Перейти до основного вмісту

Терористична загроза в степах України. Частина II

Корисні ідіоти Кремля. Як іноземні журналісти поширюють фейки про зв'язки України та ІДІЛ.

У квітні 2017 року на російському сайті Islam-today з’явилася інформація про функціонування тренувальних таборів ІДІЛ. Крім того, було зазначено, що «буквально днями через Україну хотіла пройти група з 15 бойовиків ІДІЛ, які планували здійснити теракти у європейських країнах». Через чотири місяці на британському телеканалі Sky News московський кореспондент Джон Спаркс (John Sparks) уже стверджує про ті самі «тренувальні центри» для бойовиків. Також він називає ту ж саму цифру, що пізніше (перед фіналом Ліги чемпіонів) зазначить таблоїд The Sun — 500 джихадистів.

Цілком очевидно, що, поширюючи дезінформацію, яка повинна нав’язати думку про те, що Україна причетна до підтримки міжнародного тероризму, російська сторона передусім орієнтується на західну цільову аудиторію. Головний меседж, який залишається за кадром і звучить рефреном — «скасуйте вже ваші санкції і дайте нам самим розібратися з Україною… Ви ж бачите, що це те ж саме, що й ІДІЛ».

26 лютого 2015 року в американському виданні The Intercept з’являється публікація «В розпал війни. Україна стає воротами джихаду» польського журналіста та режисера Марцина Мамона. Посилаючись на вигаданого героя статті — Халіда, який називає себе ватажком групи бойовиків ІДІЛ, автор розповідає про угруповання «Браття», бойовики якого також діють і в Україні. А один із них нібито є бійцем батальйону Джохара Дудаєва, який воює на Донбасі на боці українських сил. Згадано в статті й легкий спосіб легалізації на території України: начебто новий паспорт, що дає змогу подорожувати до Європи, коштує лише 15 тисяч доларів.

4 вересня 2015 року російська «опозиційна» журналістка Анна Нємцова в американському виданні The Daily Beast опублікувала статтю про те, що на боці ЗСУ воюють чеченці, які раніше тренувалися разом із ІДІЛ у Сирії. Знову ж таки, не напружуючись пошуком реальних доказів, Нємцова цитує слова одного з «бійців», якого називає просто Муслім (поширене ім’я на Кавказі). В її тексті також ідеться про батальйон Джохара Дудаєва, де «Муслім» розповідає, як він незаконно перетнув кордон під вогнем українських прикордонників.

Напевно, той самий «Муслім» двома місяцями раніше розповідає іншому журналісту, кореспонденту московської (хто б міг подумати?) редакції The New York Times Ендрю Крамеру «казочку про сірого бичка», який воював у Чечні, потім — в «Ісламській державі», ну а потім уже — звичайно ж, на Донбасі.

Цікаво те, що за 2–3 місяці до розповсюдження інформації такого штибу в міжнародних виданнях (іще у травні 2015-го), відомості про «іділівських та чеченських терористів», які воюють на боці України, лунали з вуст деенерівськіх та еленерівськіх «балакучих голів». Так, речник бойовиків Едуард Басурін наголошував, що «на території психіатричної лікарні в Яснобродівці виявлені добровольці з арабських країн. Не виключено, що даний підрозділ має безпосереднє відношення до терористичної організації “Ісламська держава”».

Таким чином, схема стає зрозумілою. Російські спецслужби вкидають у інформаційний простір маячню, яка, звісно, має певні ознаки достовірності, через реальних людей або повністю підконтрольних їм спікерів. Ця маячня за допомогою можливостей російської пропагандистської машини відкладається на несвідомому рівні тих, хто існує здебільшого в російськомовному інформаційному просторі та споживає російські джерела інформації. В тому числі «псевдоліберальні», яких уже неодноразово ловили на підтримці наративів Кремля.

