Токсичні військові лідери як небезпека «оптимізації» і «трансформації» армії

Під час зміни керівництва Збройних сил України і визначення пріоритетних завдань новим #НГШ було заявлено дуже важливі та правильні тези про те, що треба змінювати ставлення до людей, тобто усувати байдуже ставлення начальників до своїх підлеглих. Однак ці пріоритетні завдання далеко не нові. Впродовж п’яти років із початку російсько-української війни ніхто з керівництва армії їх не знімав із порядку денного. Звісно, можна ставити будь-які завдання і вимагати результату за будь-яку ціну — інша справа, хто буде їх виконувати і яким чином.

У своєму матеріалі зверну увагу на проблему токсичних військових лідерів, які і є основним чинником байдужого ставлення до особового складу в #ЗСУ. Проста рекомендація новому керівництву #ЗСУ полягає в тому, щоб розпочати виявлення, а потім «трансформування» й «оптимізацію» саме токсичних лідерів із «голови, а не з хвоста».

Концепція «токсичних лідерів» і терміни «токсичний лідер», «токсичний бос», «токсичний командир», «токсичне лідерство» і «токсична організація» з’явилися наприкінці ХХ століття. Їх широко використовують у бізнесі, управлінні та лідерстві. «Нарцисові», самозакохані, черстві лідери або ті, хто залякує підлеглих, не нове явище, зокрема, й у армійському середовищі. «Токсичні» (деструктивні) можуть бути означені як лідери, які мають руйнівну неетичну поведінку, ігнорують лідерські цінності та проявляють ознаки негативних особистісних характеристик під час впливу на підлеглих.

Ще 2003 року на замовлення секретаря Сухопутних військ #США Т.Е. Уайта фахівці Військового коледжу армії США (Army War College — AWC) розробили систему оцінювання стилів лідерства командирів (начальників), зокрема таких, хто застосовує «деструктивні стилі лідерства». За результатами дослідження дійшли висновку: найважливіший перший крок у виявленні та «лікуванні» «токсичного» лідерства командирів (начальників) полягає у визнанні його симптомів.

Токсичні (деструктивні лідери) зосереджені на виконанні за будь-яку ціну короткострокових завдань. Вони забезпечують начальству те, що воно хоче чути і бачити: вражаючі презентації та захоплені відгуки про успішне виконання завдань. Вони зазвичай виступають у ролі режисерів-постановників показухи й «окозамилювання» в армії. Однак ніколи не піклуються або не звертають увагу на потреби особового складу, його моральний дух або психологічний клімат у військах. Мій друг, сержант-майор Армії США (у відставці) Robert Oberlender (OБi) називає їх «Leaders of monkey show».

Токсичних лідерів важко виявити «зверху» — вони зручні для начальства, але їх завжди розкривають люди «знизу». Зазвичай токсичні лідери у військовому середовищі — це яскраві, енергійні офіцери і сержанти з репутацією того, хто завжди бажає «отримати роботу» і мати значуще завдання від начальства, де може себе проявити у всій красі. Стратегічні та перспективні питання їх не цікавлять, їм необхідний результат «тут і зараз». Вони із задоволенням влаштовують публічний спектакль із проявами таких атрибутів, як: зарозумілість, бажання завжди бути в центрі уваги, пафосність. Зрештою, не бути чутливим до інших пропозицій, сторонніх зауважень і раціональної критики. Вони завжди намагаються проявити неконтрольовані амбіції (тільки для самого себе, а не для користі підрозділу, армії загалом).

На перший погляд може здатися, що вони не є проблемою, оскільки досягають результатів. Однак вони токсичні, тому що егоїстичні з неконтрольованими амбіціями, борються зі всіма самі за себе, однак за рахунок інших, якщо це необхідно для задоволення власних потреб і бажань. Вони, як чітко визначає їх мій друг, полковник Віктор Шидлюх — «трупоходи».

Парадоксально, але будь-яка структура ЗС цілком може бути співучасником, дозволяючи «токсичність», тому що такі «трупоходи» забезпечують короткий шлях до «успіху» у виконанні завдань, особливо якщо вони мають право регулярно рухатися вперед, але роблять це таким чином, щоб уникнути наслідків своїх дій у довгостроковій перспективі. Їх усе одно більше цікавить процес, а не позитивний для структури й армії загалом результат.

