Перейти до основного вмісту

Погляд на Кавказ. Розуміти регіон

Сусідні ділянки, різне значення для імперії

Мене завжди вражало, наскільки мало ми знаємо про найближчих сусідів України, чим вони живуть, чого прагнуть. А між тим, те, що відбувається та, з високою ймовірністю, відбуватиметься на Північному Кавказі, має для України не менше значення, ніж події в Білорусі. Мабуть, щоб добре розуміти Північний Кавказ, треба бути його мешканцем. Разом із тим, загальне уявлення про регіон і його населення для себе я сформував. Отже, чим є Північний Кавказ і чому це регіон важливий для України.

По-перше, Північний Кавказ — це окремий, цілісний регіон, зв’язаний географічно, історично, культурно й економічно. Коротше кажучи, це окремий світ, мешканці якого усвідомлюють себе саме кавказцями. Географічне розташування регіону — унікальне. Він розмежовує Передню Азію та Європу, мусульманський і християнський світи, глобальну Північ і глобальний Південь, зв’язує Чорноморський і Каспійський регіони. Це точка, де безпосередньо перетинаються інтереси сильних регіональних гравців — Росії, Туреччини та Ірану.

Також це регіон, який роздирають внутрішні протиріччя. Спробуємо проаналізувати, чому це так. Важливе значення має географія. Будучи єдиним цілим, Північний Кавказ виразно ділиться на два великі субрегіони — Західний Кавказ і Східний Кавказ. Умовно кажучи, територія між Кубанню, Кавказьким хребтом і Чорним морем належить до Західного Кавказу, територія між Тереком, Кавказьким хребтом і Каспійським морем — до Східного Кавказу. Східний і Західний Кавказ мали свою, дещо відмінну від сусіда, історію.

Західний Кавказ, заселений адигами (татарською — черкесами), завжди був економічно тісно пов’язаний із Чорноморським регіоном. Адиги, хоч і поділялись на окремі племена, тим не менше, утворювали єдиний соціокультурний простір, для якого властиві дуже яскраві характерні риси. Специфічні умови виживання виробили в адигській культурі норми і правила, які сприяли вихованню мужчини як воїна та одночасно шанобливе ставлення до жінки.

Культ «рицарськості» закріплювався звичаєвим правом, яке мало більший вплив на населення, ніж релігія (християнство чи іслам). Черкеси славились як найкращі воїни, а черкешенки – як найкрасивіші жінки. Не маючи власної державності, великих міст, писемності, вони зуміли створити настільки багату і самобутню культуру, що стали зразком для наслідування для всього Кавказу.

Свій великий військовий та культурний потенціал адиги, тим не менше, не реалізували повною мірою — не змогли об’єднатись та створити єдину державу. Основних причин було дві — зовнішня та внутрішня. Зовнішня — надто сильні сусіди, не зацікавлені у створенні такої держави, в першу чергу Османська Порта та Російська імперія. Внутрішня — работоргівля. Надто вигідною була торгівля черкеськими жінками, надто високо вони цінувалися на Сході. Цей попит стимулював внутрішню війну серед черкесів, вічну погоню за здобиччю, об’єктами якої ставали сусідні племена. Об’єднатись в таких умовах — річ практично неможлива.

Східний Кавказ — це, в першу чергу, вайнахи (чеченці, інгуші) та дагестанці (аварці, даргинці, кумики, лезгини та ін.). Історично у гірських народів аристократія мала менші можливості для насильницького присвоєння вирощеного врожаю у одноплемінників у зв’язку з малопродуктивними грунтами.

Основу господарства складало відгінне скотарство, доповнене обмеженим землеробством. Зі стадами кочували лише пастухи, основна маса населення залишалась у місцях постійного проживання. Випасання худоби в гірських умовах, полювання змушували кожного дорослого чоловіка володіти бойовими навичками. У горян важко щось відібрати, та й відбирати майже нічого. Складний рельєф місцевості і поліетнічний характер гірського населення ускладнювали створення об’єднань, здатних здійснювати масштабні завойовницькі походи. Тому горянам не часто вдавалось завойовувати численніші землеробські народи, але набіги на них вони здійснювали регулярно.

Загалом звичаєві норми, адат, згідно з яким жили східні і західні кавказці, має багато схожого, і це зрозуміло — схожі умови проживання спричиняли схожі вимоги до формування чоловіка як воїна. Але є і яскрава відмінність. У черкесів, особливо в кабардинців, виключне становище в суспільстві займали аристократи — князі і дворяни (уорки). У вайнахів були більш демократичні соціальні стосунки, правилом була рівність серед одноплемінників.