За тупим правилом західної журналістики «а правда десь посередині», ці люди починають грати «корисних ідіотів Кремля», створюючи та поширюючи дуже «цікаві» та клікабельні заголовки, які мають привести на сайти їхніх медіа багато читачів. Після цього басуріни та інші лялькові пропагандисти потрясають у повітрі роздруківками статей міжнародних медіа: «Ми ж казали, що там ісламські терористи». Коло замкнулося…

7 травня 2017 року той самий Едуард Басурін, посилаючись на дані «розвідки» так званої ДНР, повідомив, що представники українського батальйону «Азов», перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, розв'язали конфлікт із представниками батальйону імені Джохара Дудаєва, в результаті якого бійці «перестріляли один одного». Намагаючись пояснити свої слова, Басурін додає, що бійцям «Азова» із самого початку було некомфортно поряд із мусульманами на Донбасі. Наступного дня представники батальйону імені Джохара Дудаєва повідомили, що підрозділ «ніколи не мав конфліктів із представниками батальйону "Азов"».

28 вересня 2017 року видання Syria Today на своїй сторінці у Twitter публікує інформацію, надану Вільною сирійською армією (SAA). У повідомленні йдеться, що під час огляду одного з будинків, у якому раніше перебували бойовики ІДІЛ, нібито знайшли «прапор України, зброю, пачку цигарок російського виробництва і журнал із кросвордами». Цю інформацію одразу використало розповсюдило російське Інтернет-видання Lenta.Ru.

З легкої руки того ж Басуріна, в російських медіа поширився і міф про «ідентичний стиль війни», який ведуть бійці ЗСУ та терористи з ІДІЛ. З усіх пропагандистських сайтів, сторінок у соцмережах і Telegram-каналів тривалий час лунали формулювання на кшталт «Збройні сили України використали ті самі тактичні прийоми, що й ІДІЛ та "Аль-Каїда"». Це не заважає російській стороні плутатися у своїх свідченнях. З одного боку, боєприпаси та зброю українського виробництва начебто використовують у Сирії. А вже наступного дня російські журналісти повідомляють, що нібито «бійці "Правого сектору" використовують дрони ІДІЛ для атаки на позиції бойовиків». Звичайно, не зовсім зрозуміло, як саме виглядають «дрони ІДІЛ». Однак, для того щоб досягти ефекту, достатньо згадати в тексті слова «ІДІЛ», «Україна», «Правий сектор».

Аби не придумувати нічого кардинально нового, російські спецслужби просувають у західних медіа вже традиційний міф про те, що Україна — безвідповідальний постачальник зброї та товарів військового призначення. Проте, аби пов’язати Україну з ІДІЛ, вони намагаються додати, що реципієнт озброєнь — ісламські терористи або країни, які неофіційно підтримують терористичну діяльність.

Так, ще у січні 2013 року, щоб відвести від себе підозри в підтримці застосування Асадом хімічної зброї проти мирного населення, російські спецслужби підробили електронну переписку керівництва приватної британської компанії Britam Defence, яка на той момент охороняла нафтові свердловини на півдні Іраку і в складі якої було багато українців.

Згідно з поширеною інформацією, представники Катару нібито запропонував Britam Defence задіяти «українських найманців» для доставки хімічної зброї з Лівії до Сирії, щоб за її допомогою організувати там провокації. Фейковому листуванню було надано достовірного вигляду шляхом додавання копій украдених внутрішніх документів компанії і паспортів українців. Через чотири роки США отримали підтвердження причетності офіційного Дамаска до хімічної атаки й атакували сирійські об’єкти ракетами класу Tomahawk.

Після атак російські журналісти сфотографували предмети, які схожі на радянські контейнери для хімічної зброї на авіабазі Шайрат, що підтверджувало наявність хімічних боєприпасів на території Сирії. Тоді група розслідувачів Conflict Intelligence Team ретельно описувала наявні докази, що вказували на те, як війська режиму Башара Асада могли завдати удару по місту Хан-Шейхун у Сирії. Волонтери з групи InformNapalm тоді ж зазначали, що саме таку зброю у 2013–2014 роках, відповідно до датування публікацій у ЗМІ, нібито знищували в Російській Федерації.

