Перейти до основного вмісту

Росія не наважиться пробивати сухопутний коридор до Криму – Stratfor

А зараз трохи про те, чому сухопутний коридор до Криму не скільки неможливий, скільки малоймовірний варіант розвитку подій.
Источник

Сценарій, згідно із яким 2019 року Росія може спробувати створити так званий «сухопутний міст» до Криму, багато політичних експертів у приватних розмовах називають зараз приводом для занепокоєння. Мовляв, навіть попри санкції та неминучу загрозу їхнього посилення в разі загострення ситуації, Москва здатна наважитися на такі дії.

"
Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

Наскільки це реально у 2019 році? Які сили знадобилися б Росії для наступу? Чи здатна Україна відбити атаку? Наскільки Києву допоможуть надані Америкою «Джавеліни»? І чи можливий прямий військовий конфлікт, якщо Кремль не задовольнять результати українських виборів?

На всі ці запитання в ексклюзивному інтерв’ю Українській службі «Радіо Свобода» відповів Юджин Чаусовський — старший аналітик із питань Євразії американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, що відома своїми економічними і геополітичними прогнозами про події у світі, до яких дослухаються у високих кабінетах у США та Європі.

– Кілька років тому Stratfor, аналізуючи варіанти розвитку подій в Україні, у своїй доповіді наводив і кількість солдатів, які знадобляться Кремлю для наступальної операції, і навіть карту ймовірних бойових дій. Час минув, тож наскільки цей сценарій імовірний зараз?

– Маю сказати, що сценарій наземного «коридору» до Криму або Придністров’я вкрай малоймовірний на цей момент. Думаю, якщо Росія збиралася зробити настільки серйозний військовий крок, то це, найвірогідніше, вже сталося б на самому початку конфлікту. І враховуючи, що за останні рік-два ситуація все ж стабілізувалася, думаю, це робить іще більш малоймовірним, що Росія піде на такі дії. Водночас зазначу, не думаю, що такий розвиток подій слід повністю виключити. Можуть виникнути зовнішні чинники, які здатні вплинути на це рішення, як і на конкретні цифри.

Коли ми вперше підготували цю доповідь про можливі військові сценарії в Україні (а було це чотири роки тому), то оцінили, що Росії знадобиться від 20 до 30 тисяч солдатів для створення російського «сухопутного мосту» до Криму і приблизно в два рази більше — від 40 до 60 тисяч осіб, щоб досягти Придністров’я. Думаю, ці цифри і досі правильні. Але все дуже залежить від того, на які саме дії піде Росія. А ще — від зовнішніх обставин. Перш за все, наскільки США і країни НАТО підтримають Україну у військовому плані. Це визначить і кількість військовослужбовців, і тип військ, які Росія може задіяти при такому сценарії. Хоча, повторю, в цілому зараз малоймовірно, що Росія піде на створення «сухопутного мосту». Але якщо це трапиться, то цифри будуть приблизно такими, як ми назвали.

– Проте для захоплення території й для того, щоб її потім утримати, потрібна різна кількість військ. Які цифри є у ваших аналітичних звітах?

– Так, названі мною цифри — від 20 до 30 тисяч осіб для створення «коридору в Крим» — це необхідно тільки для початкової військової операції. А далі знадобляться ще декілька тисяч військовослужбовців. Складно назвати точну цифру, оскільки це залежатиме від конкретних обставин, але явно будуть потрібні ще десятки тисяч солдатів, щоб утримати цю територію, обороняти її. І це була б виснажлива позиційна війна проти українських сил і, можливо, сил, підтримуваних НАТО. У разі, якщо Росія спробує пробити більш широкий «коридор», до Придністров’я, це можуть бути сотні тисяч солдатів, або навіть більше. Для Росії це було б дуже серйозною військовою присутністю, якби вона наважилася це зробити.

– Якби таки наважилася — яку техніку може використати Кремль при такому сценарії?

