Перезарядка наввипередки. Ракети
Примітка редакції. В ідеальному світі Пакистан та Індія могли просто так перезібрати власні збройні сили. Та ми з вами живемо не в ідеальному світі.
Рік тому індійський міністр оборони прямо заявив, що операція Sindoor для його армії — така собі «перевірка реальністю». Якщо дивитись на факти, він правий.
Цей конфлікт тривав лічені дні. Всього 96 годин, навіть без стрілецьких маневрів: були задіяні лише дрони, крилаті ракети і ППО. Під час операції вдалося менш ніж за тиждень виявити прогалини в РЕБ, засобах боротьби з БпЛА і власних дронах, здатних працювати в умовах придушення GPS.
Щоб визнати існування проблеми, вистачило б і однієї згадки із цього списку. А тут «вистрілили» всі водночас.
Пакистан своє коригування військової ієрархії також офіційно обґрунтував «уроками чотириденного конфлікту» й «еволюцією характеру сучасної війни». Визнайте, якби місцеві керманичі були всім задоволені, вони б зараз не ламали через коліно власну армію, закон і Конституцію.
Та навіть такі умови розкрили ключові проблеми: Індія перевірила ступінь злагодженості між видами своїх військ. Як виявилося, все зовсім погано.
Криза в управлінні військами може зламати будь-яку армію на марші. Та, поки ми розглядаємо піхоту одразу двох держав, за кадром залишається решта їхнього війська.
Тож відійдімо від змін у силах та засобах до самих засобів. Наприклад, 28 квітня у Пакистана з’явилося армійське ракетне командування (або ARFC). Воно вже провело випробування Fatah-II дальністю 400 км.
Також Індія розвиває Об’єднані ракетні сили (Integrated Rocket Force) і «Місію Сударшан Чакра» — по ідеї, це буде багатошаровий протиповітряний купол із начебто ударною складовою. Що це таке, ми поки що не досліджували, але не згадати проєкт із такими заявленими цілями було б якось негарно.
Конвенційні (це важливо) балістичні ракети великої дальності суттєво розмивають грань між такими поняттями, як тактичний і стратегічний удар. Це серйозно.
Бо, як ви пам’ятаєте, це бачить і Пакистан, у якого з Індією розмова ще не завершена, і також реформується військо.
Прямо зараз Пакистан звів воєдино своє конвенційне і ядерне командування. Командувати всім цим гамузом буде офіцер, якого на посаду призначили назавжди (тому він не боятиметься жорстких рішень, ось чому ця деталь така важлива).
Оптимізація по-пакистанськи прибрала єдину посаду, формально рівну армійському главкому. Зняття нового військового керманича відтепер потребує двох третин парламенту. Для порівняння, якщо вам треба зняти прем’єра, вистачить звичайної більшості голосів.
Колишній посол Пакистану в США, Китаї, Росії та Індії Ашраф Джехангір Казі вважає це ударом по Конституції та найбільш чорним днем для Пакистану. Але ж це людина цивільна. Хіба Індія та Пакистан зараз схожі на держави, які дослухаються до думок цивільних діячів? На нашу думку, ні.
І не забувайте, що в Індії торішні події добре запам’ятали. Заступник начальника штабу армії генерал-лейтенант Рахул Сінгх заявив, що Китай надав Пакистану супутникові дані в реальному часі під час операції Sindoor. Також він підкреслив, що одразу 81% військової техніки пакистанської армії приїхало туди з Китаю.
Крім Китаю, свої військові вантажі Пакистану надавала Туреччина. При цьому у Пакистану є військові угоди щодо прямого залучення піхоти як із нею, так і з іншими державами навколо. Це не та держава, яку можна зачепити без додаткових наслідків для себе й регіону.
Щоб узагалі досягти успіху проти такої держави, вам потрібно довести до ідеалу своє управління військом. Що, власне, Індія і робить прямо зараз.
І тут дозволимо собі щось середнє між ремаркою і поясненням. Ми зараз пишемо те, що в Індії та Пакистані і так чудово знають. Жодних геніальних інсайдів тут немає і не може бути. Всі ці факти легко знайти у відкритих даних. Тож сподіваємось, ці приклади дадуть можливість вам дещо розширити (або закріпити) ваші погляди щодо цієї війни, яка поки що була поставлена на паузу.
Чи що, хтось із вас усерйоз вірить, що Трамп усіх помирив?
Сама по собі перебудова війська не є ознакою наближення війни. Проте важливо врахувати контекст. Коли це водночас роблять держави, які не вичерпали список претензій одна до одної — має виникати питання, що ж це за синхронізація дій.
Коли двоє п’яних мужиків біля бару дивляться один на одного і стискають кулаки, аудиторія зазвичай краще зчитує їхні плани. На жаль, у випадку державної політики та війни ця ж аудиторія починає грати в угадайку й мало не вимагає переконати її в ступені загрози.
Коли такі люди отримають переконливі дані, реагувати буде вже пізно.