та різноманітних сервісів можна дослідити увесь список кандидатів у депутати, вивчити їхнє політичне минуле, декларації, послужний список зрад і перемог. Можна також натрапити на реальних ноунеймів, яких і ґуґл не знає, що також буде яскравою характеристикою партії.

З джерелами фінансування складніше. З одного боку, з 2016 року в нас існує державне фінансування найбільших партій, з іншого — партії підтримують також внесками (приватних осіб та бізнесу). Тут існує можливість за допомогою підставних осіб приховати олігархічні вливання. Махінації з фінансуванням партій — це улюблена тема журналістів-розслідувачів.

Олігархічний слід досить просто перевірити за допомогою телевізора. От хвалить когось канал «Україна», значить, зацікавлений, імовірно, Ахметов. Обливає медом якусь силу «1+1», значить вона, мабуть, до душі Коломойському.

Програмні питання

Якою ви бачите армію?

В умовах війни питання обороноздатності, якщо вас не полонили суїцидальні настрої, на першому місці. Важливо зрозуміти, яке бачення армії в політичної сили. Чи плануються скорочення/збільшення її фінансування, які методи реформування пропонує партія? Йдеться про реальні механізми чи про порожні популістські обіцянки? Усі ми, звісно, хочемо миру. Але мир у нас тривав до 2014 року і закінчився саме через слабку армію.

Сьогодні миру можна досягти трьома способами: повною капітуляцією та окупацією ворогом, силовим звільненням територій із великими жертвами, а можна й далі балансувати і вести шахову партію, пам’ятаючи, що з нами грають у чапаєва. Ситуація непроста, саме тому треба вимагати чітко проартикульовану позицію, що не допускає маніпуляцій. Після вторгнення у Грузію у 2008 р. Україна не зробила правильних висновків, от і маємо те, що маємо.

Яке бачення міжнародної політики?

Міжнародну політику в Україні визначає Президент, однак Парламент ухвалює закони, які дозволяють виконувати міжнародні зобов’язання. Скажімо, для подальшої інтеграції з Євросоюзом нам слід ухвалити чимало законів у сфері транспорту, енергоефективності, енергетики, екології, торгівлі й оподаткування. Партії повинні чітко відповісти, чи вступ до ЄС та НАТО для них у пріоритеті і чи робитимуть вони все для того, щоб країна рухалася у цьому напрямку.

Якою ви бачите економіку?

Не бла-бла-бла про ліквідувати бідність, обкласти обмеженнями олігархів, боротися з корупцією та залучити інвестиції, а реальний сценарій дій: тут ми економимо, тут ми додаємо, тут ми обмежуємо, тут дерегулюємо. Ці сектори у пріоритеті, а ці — ні. Ці мораторії знімаємо, тому що а, б, в, а тут мораторії встановлюємо, тому що а, б, в. Це ми приватизуємо, а це ні, тому що а, б, в.

Ми живемо у ринкові часи, тому безплатний сир тільки у мишоловці. Досі вірите, що знизять ціну на газ? Взагалі-то, можуть. Он у Венесуелі бензин майже безкоштовний, але чи допомогло це їхній економіці? Ну так, там усі мільйонери. Ми теж були мільйонерами у першій половині дев’яностих. Якщо ви замолоді і не пам’ятаєте цих часів, то спитайте у батьків.

Якими ви бачите охорону здоров’я, органи правопорядку та освіту?

Ці три сфери можна розбити на окремі питання, але підхід до них однаковий. Політична сила має запропонувати не популістські обіцянки, а своє чітке бачення, що фіксує реальний (не зманіпульований) стан справ та пропонує зважені та обґрунтовані кроки реформ і модернізації.

Уляна Супрун — це «іноземка, що ставить над нами експерименти»? Справді? А покажіть кроки, які вона робить неправильно, доведіть їхню неправильність і запропонуйте кращі рішення.

«Нова українська школа» — це погана реформа? Чому? Чим саме? Доведіть. Як зробити краще?

Поліція не може впоратися з обов’язками? У яких саме сферах? Як реформувати? Чому ваша концепція реформи буде успішною?

Яке ваше бачення гуманітарної та культурної політики?

Останнє, але не менш важливе питання, — культурна політика. Дехто може подумати, що це не настільки важливо, фінансові потоки тут смішні, головне — хліб, а не видовища, однак, як показують приклади Криму та Донбасу, запущеність культурної політики сприяє дезінтеграції. Важливо, щоб партія не прикривалася атласними шароварами (або, боронь Боже, кокошніком), а пропонувала сучасну та інклюзивну культурно-гуманітарну політику.

У нас зародилася ціла низка інституцій, зокрема, Український інститут, Український культурний фонд та Український інститут книги. Чи планує партія розбудовувати ці інституції та фінансувати інші? Чи будуть урізати бюджет Суспільному мовнику? Яка стратегія культурно-інформаційної політики в Україні (включно з окупованими територіями) та за кордоном?

Іноді один гарно знятий фільм робить більше, ніж машина пропаганди. Бачили «Чорнобиль» від HBO? Що зробити, щоб і в нас так знімали, будемо реалістами, років так за 10?

Ага, ну, і оскільки у нас зараз модно переглядати здобутки попередньої влади, то, шановні партії, що плануєте робити із законом про мову, декомунізацією та історичною політикою? Народ цікавиться.