– Це знову залежить від того, яку саме операцію проводила б Росія. Проте в будь-якому разі це сценарій повномасштабної війни. Таким чином, ми говоримо про все — від сухопутних військ, танків до протиповітряної оборони й авіаційних підрозділів. Це був би величезний розмах — усі військові операції, можливо, навіть із використанням морського елементу... І навіть зараз, коли виникла напруженість в Азовському морі, думаю, ми якраз побачимо безліч різної техніки, яку використовуватимуть російські військові.

– Наскільки в цій ситуації допоможуть «Джавеліни», які Україні надали Сполучені Штати? Багато хто говорить про них як про потужний засіб стримування, як про чинник, який серйозно змінив і ситуацію, і розклад сил…

– Безумовно, «Джавеліни» — суттєве поповнення арсеналу Збройних сил України, але я б не сказав, що вони здатні стати переломним моментом у разі великого військового конфлікту з Росією. Безсумнівно, українські військові поліпшили свої можливості й техніку. Не тільки за рахунок «Джавелінів», а й у результаті навчань, унаслідок реформ, які проводилися протягом останніх чотирьох років. Однак при цьому маю сказати, що і Росія за цей час провела і військову модернізацію, і реформи. Тож, звичайно, Україна поліпшила свої можливості з військової точки зору. І, ймовірно, Росії знадобилося б більше військ і більше військової техніки... Але я не думаю, що «Джавеліни» можуть щось змінити у глобальному плані в цьому конфлікті, який, як і раніше, може бути таким, як ми прогнозували 4 роки тому.

– Тоді виникає питання: які сили потрібні в такій ситуації Україні? І, озвучу зараз побоювання наших читачів, чи здатна буде держава взагалі відбити настільки потужний наступ?

– Думаю, з українського боку це було б використання всіх доступних сил. Звичайно ж, все залежить від того, як саме Росія зробила б атаку, але, по суті, це вимагатиме майже повної участі всіх Збройних сил країни і, ймовірно, підтримки з боку США або НАТО (тут я не маю на увазі прямий військовий конфлікт, радше військову підготовку і матеріально-технічне забезпечення). А таку підтримку після майже п’яти років конфлікту все видніше — ми ж уже бачили, що США і деякі країни НАТО допомагають Україні, збільшують підтримку, зокрема, в тому, що стосується Азовського моря. Або, принаймні, допомагають Києву створити власні військові підрозділи. І я думаю, це, безумовно, посилилося б у разі повномасштабного або часткового російського вторгнення, або спроб пробити ці «наземні мости».

Відбити настільки потужний напад — із військової точки зору, це була б проблема. Збройні сили України, на жаль, не зрівняються з російськими (за кількістю солдатів та наявної військової техніки. — Ред.). Усе також залежатиме від рівня підтримки, яку Україну можуть отримати від Заходу і НАТО, але я порівнюю звичайні озброєння.

Водночас зверніть увагу на той факт, що досі Росія діяла (що військовими засобами, що опосередковано) тільки в таких місцях, як Крим або Східна Україна, тому що це має максимальну політичну підтримку (всередині самої країни. — Ред.) і військових дій, і силових рішень. Але якщо вона вийде за рамки цих територій, наприклад, якщо мова про «наземний коридор», то залежно від того, як далеко це зайде, все стає менш життєздатним і сприятливим для російського політичного клімату. Таким чином, якщо ми побачимо війну на виснаження з Україною або тимчасові військові дії, Росія зіткнеться з величезними внутрішніми проблемами.

– Що б ви назвали серед головних загроз? Ситуацію навколо Азовського та Чорного морів?

– Існує ціла низка загроз, джерело яких — Росія. І звичайно, як ви згадали, одна з них пов’язана з Чорним морем, оскільки ми вже бачили зростання напруженості й інтервенцію в районі Азовського моря. Проте у РФ є й багато того, що ми називаємо засобами гібридної війни, які вона може використовувати, аби шкодити Україні. Від політичних маніпуляцій до енергетичних і економічних обмежень, від пропаганди до підтримки протестів в Україні. Отже, загроз чимало, і військова — тільки один з аспектів російського інструментарію.

– Чи є серед них втручання у майбутні вибори?

