Перейти до основного вмісту

Урок для Олафа Шольца

Росія зламалась, розгрібаймо каміння.
Джерело

Переклад: Sascha Rammstein

Загарбницька війна Москви відкрила сувору реальність: ми не повинні покладатись на те, що наші взаємозалежності насправді взаємні. Настав час для фундаментального переосмислення – стосовно Китаю.

На початку листопада Олаф Шольц вирушить до Пекіна з інавгураційним візитом. Канцлер хотів би мати із собою напохваті бізнес-делегацію, щоб керівники компаній могли просувати свої інтереси. Поки незрозуміло, чи дозволять представникам бізнесу приїхати до Китаю і за яких умов, зважаючи на протиковідні заходи. Але самим цим (запланованим) візитом Шольц посилає фатальний сигнал про те, що хоче ще більше зміцнити економічні зв’язки з Китаєм. Це хибний урок із провалу «російської політики», що дорого нам коштував.

Нам світить навіть більший рахунок стосовно Китаю (ніж стосовно Росії. – Прим. ред.), бо тут залежності набагато масштабніші та складніші – як щодо ринків збуту, так і щодо термінової доставки необхідної сировини та первинних і проміжних продуктів для промисловості. Канцлеру варто було б радше зосередитись на зниженні ризиків від взаємозв’язку, ніж підтримувати в німецьких бізнесових колах небезпечні ілюзії стосовно такого взаємозв’язку.

Ілюзії взаємовідносин

Будучи кандидатом у канцлери, Олаф Шольц улітку 2021 року стверджував, що «економічна інтеграція – це прогрес із точки зору цивілізації, якщо ми надаємо їй політичної форми». Віра в економічну взаємозалежність як благодатну силу, що була в центрі німецької політики впродовж останніх 30 років, перегукується з обіцянкою цивілізаційного прогресу. Такі формули, як «зміни шляхом торгівлі» або «зміни шляхом інтеграції» (згідно з оновленням 2005 року), запозичені з «політики розрядки»*, дещо облагородили резони націлених на прибуток німецьких компаній тим аргументом, що вони одночасно розвивають демократію. Представники бізнесу відтак могли уявити себе «агентами добра», навіть заробляючи гроші в Росії та Китаї. Представники «Східного комітету німецької економіки», наприклад, оголосили себе «дипломатами від бізнесу».

Дратує те, що багато хто поводиться так, ніби альтернативою їхнього курсу до глибшої інтеграції є повний розрив із Китаєм.

Цей підхід катастрофічно провалився в «російській політиці». З огляду на іншу авторитарну наддержаву – Китай, – провідні німецькі бізнесмени відмовляються змінити свою думку.

''

''

Дратує те, що багато хто поводиться так, ніби альтернативою їхнього курсу до глибшої інтеграції є повний розрив з Китаєм. Але такої позиції ніхто не займає. Натомість саме Піднебесна роками практикує вибірковий «розрив» як стратегію. Це Китай роками дуже стратегічно проводить вибіркове відокремлення. Мета Пекіна полягає в тому, щоб зменшити власну вразливість, максимізувати додану вартість удома та використати своє домінування на величезному внутрішньому ринку як глобальну конкурентну перевагу для китайських компаній. У своїй промові в квітні 2020 року Сі (Цзіньпін. – Ред.) дуже чітко дав зрозуміти, що він хоче стати незалежним від іноземних держав у всіх сферах виробництва, пов’язаних із безпекою. Водночас «залежність міжнародних виробничих ланцюжків від Китаю має бути збільшена, щоб розвинути здатність стримувати іноземців і давати їм відповідь». Таким чином, Пекін уже відточує свою здатність використовувати як зброю такі речі, як доступ до ринку. Наприкінці 2021 року Пекін заблокував товари, що виробляються в Литві або містять литовські компоненти, зокрема від німецької фірми Continental. Ця фундаментальна атака на внутрішньоєвропейський ринок стала помстою за підвищення у Литві дипломатичного статусу Тайваню.

Как жил бы мир, не получи Китай столько заказов?

Китай винагороджує за вірність

Це правда, що зараз багато компаній середнього розміру критично дивляться на ризики ведення бізнесу в Китаї, і Федеральне об’єднання німецької промисловості (Bundesverband der Deutschen Industrie, BDI) оголосило Піднебесну «системним конкурентом». Але генеральні директори великих компаній, які найбільше залежать від Китаю, невтомно борються, щоб запобігти будь-якому відхиленню від курсу поглибленої інтеграції. Зокрема, генеральний директор BASF Мартін Брудермюллер нещодавно застеріг від «змішування Китаю та Росії». Він сказав, що ті, хто більше не торгують і не домовляються, «не мають впливу». Пекін нагородив Брудермюллера «особливим ставленням». І на урочистому відкритті першого етапу інвестпроєкту обсягом 10 млрд євро в Чжанцзяні у вересні віцепрем’єр-міністр Китаю Чжен Хе виступив разом із Брудермюллером. Аби відзначити лояльність Брудермюллера, Пекін зробив виняток зі своїх суворих ковідних обмежень. Керівнику BASF дозволили в’їхати до Піднебесної без карантину.

