Роль Facebook у Brexit: транскрипт

Примітка редакції. Як соціальні мережі стали полем для маніпуляцій, що вершать долю людства? А ось як. Нещодавно великого розголосу набув виступ на TedX Керол Кадвалладр — британської кореспондентки, відомої своїм розслідуванням діяльності компанії Cambridge Analytica. Вона розповіла, чому її рідний Південний Уельс голосував за Brexit і яку роль у цьому відіграло маніпулювання громадською думкою. Ми переклали й адаптували текст її виступу.

Відразу після голосування щодо Brexit, у червні 2016 року, коли Британія прокинулася шокована від звістки, що ми, виявляється, полишаємо ЄС, мій редактор у британському часописі Observer попросив мене поїхати до Південного Уельсу, де я виросла, задля репортажу. І ось я прибула до міста Еббв-Вейл.

Це в Долинах Південного Уельсу, і це досить особливе місце. У них така собі багата культура робітничого класу, вони відомі своїми чоловічими хорами, регбістами та вугільними шахтами. Коли я була підлітком, вугільні та металургічні підприємства закривалися та увесь регіон виглядав спустошеним. А зараз я туди поїхала тому, що в них був найвищий відсоток голосів за вихід із ЄС у цілій країні. 62% підтримали Brexit, і я хотіла зрозуміти, чому.

Коли я добралася туди, то була трішки шокована. Бо коли була тут востаннє, це було сумне поселення зі старими заводами, а зараз — сучасне та охайне місто. Ось новий коледж поглибленої освіти за 33 мільйони фунтів, профінансованих Євросоюзом. А ось новий спортивний центр у рамках проекту відновлення міста, 350 мільйонів фунтів, профінансовано Євросоюзом. А ось схема поліпшеного дорожнього сполучення, 77 мільйонів, нова лінія потягів, нова станція — профінансовано Євросоюзом. І не те щоб це таємниця, бо всюди висять знаки, які про це нагадують.

І ось ходжу містом і переживаю таке собі відчуття нереальності. І особливо я була ошелешена, коли йшла повз спортивний центр та зустріла молодого хлопця, який сказав мені, що голосував за Brexit, бо ЄС не зробив для нього нічого. І він був у цьому щиро переконаний. Так само інші люди в місті казали мені ті ж слова. Вони стверджували, що хочуть «повернути собі країну» — був такий слоган у кампанії. І вони заявили мені, що їх уже дістали іммігранти та біженці. Що з них уже досить.

Що було дивно. Бо скільки б я не ходила довкола, то не зустріла майже жодного іммігранта або біженця. Тільки одну жінку-полячку, яка сказала мені, що вона тут на все місто практично єдина не з місцевих. І коли я глянула на статистичні дані, то дізналася, що в Еббв-Вейл мало не найнижчий рівень імміграції в країні. І була спантеличена, бо не розуміла, звідки ж тоді люди все це взяли. Бо я б ще зрозуміла, якби вони читали правопопулістську пресу, яка любить ці історії про еміграцію. Але справа в тому, що Еббв-Вейл — це твердиня британського лівацтва, де всі за лейбористів.

Однак після того, як мій матеріал уже вийшов, зі мною зв’язалася одна жінка. Вона була з Еббв-Вейл, і сказала мені, що про всі ці речі дізналася з Facebook. Я така: «Про які речі?». І вона сказала, що всі ці жахи про іммігрантів, особливо з Туреччини. Я спробувала знайти ці матеріали. Ніц. Не було жодного архіву реклами, яку бачили люди, чи того, що пропихували їм до стрічки новин. Ані сліду, повна темрява. І цей референдум, що сильно позначиться на всій Британії, вже сильно позначився на Уельсі: японські виробники авто, що збиралися відкривати виробництво в Уельсі та на Північному Заході, компенсуючи закриті гірничі комплекси, вже йдуть — через Brexit.

І весь цей плебісцит наче пройшов у темряві, бо все робилося через Facebook. І те, що робиться через Facebook, залишається на Facebook, бо ти бачиш лише свою стрічку новин, яка потім зникає, і ти вже нічого не перевіриш і не дослідиш. Тож ми не в курсі, хто бачив яку рекламу, який ефект вона мала чи які дані були використані, щоб «влучити» саме в цих людей. Чи хто розміщував рекламу, скільки грошей вони витратили та яке громадянство мали.

