Перейти до основного вмісту

Привіт, зброє!!

Дивне поряд. Сирійський дипломат звинувачує Україну в постачанні зброї терористам, тоді як Сирія напхана російською зброєю.

Хвацький «хай файв» Путіна під час зустрічі із саудівським принцом Мухамедом бен Салманом на саміті G20 саме тоді, коли інші лідери світових наддержав намагалися триматися осторонь від нього через токсичність історії з убитим журналістом Хашуггі, — це не що інше як його усвідомлення, що жити під санкціями доведеться ще довго, а валюту на збройових контрактах брати звідкись потрібно. Це при всіх його нісенітницях із «дедоларизацією» та «імпортозаміщенням».

Саудівці — справні та надійні покупці російського збройового мотлоху, який вони потім засовують у ті місця Близького Сходу, де їм це вигідно. Залишається єдина проблема. Світова спільнота й американці саудитам нічого не зроблять, бо цінності цінностями, а ціни на нафту — це ціни на нафту. А ось Москва — це інша справа. Потрапляння російської зброї, разом із «вагнерівцями» та іншими «зеленими чоловічками», до рук бойовиків по всьому світу — тема, яка дуже турбує світові спецслужби. Тому, аби спокійно почуватися, Путіну потрібна «операція прикриття», щоб відповідальність за ескалацію військової небезпеки в «гарячих регіонах» можна було спихнути на «цапа-відбувайла», яким за традицією призначають Україну.

Те саме стосується й активності російських розвідок і ФСБ щодо підтримки своїх позицій у ручних формуваннях, пов'язаних з ІДІЛ, які вони активно створюють із 2013 року. Кілька років тому іділівці зловили кількох росіян, яких звинуватили у шпигунстві. Природно, їх стратили, попередньо записавши зізнання у скоєному на камеру. Ну, або зняли виставу про те, що стратили (таке теж можливо).

Однак після цих демаршів, очевидно, якийсь статус-кво було відновлено. А ГРУ і СЗР продовжили свою роботу. Агентурне проникнення в терористичні угруповання на Близькому Сході для Кремля абсолютно необхідне. Хоча б у зв'язку з тим, що купа дагестанців, чеченців та представників інших кавказьких народностей ісламського віросповідання із задоволенням їдуть, щоб узяти участь у «священному джихаді» і трохи підзаробити, коли не працюють над організацією терактів у США (йдеться про вибухи на Бостонському марафоні, в яких звинуватили братів Джохара і Тамерлана Царнаєвих).

Саме через активне залучення Кремля у спілкування з терористичними угрупованнями їм і потрібна «димова завіса» зі звинувачень інших, щоб мати можливість спокійно працювати за нею. Та, скільки мотузку не плети, а сумнозвісний Віктор Бут (один із найвідоміших російських торговців зброєю) чудово сидить в американській в'язниці з 2008 року, засуджений на 25 років за незаконну торгівлю зброєю.

Дим без вогню

Щоб створити таку «димову завісу», Кремль за своїм звичаєм використовує Україну. Останній постріл по міжнародній репутації Києва у сфері міжнародних передач озброєнь було зроблено на початку цього вересня.

Основні рупори російської пропаганди — телеканал RT і «РИА Новости» — повідомили, що перший секретар Департаменту міжнародних відносин МЗС Сирії Алаа Дін Саїд Хамдан заявив про те, що США та їхні союзники постачають зброю бойовикам терористичних організацій, у тому числі через треті країни, такі як Україна.

За словами представника сирійського МЗС, американці використовують східноєвропейські, балканські країни і «зокрема Україну, щоб підживлювати зброєю "Фронт ан-Нусра" та ІДІЛ». Звісно ж, Саїд Хамдан виокремив у своїй заяві Україну, серед інших неназваних держав, із певних причин.

Минуло два роки відтоді, як практично ту саму виставу, але трохи складнішу, розіграли в Кувейті, можливо, за участю Міністерства внутрішніх справ цієї країни або його представників. Тоді з легкої руки журналістів Кувейтського новинного агентства і Agency France Press було поширено заяву про те, що спіймані кувейтськими правоохоронцями терористи повідомили на допитах, ніби ПЗРК китайського виробництва FN-6 ІДІЛівські угруповання отримали саме від українських контрагентів. Причому контрабандою через Туреччину.

Через певний час Agency France Press видалило ці повідомлення з усіх своїх онлайн-майданчиків (у тому числі з Yahoo), однак просити вибачень перед Україною ніхто і не думав.

Так вийшло, що роком раніше, у жовтні 2015-го, фотокореспондент того ж AFP зробив для Daily Mail репортаж про те, що китайські ПЗРК FN-6 (Соупадєніє?) постачали для сирійських бойовиків терористичних груп із Судану, контрабандою через Туреччину (Соупадєніє-2?).