Першою рекомендацією фахівців із Військового коледжу (США) було те, що більшість військовослужбовців не повинні перебувати на зайнятій посаді довше 4–5 років, натомість мають бути оцінені за продуктивністю, результатами своєї діяльності та притягнутими до відповідальності за свої рішення і дії в разі потреби.

Прикладами «токсичних» військових лідерів можуть бути Б. Монтгомері, Дж. С. Паттон, Д. Макартур, Г. К. Жуков. В українській армії такими прикладами можуть бути генерал-лейтенант Ю. Є. Шаповал, генерал-полковник Г. М. Педченко, генерал-лейтенант О. Я. Чаповський тощо. Зараз у ЗСУ також є яскраво виражені послідовники вищеозначених «токсичних» генералів. Їхні прізвища вже озвучені вашим мозком. Вони відомі в кожній структурі та органі військового управління.

Чи можуть бути ефективні лідери «токсичними» і чи можуть «токсичні» лідери бути ефективними?

Це питання нині досліджують. «Токсичність» лідерства, зокрема у військовій сфері — це сучасна проблема. У доповіді, опублікованій 2012 року американським Центром лідерства Армії #США, зазначено, що 20% опитаних бачать своїх командирів (начальників) як «токсичних» лідерів і тих, хто виявляє неетичну поведінку. Було опитано 22 630 військовослужбовців нижчої категорії управління і цивільного персоналу та командирів тактичної ланки, що перебували в зоні бойових дій в Іраку та Афганістані. Однак 27% вірять в те, що їхня організація дає змогу військовослужбовцям усіх категорій і цивільному персоналу вільно пропонувати і впроваджувати ідеї «знизу».

2012 року результати опитування в армії США щодо лідерства та моралі засвідчили, що понад 80% офіцерів і сержантів безпосередньо спостерігали діяльність «токсичних» лідерів. 97% офіцерів і сержантів спостерігали також «виняткове лідерство».

Майже 50% солдатів, які перебували під керівництвом «токсичних» лідерів, зауважили, що командири, які виявляють егоїстичну та грубу, образливу для військовослужбовців поведінку, будуть заохочуватися в кар’єрному зростанні та просуватися до більш високого рівня керівництва надалі.

Загалом приблизно 43% командирів підрозділів, що діяли в Афганістані, повідомили про високий моральний дух 2010 року, порівняно з 47% у 2009-му. Водночас майже 55% керівників вищої ланки Армії США повідомили про високий моральний дух 2010 року, порівняно з 63% у 2009-му. Це ознака того, що деякі керівники не завжди адекватно оцінюють моральний дух своїх підлеглих.

2012 року понад 70% офіцерів і сержантів в опитуванні заявили, що лідери ЗС США були «в цілому ефективними» під час виконання бойових місій в Іраку і Афганістані. Результати цього опитування свідчать, що проблему «токсичного» лідерства почали розв’язувати тільки у ЗС США. І вони досягнуть в цьому позитивних результатів у недалекому майбутньому.

Цікаво те, що в доповіді припущено, що слабкі підлеглі (послідовники) військового лідера були чинником у забезпеченні розвитку токсичного лідерства командирів (начальників). Це означає, що вони також є носіями низьких моральних цінностей та етики поведінки, тим самим посилюють токсичних лідерів, тому що поділяють з ними ці аморальні «цінності». Точніше, вони спільно ігнорують справжні лідерські цінності, такі як справедливість, повага, довіра, відданість нації, правдивість, щирість, доброта тощо.

За результатами досліджень, проведених Дж. Рідом та Д. Ф. Вільямс із Військового коледжу (США), були визначені основні особистісні риси «токсичних лідерів» в Армії США. Однак, за моїми спостереженнями, вони притаманні також токсичним військовим лідерам #ЗСУ. Розглянемо їх:

1. Некомпетентність. Зазвичай токсичні військові лідери не розвиваються і не навчаються, спираючись тільки на ту підготовку, яку здобули колись давно. Вони вважають себе достатньо компетентними у всіх сферах. Насправді вони мають «некомпетентну компетентність».