Проте Facebook у курсі. У Facebook є ці відповіді, але немає бажання ділитися ними з нами. Наш парламент неодноразово закликав Марка Цукерберга приїхати до Британії й дати нам відповіді. Щоразу він відмовлявся. І доводилося гадати — чому? Бо і я, і багато інших журналістів викрили, що під час цього референдуму мало місце багато злочинів. І Facebook використовували як майданчик для них.

Справа в тому, що у Британії ми обмежуємо обсяг фінансування, яке ви можете вкласти у вибори. Це все через ХІХ сторіччя, коли люди просто вкидали вагони готівки та купували виборців. Тож ми запровадили жорсткі закони, які не давали такому статися. Однак ці закони більше не працюють. Референдум майже повністю пройшов онлайн. А на рекламу у Facebook, чи в Google, чи на YouTube ви можете витратити будь-які кошти, і ніхто не дізнається — це чорні скриньки. Власне, це й відбулося.

Ми загалом не уявляємо всіх масштабів події. Проте знаємо, що безпосередньо напередодні голосування щодо Brexit, тільки до офіційної кампанії «Голосуй за вихід» було залучено понад 750 тисяч фунтів від структури, що була визнана нелегальною нашою виборчою комісією, яка передала справу до поліції.

Окрім нелегального кешу, «Голосуй за вихід» відзначилася купою дезінформації. Наприклад, рекламою, згідно з якою 76-мільйонна Туреччина вступає до ЄС. Це повна брехня. Туреччина не вступає. Навіть дискусій таких немає. І знаєте, що? Більшість із нас ніколи не бачила такої реклами, бо ми не були їхньою ціллю. «Голосуй за вихід» визначила вузький прошарок осіб, які б на зловилися на її гачок, і таргетувала їх. І єдина причина, з якої ми зрештою її побачили — те, що парламент витребував матеріали у Facebook.

Можливо, ви думаєте: «Не слід згущувати фарби. Ну й що, пару разів збрехали». Але це було найбільшим обманом електорату у Британії за останні 100 років. Це голосування, що буває раз у сторіччя, долю якого фактично вирішив один відсоток електорату. І це лише один зі злочинів, що стосувалися цього референдуму.

Була також і група, очолювана Найджелом Фараджем. Його група «Покинь.ЄС» також порушувала закон — як британське виборче законодавство, так і законодавство щодо збереження даних, і знову поліція це зафіксувала. Кампанію фінансувала людина на ім’я Аррон Банкс. Його особа зацікавила нашу Національну агенцію з протидії злочинності, бо наша виборча комісія не змогла зрозуміти джерел походження коштів. Аж до того, чи були вони британські чи закордонні. І я навіть не буду зосереджуватися на брехні Банкса під час коментування його зв’язків із російським урядом. Чи про те, як Фарадж зустрічався з Асанжем та другом Трампа, Роджером Стоуном, якраз перед тим, як з WikiLeaks пішли два великі дампи, обидва на користь Трампа. Загалом маю зазначити, що теми Brexit і Трампа досить переплетені. Енді Вігмор, директор із комунікації руху Leave.EU, сказав мені, що Брекзіт був чашкою Петрі для кампанії Трампа. Були використані ті ж люди, ті ж компанії, ті ж дані, ті ж техніки і та ж суміш гніву й остраху.

Мережею розповсюджували пропаганду про наплив турецьких мігрантів, і я навіть не назву це просто брехнею — це радше злочин на ґрунті ненависті.

Навряд чи я маю вам пояснювати, як швидко світом поширюються ненависть і страх. Не лише у Британії та США, а й у Франції, Угорщині, Бразилії, М’янмі та Новій Зеландії. І ми знаємо, що є темні підводні течії, що пов’язують усіх нас глобально. І вони течуть технологічними платформами. Але ми бачимо лише малу частку — те, що випливає на поверхню.