Керівництво Volkswagen також демонструє особливу лояльність до Пекіна. Відірвані від реальності, боси VW з ентузіазмом чіпляються за ілюзії «змін шляхом торгівлі», як сказав тодішній генеральний директор VW Герберт Дісс в інтерв’ю в червні. Говорячи про ХХ З’їзд Комуністичної партії наступного тижня, що, по суті, є коронацією Сі як безстрокового лідера, він сказав, що це «має надати ще більше відкритості. Китай продовжить розвиватись у (відповідній. – Ред.) системі цінностей. А ми посприяємо змінам, якщо залишимось на місцевому ринку». На початку вересня 2022 року його наступник Олівер Блуме виправдовував наявність заводу VW у Сіньцзяні красивою поетичною ілюзією: «Йдеться про несення наших цінностей у світ. Зокрема у Китай, зокрема до уйгурів».

Китай ухвалює рішення щодо кліматичної політики з огляду на власні інтереси. Пекін не буде будувати більше або менше вугільних електростанцій, якщо ми зменшимо ризики взаємозв’язку в інших сферах.

Бізнес-лідери більш тверезі, коли говорять, що повна інтеграція з Китаєм – єдиний спосіб розв’язання глобальних проблем, таких як кліматична криза. Брудермюллер, наприклад, стверджує: «Якщо Китай не бере участі в захисті клімату, захисту не буде. Вони (Китай. – Ред.) продовжуватимуть будувати вугільні електростанції». Тут не враховано той факт, що Китай ухвалює рішення щодо кліматичної політики з огляду на власні інтереси. Пекін не буде будувати більше або менше вугільних електростанцій, якщо ми зменшимо ризики взаємозв’язку в інших сферах.

Уроки нерелевантних припущень щодо раціональності

Фундаментальне переосмислення відносно Китаю має розпочатися з найважливішого уроку «російської політики»: ми не повинні недооцінювати ідеологію та прагнення до влади і не повинні приписувати наші власні припущення щодо раціональності іншій стороні. Ми не можемо запевняти себе, що залежність від Китаю взаємна і що керівництво Китаю може багато втратити (без Німеччини. – Ред.). Із Росією також була виражена взаємозалежність. Німеччина залежала від російського газу, Кремль – від наших грошей і технологій. Відсутність доходів від Заходу і технологій коштує дорожче, ніж відсутність російських енергоносіїв. Але Володимир Путін був готовий погодитися на значно вищу ціну для своїх імперських владно-політичних цілей, ніж передбачали ми. Це дало йому можливість використати енергетичну залежність як зброю. Крім того, маємо докоряти собі за те, що ця взаємозалежність зробила можливою побудову путінської військової машини.

Сі знову поміщає тоталітарну ідеологію в центр практики правління Комуністичної партії Китаю і через це знову опиняється противником США та Заходу. Нещодавно Пекін підтвердив свою мету якнайшвидше взяти Тайвань під контроль мирним шляхом – або силою, якщо це необхідно. Навіть якщо блокада чи напад на Тайвань можуть здаватися нам нераціональними – позаяк Пекін ставить під загрозу левову частку свого економічного процвітання, ми повинні бути до цього готові. Ударна хвиля (від цього. – Ред.) затьмарить вторгнення в Україну. Нам доведеться мати справу з прямою війною між державою-захисником Німеччини, тобто США, і Китаєм. Як неодноразово запевняв президент США Байден, американські війська будуть воювати на боці Тайваню під час нападу. Результатом стане майже повний економічний розрив із Китаєм і повна втрата всіх німецьких інвестицій.

Китай поможет? Он сам себе ещё не помог, алло!

Перекалібрування зв’язків

Політичний дизайн відносин, про який попереджав Шольц, вимагає переналаштування зв’язків із Китаєм у чотири кроки.

Перший крок – слід чітко зафіксувати залежності на рівні бізнесу та провести стрес-тести, щоб визначити, чи зможуть компанії, сектори та ланцюги поставок упоратись із шоком від розриву з Китаєм у разі війни.

Другий крок – необхідно просувати конкретні заходи щодо зменшення залежності шляхом диверсифікації. З точки зору політики уряд має компенсувати ризики інвестування в Китай. Саме тому направляти разом із канцлером ще й бізнес-делегацію в Китай – абсолютно неправильний сигнал. Що стосується сировини та промислових первинних і проміжних продуктів, зараз уряд разом із промисловцями шукають альтернативні джерела. Треба вимагати, щоб фірми зменшували свою залежність від Китаю, навіть якщо це призведе до збільшення витрат. Удома ж, особливо коли йдеться про критичну інфраструктуру, дуже важливо не набувати нових залежностей, хай це Huawei та 5G чи Cosco та порт Гамбурга.

Третій крок – уряд має проконтролювати, щоб німецькі компанії не сприяли розбудові вже китайської військової (або репресивної) машини.

Четвертий крок – Німеччина повинна разом із партнерами вкластися в надійний засіб стримання для Пекіна, щоб він не змінив мирний статус-кво на Тайвані шляхом примусу та насильства.

Перекалібрування матиме успіх, якщо ми також будемо вкладатись у власні інновації. Для BASF і VW Китай зараз є максимально прибутковим. «Розлучення» призведе до значних витрат. Але якщо ми зараз не змінимо курс, то рахунок буде значно вищим. Ми зрозуміли це на прикладі Росії.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.