2. Порушення функціонування. Більшу частину часу, енергії та зусиль витрачають на задоволення своїх егоїстичних потреб, забаганок і амбіцій, не звертаючи увагу на підлеглих. Тим самим порушується функціонування підрозділу (структури) загалом.

3. «Розрегульованість». Це токсичні лідери, які непристосовані, не впевнені у своїх досягненнях, часто не без підстав уникають особистого ризику, дисципліни і наполегливої праці.

4. Неадекватність. Усі токсичні військові лідери мають глибоке відчуття неповноцінності і невпевненості в собі. У своїй крайній формі неадекватність може призвести до знищення інших.

5. Невдоволеність. Незадоволений усім і всіма військовий лідер — це нещасна людина. Згодом він перетворюється на псевдолідера. Він злиться за минулі невдачі. Це проявляється через спалахи гніву і довгі тиради та резонерство (порожнє багатослів’я і роздумування вголос як повчання кого-небудь).

6. Безвідповідальність. Це ті токсичні лідери, що відмовляються відповідати за наслідки своїх рішень і дій. Вони перекладають її на інших — «призначають» крайніх. Намагаються грубо нехтувати іншими, не вбачають необхідності робити те, що правильне, тому що жодним чином не відповідатимуть за свою діяльність.

7. Аморальність. Це ті лідери, які виходять за межі конкретного морального кодексу (наприклад, офіцерського, сержантського тощо) або етосу (сукупності цінностей). Їхня аморальність не дає їм змоги відрізнити добро від зла. Мораль вони також розуміють по-своєму. Наприклад, нехтування сімейними цінностями (зрада дружині) для них — «моральна» норма і навіть досягнення.

8. Боягузтво. У токсичного військового лідера ця властивість означає більше ніж просто відсутність фізичної хоробрості на полі бою, або мужності в ухваленні рішень на рівні вищого офіцерського складу. Мова йде про нерішучість, вагання, уникнення та відсутність стійкості. Вони бояться ухвалювати складні рішення. Цей тип токсичного лідера ніколи не визнає за собою такої слабкої риси, тому не в змозі зробити необхідні зміни.

9. Ненаситні амбіції. Амбіційність може бути позитивною рисою «ціннісного» військового лідера. Однак ненаситні амбіції — це ознака невтомної спраги до влади, впливу, матеріальних преференцій, престижу, іміджу, успіху і слави токсичного військового лідера. Вони роблять усе можливе і неможливе, щоб тільки задовольнити ці бажання будь-якою ціною. При цьому експлуатують людей, управлінські структури в цілому, ставлять свої амбіції понад усе.

10. Самозакоханість (пихатість, нарцисизм). Як і амбіції, здоровий егоїзм сам по собі не може бути тільки негативним атрибутом військового лідера. Однак у токсичного лідера це може бути риса, що здатна знищити підрозділ (структуру). У такого лідера перебільшене відчуття власної значущості, він зарозумілий і зосереджений тільки на власній персоні, нездатний відрізнити реальне сприйняття свого «Я» іншими. Ці токсичні лідери надмірно впевнені та переконані у своїй перевазі над підлеглими. Вони вважають, що «вищі на голову» за інших. Однак ця зарозумілість не дає змоги їм визнавати свої власні помилки, і вони завжди звинувачують у них своїх підлеглих або когось іншого. Вони завжди знаходять крайнього, на кого можна звалити вину і відповідальність. Ця риса зазвичай проявляється разом із безвідповідальністю.

11. Зарозумілість (зверхність, чванство, гординя). Справжні військові лідери завжди дбають про розвиток свого підрозділу (структури). Токсичні військові лідери, навпаки, не дбають про розвиток підлеглих і підрозділу. Вони завжди ставлять власні потреби вище за потреби інших. Їм ніколи не вистачає самовідданості у загальнозначущих справах. Свою посаду і становище вони розглядають тільки як чергову кар’єрну сходинку.

12. Корисливість. Вони підтримують тільки ті цінності, що спрямовані на «егоцентричність і саморекламу», власну інформаційну недоторканість та імідж, зазвичай фальшивий.