І я взагалі дізналася про це темне підземелля лише тому, що зацікавилася зв’язками Трампа з Фараджем та компанією Cambridge Analytica. Я витратила місяці, вистежуючи її колишнього співробітника Крістофера Вайлі. І він сказав мені, що ця компанія, яка працювала як на Трампа, так і на Brexit, формувала політичні профілі осіб для того, щоб з’ясувати їхні персональні страхи, щоб краще таргетувати їх рекламою у Facebook. І для цього довелося незаконно обробити 87 мільйонів Facebook-профілів. У мене пішов рік на те, щоб записати розповідь Крістофера. І я мала для цього перетворитися з колумніста на розслідувача. Слід зазначити, що Кристофер — хоробра людина, бо власник компанії Роберт Мерсер, мільярдер, що фінансував кампанію Трампа, погрожував позовами і намагався зупинити публікацію.

Але ми, зрештою, вже були біля мети, і ось лише за день до публікації отримали ще одну погрозу позовом. Уже не від Cambridge Analytica, а від Facebook. Нам повідомили, що в разі оприлюднення інформації на нас подадуть до суду. Ми все одно опублікували.

Facebook, вибач, але того разу ти був не на тому боці. І ти був там знову, коли відмовився відповісти на наші питання. І саме тому я зараз тут. Щоб звернутися до вас, богів Кремнієвої долини.

Марку Цукерберг і Шеріл Сендберг, Ларрі Пейдж, Сергію Брін та Джеку Дорсі, ви, ваші співробітники та ваші інвестори. 100 років тому найбільшою небезпекою у вугільних копальнях Південного Уельсу був газ. Мовчазний, смертоносний та невидимий. Саме тому гірники посилали вперед до шахт канарок, щоб перевірити повітря. І в цьому масивному, глобальному онлайн-експерименті, який ми проживаємо, Британія — в ролі канарки. Ми — приклад того, що стається із західною демократією, коли сторічні виборчі закони ламаються об нові технології.

Наша демократія поламана, наші закони більше не діють — і це кажу не я, а наш парламент у спеціальній доповіді. Технологія, яку ви запровадили, чудова. Але вона стала місцем злочину. І ви маєте докази. І зараз мало просто сказати, що ви виконуватимете свою роботу краще надалі. Бо для того, щоб переконатися, що це не повториться, ми маємо знати правду.

Можливо, ви думаєте: «Ну, це лишень пара рекламок. Люди ж розумні і не поведуться, чи не так?». Можу сказати лише: «Хай щастить!». Бо голосування щодо Brexit засвідчило: ліберальна демократія зламана. І це ви її зламали. Це не демократія — розповсюдження брехні у темряві та оплата її грошима невідомого походження бозна звідки. Це підривна діяльність, і ви стали її інструментами.

Наш парламент став першим у світі, хто спробував змусити вас відповісти, і йому не вдалося. Ви буквально за межами досяжності британського законодавства — і не тільки британського, бо, зрештою, звернулися дев’ять країн. Але Марк Цукерберг відмовився надати свідчення.

Здається, ви не розумієте, що справа вже більша за вас. І за будь-кого з нас. Це вже не про «Залишатися» чи «Виходити», не про Трампа чи його супротивників. Це про те, чи можливі в майбутньому чесні та справедливі вибори. Бо станом на зараз я не думаю, що можливі.

І ось моє запитання до вас: хіба цього ви хотіли? Чи такими ви хочете постати перед обличчям історії — як слуги авторитаризму, що сходить по всьому світу? Бо ви хотіли об’єднати людей між собою. Але зараз відмовляєтеся визнати, що ці ж технології розділяють нас.

І ось моє запитання до всіх: чи хочемо ми, щоб їм це вдалося, чи хочемо ми просто сидіти та грати на телефонах, поки згущується темрява?

Історія Південного Уельсу  — історія боротьби за права. І це не тренування, це точка переламу. Демократія — не щось, що гарантоване нам саме по собі, не щось, що не можна втратити. Це щось, за що треба боротися і перемагати. І ми не можемо дозволити софтверним гігантам мати цю непереборну силу. Це стосується нас усіх: мене, вас, усіх нас. Ми — ті, хто має повернути собі контроль.

Переклад та адаптація Віктора Трегубова.