– Я думаю, Росія робитиме те, що ми вже бачили під час виборів і на Заході, і на пострадянському просторі, намагатиметься впливати на вибори, використовуючи різні тактики: пропаганду, підтримку проросійських діячів і партій. У випадку з Україною це трохи складніше для Росії через конфлікт на сході країни і, звичайно ж, через Крим, тобто вже не буде такого масштабного впливу на вибори, який дійсно був у минулому. Це тепер буде набагато складнішим завданням для Росії! Проте вона все ж здатна зробити чимало, щоб хоча б уплинути на результат. Від, як я вже казав, підтримки різних партій до спроб створити хаос, щоб дестабілізувати політичну ситуацію в широкому сенсі слова.

– Чи може Москва піти на прямий військовий конфлікт з Україною, якщо її не влаштують результати виборів?

– Думаю, тут — чимало обставин. Лише одна із яких — військові можливості Росії. У неї, безумовно, є необхідна кількість підрозділів для такої військової операції, але в прямому військовому зіткненні з Україною для Москви так багато невідомих... Та ж можлива залученість американських і натовських військових... Чи буде вона — велике питання для Росії і дуже великий ризик, на який вона має піти. Ви також повинні враховувати політичну та економічну ціну цієї війни — не тільки для того, щоб утримувати величезну кількість військ (хто знає, скільки часу), а й через санкції, які неодмінно будуть запроваджені, щоб покарати Росію за таку поведінку. Повторю, у Росії, можливо, був шанс удатися до таких дій на самому початку конфлікту, але зараз уже впродовж понад чотирьох років Україна мала час для розвитку свого військового потенціалу, є західна підтримка: як у сфері безпеки, так і економічна, здійснюється тиск на Росію — і це тільки збільшує ціну.

І, врешті-решт, запитайте: а які в Росії цілі? Адже Москва не хоче анексувати всю Україну — знаєте, для цього будуть потрібні величезні ресурси, яких у неї просто немає. Тому кінцева мета Росії полягає в тому, щоб, по суті, перешкодити західній інтеграції України, підірвати зусилля влади, спробувати заблокувати рух України в бік Заходу. А повномасштабне військове втручання призведе тільки до протилежного результату.

Саме тому я не думаю, що пряме військове вторгнення в Україну — вірогідний сценарій. Це може бути лише крайній варіант, який вибере Росія, якщо вона відчує крайню загрозу для себе, пов'язану з Україною — наприклад, у разі приєднання вашої країни до НАТО або щось такого ж масштабу. А в будь-якому іншому випадку такі дії стали б набагато більшим ризиком для Росії, ніж зиск, який вона може отримати.

– Який Stratfor бачить реальний варіант розв’язання конфлікту на Донбасі? Щось, що реально могло б спрацювати найближчим часом?

– Складно назвати рішення, яке реально спрацювало б у найближчому майбутньому. Україна — місце зіткнення інтересів. Росія зацікавлена в тому, щоб утримувати вашу державу у своїй сфері впливу. З іншого боку — Захід, який намагається залучити Україну до свого табору або хоча б підтримати Україну на шляху її західної інтеграції. І ми бачимо зіткнення цих двох інтересів у формі конфлікту на сході України. Таким чином єдине розв’язання, яке я бачу, може вимагати значних геополітичних змін: або значне ослаблення російської позиції, коли вона приймає західну інтеграцію України, що, я думаю, малоймовірно; або якесь істотне посилення Росії чи ослаблення Заходу до такої міри, що Росія зможе, в принципі, повернути Україну у сферу свого впливу, що, як я бачу, також малоймовірно. Таким чином, найбільш імовірний результат (щонайменше в найближчій перспективі) — сценарій «замороженого конфлікту», який ми бачили в різних місцях по всьому колишньому Радянському Союзу: Придністров’я, Нагірний Карабах або Абхазія, Південна Осетія... Які досі в «підвішеному стані», ймовірно, в такому ж стані буде і схід України, принаймні, протягом наступних кількох років.

© Радіо Свобода, 2019 | Усі права застережено.

''отсканируй
и помоги редакции

''