До речі, останнім часом на інформаційних ресурсах Збройних сил України простежується тенденція розміщення десятків фотографій із портретами воєначальників різних рівнів управління. Це також приклад токсичного лідерства. Вони прагнуть таким чином здобути корисливість у штучно створеній інформаційній оболонці навколо себе. А прес-служби з радістю «облизують» таких лідерів і створюють навколо них «ауру непогрішних», тим самим, як не парадоксально, зміцнюють їх токсичність. Почуття міри і скромності в токсичних військових лідерів абсолютно відсутнє.

13. Скупість і жадібність. Одна з егоїстичних цінностей токсичного військового лідера — жадібність. Вони всюди хочуть бачити фінансову вигоду і накопичення багатства за рахунок інших.

Не таємниця, що на вищих щаблях військової влади Збройних сил України і Міністерства оборони досі при посадах особи, які мають по дві-три квартири, оформлені на родичів. Токсичність спонукає їх мати ще більше помешкань, які можна привласнити, користуючись начебто «законними підставами» і встигнути хапнути всі «бонуси», перебуваючи на посаді з великими можливостями.

14. Відсутність цілісності. У токсичного військового лідера ця властивість проявляється в абсолютній відсутності довіри до нього з боку підлеглих. Утрата довіри до лідера призводить до втрати життя особового складу на полі бою. Цей псевдолідер цинічний, корумпований і ненадійний. Підлеглим нестерпно бути з ним у будь-якій ситуації.

15. Обман (маніпулювання). Токсичні військові лідери використовують його, щоб переконати підлеглих, що саме вони гідні займаної посади (позиції лідера). Вони обдурюють інших щодо власних недоліків характеру. На словах кажуть те, що треба, однак діяти вони будуть тільки так, як їм вигідно. Їхні справжні наміри завжди соціально, морально, інколи юридично та організаційно неприйнятні. Цей постійний обман, «подвійні стандарти» абсолютно суперечать вірі людей, їхній упевненості та довірі, що необхідна для позитивного морально-психологічного клімату в підрозділі (структурі).

16. Зловтіха. У токсичного лідера ця властивість проявляється у ненависті до інших, зокрема, у злобі до тих підлеглих, які мають особисту думку, що не завжди співпадає з його власною. Завдяки цій рисі вони протидіють власній невпевненості. Вони бажають нещастя іншим, а потім насолоджуються в душі від цього.

17. Зловмисність (заздрість, недоброзичливість). Ця риса на крок далі від злорадства. Токсичні військові лідери насправді бажають заподіяти шкоду іншим. Їхні провідні емоції — це злоба, образа, ворожнеча і злість. Вони люблять ображатися і мстити — це їх стихія, і в цьому вони майстри.

18. Неправомірні дії (посадові зловживання). Зазвичай токсичні військові лідери легко перетинають тонку лінію межі неетичної або непрофесійної поведінки. Це може призвести до посадових злочинів у перевищенні владних повноважень і корупції. Їхня зарозумілість змушує інших бути переконаними, що закони не поширюватимуться на них і мета виправдовує будь-які засоби. Така поведінка має як зовнішні, так і внутрішні руйнівні наслідки для будь-якого підрозділу (структури).

Зауважу, що, за даними досліджень американських учених, вищезазначені риси можуть проявлятися у токсичних військових лідерів як у цілому (комплексно), так і окремо. Тобто навіть у справжнього військового лідера можуть іноді проявлятися деякі ознаки «токсичності». Однак, основою справжнього військового лідера завжди є моральні цінності та етика його поведінки.

Щоб розібратися з носіями незадовільного ставлення командирів (начальників) до підлеглих, спочатку потрібно провести незалежне від керівництва #ЗСУ і #МОУ дослідження рівня «токсичності» командирів і начальників у всіх органах військового управління, починаючи із самого начальника Генерального штабу, його заступників, керівництва командувань видів і родів військ, об’єднань. Імовірно, саме в цьому полягає сутність демократичного цивільного контролю над армією в цивілізованому суспільстві. В кого рівень «токсичності» буде зашкалювати — того насамперед і треба буде «трансформувати» й «оптимізувати». Згодом і ставлення до людей поліпшиться.