Не викликає жодних сумнівів той факт, що у своїй роботі російські спецслужби ніякої різниці між Україною та Сполученими Штатами не бачать. Точніше, в їхньому розумінні Україна — це лише виконавець волі США. Таким чином, заяву сирійського чиновника, текст для якої написали у Кремлі, можна назвати епітетом із комп'ютерної гри — «комбо-хіт»: «постачають терористам зброю американці, але руками українців».

Тут потрібно нагадати, що Кремль уже кілька разів заявляв, що російські ВКС та наземні підрозділи вже «давно і відважно перемогли всіх терористів у Сирії та Іраку». Деяких, як, наприклад, загарбників Пальміри, — навіть двічі. Але «недобитки» нібито з американською зброєю, переданою українцями, продовжують звідкись з'являтися.

Близькосхідна козирна карта у вигляді Сирії критично необхідна для Путіна як елемент підвищення ставок у грі із Заходом і США. Як відомо, для Вашингтона, Парижа і Берліна мир у Дамаску дуже важливий із різних причин. Близькосхідна стабільність — це і прогнозовані ціни на нафту, і скорочення потоку біженців, і ще багато іншого, в чому зацікавлені багато людей. Однак, маючи важіль упливу на конфлікт у регіоні, Путін постійно натякає Заходу на козир у рукаві, щоб мати простір для маневру з української теми.

У світовій пресі вже неодноразово писали про проекти розміну Сирії на Україну, які обговорювали й готували на найвищому рівні. Саме через ці серйозні публікації такий гамбіт складно сприймати як конспірологію.

Тому російській стороні дуже вигідно підігрівати сумніви стосовно чесності та сумлінності українців у сфері торгівлі зброєю. Бо це сприяє тому, щоб у критичний момент від України відвернулася міжнародна спільнота і заплющила очі на військову агресію Кремля.

На жаль, міжнародні медіа та недержавні організації досить часто допомагають російській стороні в цій справі. Днями в Deutche Welle вийшла стаття про роль Уганди у проблемі багаторічної громадянської війни в Південному Судані.

Автори статті міжнародного видання пишуть про те, що, будучи публічно одним із контрибуторів процесу досягнення миру в сусідньому Південному Судані, насправді Уганда є одним із найбільших постачальників зброї до цього регіону, підтримуючи таким чином гарячу стадію конфлікту. При цьому вже у вступі до матеріалу автори стверджують, що джерела цієї зброї — ЄС, США і Китай.

За деякими міжнародними звітами, багаторічний конфлікт уже забрав майже 380 тисяч життів. А Уганда і Судан, можливо, постачають зброю обом сторонам конфлікту — Суданській народній визвольній армії (СНВА) і СНВА-в-опозиції.

Висновки журналістів ґрунтуються на звіті Conflict Armament Research (CAR), який свідчить, що Уганда купує озброєння у країнах ЄС (Болгарії, Румунії і Словаччині), після чого передає їх у підембарговий Південний Судан, грубо порушеннямуючи правило «енд-юзера» («кінцевого споживача») міжнародних передач озброєння.

За словами Майка Льюїса, голови відділу регіональних операцій CAR, Південний Судан купує болгарську зброю і просить Уганду, за відповідний відсоток, надати документи «енд-юзера», щоб угода була легальною. Те саме стосується і китайських озброєнь, які закуповує Джуба (Уганда), а використовують обидві сторони конфлікту в Південному Судані.

У липні 2018 року Рада Безпеки ООН встановила ембарго на торгівлю зброєю з Південним Суданом. Майже за п'ять років після того, як президент Салва Кіір звинуватив свого заступника Рієка Мачара у спробах захопити владу (Південний Судан здобув незалежність від Судану 9 липня 2011 року).

Звісно, залучені сторони все заперечують. Заступник міністра оборони Уганди Чарльз Окелло Енгола сказав, що не має нічого спільного з оприлюдненими звинуваченнями, а Уганда навіть не має можливостей здійснити такі передачі. Те саме каже і представник Південного Судану. Колишній віце-президент Рієка Мачара, навпаки, підтверджує поставки з боку Уганди для СНВА під час їхньої боротьби за незалежність від Судану.

Розібратися, хто бреше, а хто недоговорює в питаннях підтримки багаторічного конфлікту в африканській країні, дуже складно. Тим паче, якщо західні дослідники геть ігнорують участь російської сторони в цих процесах. І так відбувається вже не вперше.

Кілька звітів Amnesty International (AI) дивним чином були оприлюднені майже одночасно з матеріалами журналіста OCCRP Грема Стека (Graham Stack), який працює в Україні. Аналізуючи матеріали, вдається відстежити, що і той, і інший ґрунтувалися на зливах інформації з українських компаній. Найімовірніше, на даних з однієї й тої самої скриньки електронної пошти.

Обидва матеріали звинувачують Україну в постачаннях стрілецької зброї до Хартума тоді, коли міжнародне ембарго ще не було встановлено, що навіть юридично робить усі звинувачення нікчемними з правової точки зору.