20 червня 2015 року на англомовному сайті South Front, який має російське коріння, анонімний автор розмістив матеріал про те, що в період із 22 по 25 травня 2015 року українські компанії поставили 15 тис. одиниць стрілецької зброї (АК-74) саудівській фірмі TMAS Marketing на основі підробленого кувейтського сертифіката кінцевого користувача. У статті було зазначено, що зброю передали до таборів із підготовки бойовиків ІДІЛ.

Тоді ж посол РФ у Кувейті Олексій Саламатін відвідав МЗС приймаючої країни, щоб переконати кувейтську владу у факті постачання Україною через Саудівську Аравію до ІДІЛ тонн озброєння та боєприпасів. Однак пізніше навіть представники Кувейту погодилися, що як докази Саламатін приніс переклади з російського джерела, підконтрольного російським спецслужбам.

2016 року провідні російські медіа поширили інформацію про те, що «Міністерство оборони Катару організовує постачання українських систем ППО терористичним угрупованням, розташованим на території Сирії, через Болгарію та Туреччину за згодою офіційних представників США в Катарі».

Фейкові повідомлення, присвячені дискредитації України, навіть намагалися прив’язати до авіакатастрофи російського Airbus A321 над Синайським півостровом, натякаючи, що ПЗРК могли бути використані для атаки на цивільний літак.

Основним мотивом такої масштабної діяльності було бажання російської сторони поєднати медіатренди про прихильність катарської столиці до окремих угруповань бойовиків та історій про співпрацю між Дохою й Києвом.

Безперечно, однією з ключових інформаційних спецоперацій Кремля у близькосхідному регіоні, покликаних пов’язати Україну з ІДІЛ, була публікація авторитетних інформаційних агентств Agency France Presse та Associated Press від 19 листопада 2016 року про те, що Україна постачала пускові зенітно-ракетні комплекси китайського виробництва FN-6 бойовикам з ІДІЛ. Пізніше AFP видалило цей матеріал з усіх своїх ресурсів. Принаймні, знайти в Google ці публікації на їхніх джерелах зараз неможливо. Однак інформація продовжує гуляти онлайн-простором.

Як виявилося, її було поширено з посиланням на МВС Кувейту, яке напередодні затримало групу осіб різних національностей, підозрюваних у роботі на ІДІЛ. Саме ці затримані на допитах визнали, що переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК FN-6) китайського виробництва вони нібито отримували від України контрабандою через Туреччину і передавали їх бойовикам.

Китайські FN-6 стали дуже популярною темою в регіоні ще задовго до цих подій, оскільки в інтернеті було розміщено декілька яскравих відео, на яких бойовики на камеру збивали російські Мі-8.

Концерн «Укроборонпром» тоді надав пояснення, що жодне постачання з України переносних зенітно-ракетних комплексів або іншої техніки «Ісламській державі» просто неможливе. А китайських ПЗРК FN-6 взагалі в Україні не було. Відповідну заяву зробило також Міністерство оборони України. Що цікаво, затриманий член угруповання, громадянин Лівану, міг тільки сказати, що озброєння могло надійти «десь» із території України. Однак той факт, що частина території України окупована Російською Федерацією, вкрай важливий для встановлення істини у цій справі. Адже комплекти подібних ПЗРК могли спочатку потрапити на окуповану територію України у вантажі так званих російських «гуманітарних» конвоїв, які в порушення міжнародних норм перетинали український кордон із боку РФ.

Як і інші різноманітні види озброєнь, щодо яких встановлено факти передачі до близькосхідних регіонів, вони могли бути відправлені до Кувейту чи Сирії.

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...