Якщо подивитись на карту Північного Кавказу, ми побачимо, що автохтонні народи Східного Кавказу, незважаючи на всі проблеми, постійно збільшують свій потенціал, консолідуються, розвивають міську культуру. Особливо це стосується Чечні, яка відіграє дедалі важливішу роль у регіоні.

''

 

Зовсім інша ситуація на Західному Кавказі. Залишки черкеського населення розкидані острівцями серед прийшлого населення. Понад те, навіть ці залишки розділені адміністративними кордонами місцевих автономних республік. У межах Кабардино-Балкарії і Карачаєво-Черкесії об’єднані автохтонні, але конкуруючі між собою народи, які взаємно ще більше один одного ослаблюють. Наочнішого втілення принципу «розділяй і владарюй» важко собі уявити.

Чому так сталось? Адже ще в середині XIX століття черкеси були чисельнішими, ніж народи Східного Кавказу. І черкеси, і вайнахи з дагестанцями однаково запекло боролись з агресією Російської імперії, формуючи при цьому два окремі театри бойових дій, тобто незалежно один від одного. На Східному Кавказі племена під прапором ісламу зуміли об’єднатись у єдину державу. Черкеси цього не зробили, але вели війну з Росією за незалежність навіть довше, ніж чеченці й дагестанці. Фінал програної війни став для Кавказу моментом істини.

Росія зовсім по-різному розпорядилась плодами перемоги на Сході й на Заході Кавказу. Якщо на сході обмежили права місцевого мусульманського населення, заселяли окремі території казаками для посилення присутності імперії в регіоні, то на заході Росія вчинила тотальний геноцид черкеських племен. Цар-визволитель Олександр ІІ організував винищення і виселення більше 95 відсотків усіх черкесів, включно з жінками і дітьми. Загинули від куль, голоду, втопилися в морі сотні тисяч. Фантастична жорстокість, яку можна порівняти хіба що з Голокостом. І це задовго до появи в Європі тоталітарних ідеологій, які обгрунтовували масове знищення людей.

Пояснити таку жорстокість царя можна тільки одним — наявністю життєво важливого для Російської імперії інтересу в надійному контролі території Західного Кавказу. Черкеси, відмовляючись інтегруватись у тіло імперії, перешкоджали цьому контролю. Характерно, що така сама поведінка східних кавказців не викликала аналогічної агресії імперії.

Геополітичне значення Східного й Західного Кавказу для імперії різне. Контроль над Західним Кавказом — необхідний елемент контролю на Північним Причорномор’ям, яке у свою чергу дає можливість поширювати вплив Росії на Балкани, Туреччину, Середземномор’я. Це те, що дозволяє Росії грати роль не регіонального, а світового гравця. Очевидно, що Каспійський регіон такої можливості дати не може. Цар Олександр ІІ пішов на те, щоб знищити цілий народ із багатою культурою для того, щоб Російська імперія могла здійснювати подальшу агресію.

У цьому контексті варто згадати, що основною, найбільшою частиною Північного Причорномор’я є Україна, причому не лише Південна, а саме вся Україна. На що піде Росія, яка відбудовує імперію, щоб контролювати Україну? Достатньо подивитись на долю черкесів, а також кримських татар, земля яких має таке саме значення, що й Західний Кавказ.

Що є Північний Кавказ тепер, яких подій там чекати? Корінне населення було завойоване Росією в більшості випадків у надзвичайно жорстокий спосіб. У результаті завоювання серйозно змінився баланс сил у регіоні, оскільки різні народи постраждали різною мірою. Імперія зламала традиційну економічну, соціальну структуру регіону, зробила все, щоб місцеве населення не змогло забезпечити свою економічну незалежність.

Разом із тим, очевидно, що чеченці, найсильніший народ Кавказу, заклали необхідний фундамент для створення національної держави. Як тільки центральна влада в Москві ослабне, всі перешкоди для створення цієї держави відпадуть. Центральне географічне положення Чечні на Східному Кавказі, територіальна та національна консолідованість одразу виведуть її в лідери регіону. За таких умов думати, що процес державотворення не зачепить Дагестан та Інгушетію, історично тісно пов’язаних із Чечнею, немає підстав.

А ось що відбуватиметься західніше, на територіях, які більше зачепила російська колонізація — питання.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...