Іншими словами, тему торгівлі зброєю навколо Уганди і громадянського конфлікту в Південному Судані періодично порушують у пресі. Однак дивним чином у жодному з розслідувань роль Кремля у цьому довгому серіалі не фігурує. Цю помилку слід виправити.

Угандійські контракти Кремля

Мабуть, слід почати з того, що у звіті ООН від 21 серпня 2015 року фігурують документи і фотографії стрілецької зброї та вертольотів Мі-24 різних модифікацій. А за три місяці після цього на сторінках угандійського онлайн-видання «The independent» з'являється журналістське розслідування, яке зараз можна побачити лише в архіві, бо зі сторінок медіа його з певної причини видалили.

Стаття починається так:

«Уганда — знову об’єкт розслідування ООН у зв'язку з підозрою в закупівлі військових товарів із Росії, в тому числі чотирьох вертольотів Мі-24, які опинилися у володінні влади Південного Судану. Докази свідчать, що Уганда могла обійти незгоду парламенту й отримати кредит у розмірі 170 мільйонів доларів, щоб профінансувати угоду».

Дійсно, як повідомляв 25 лютого 2015 року африканський веб-ресурс chimpreports.com, Міністерство фінансів Уганди звернулося до парламентського Комітету з економіки та фінансів із запитом на схвалення позики в якомусь «російському банку» 170 млн доларів (484,5 млрд угандійських шилінгів) на закупівлю у ВАТ «Рособоронекспорт» «секретної» військової техніки. «Секретна» техніка позначена як «танки і гармати» ("tanks and guns"). Зазначено, що члени парламентського комітету були «шоковані» цим запитом (оскільки парламент Уганди лише нещодавно виділив чималі «надзвичайні» асигнування на оборону в 2014/2015 фінансовому році), і висловили під час попереднього обговорення цього питання 25 лютого серйозне невдоволення. Однак, як вважається, найімовірніше, згодом сильно опиратися парламентарії не стали, оскільки очевидно, що цей запит схвалив сам президент Уганди Мусевені.

Джерела в Кампалі повідомили ресурсу, що Міністерство оборони Уганди почало переговори з «Рособоронекспортом» щодо закупівлі зазначеної партії озброєнь у середині 2014 року. До кінця 2014 року сторони узгодили всі параметри контракту, і тепер необхідно лише схвалити фінансування з боку Уганди, причому виділення кредиту також погоджено обома сторонами.

Як повідомляли російські джерела, неназваним російським банком був ВТБ, а сама історія кредиту тягнеться ще з квітня 2013 року: «Банк готовий брати участь у кредитуванні Уганди на купівлю російської військової техніки. Представники банку разом зі співробітниками "Рособоронекспорту" планують виїхати найближчим часом до Уганди, щоб узгодити умови. Це не перший такий досвід ВТБ — торік банк брав участь у фінансуванні купівлі Анголою російської зброї. На черзі угоди з іншими країнами африканського регіону, — заявило джерело в банку».

Звісно, такі подробиці ані Amnesty International, ані OCCRP не цікавлять. А якщо в їхніх працях був іще й якийсь мотив, то і не повинні цікавити.

Судячи з усього, фактично все (або більшість закуповуваного за цим кредитом) озброєння призначалося для уряду Південного Судану. Чотири вертольоти Мі-24 (модифікацій Мі-24В і Мі-24К) були помічені в серпні 2015 року в аеропорту столиці Південного Судану Джуби і мали розпізнавальні знаки урядової Народної армії визволення Судану (НАВС). Міністерство оборони Південного Судану як оплату за ці гелікоптери у березні-квітні 2015 року двома траншами перевело сумарно 40 млн євро через відділення в Кампалі кенійського комерційного банку Commercial Bank of Africa (CBA), контрольованого сім'єю нинішнього президента Кенії Уруху Кеніати. Деякі платіжні документи були підписані міністром оборони Південного Судану Куол Маньянг Джууком (Kuol Manyang Juuk).

"

Якщо поступово зв'язати всі ці кейси звинувачень України між собою, то виходить цікава картина.

Сирійський дипломат звинувачує Україну в постачанні зброї терористам, тоді як Сирія напхана російською зброєю. Західна преса з посиланням на Міністерство внутрішніх справ Кувейту звинувачує Україну в постачаннях китайського зброї сирійським іділівцям, тоді як позиції російських спецслужб у цьому регіоні — «секрет Полішинеля». Міжнародні правозахисні та журналістські організації звинувачують Україну в постачаннях до Південного Судану, не помічаючи того, що Росія поставляє туди ж зброю через Уганду на сотні мільйонів доларів.

До того ж, журналістські матеріали про ці історії на сторінках AFP і угандійської The Independent виявляються видаленими...

Соупадєніє?

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...