Віллінк та Гринюк: екстремальна відповідальність військових лідерів

Джон Греттон «Джоко» Віллінк — лейтенант-коммандер (LCDR) у відставці ВМС США, 20 років прослужив у командах «морських котиків» (SEAL) і нагороджений Срібною та Бронзовою медалями (Combat V).

Саме він був у складі команди «морських котиків», які захопили російський танкер «Волга-Нефть-147» в Оманській затоці, що перевозив іракську нафту в порушення економічного ембарго США під час війни з Іраком. Під час операції «Іракська свобода» в боях у Рамаді у 2006 році у складі саме його бойової команди воював відомий снайпер Кріс Кайл («The Legend», «Devil of Ramadi», «Tex»).

Нині у своїх книгах і подкастах бойовий офіцер розкриває досвід військового лідерства. На мою думку, це буде цікавим і для українських курсантів, сержантів та офіцерів. Ось найбільш відомі його праці у співавторстві з іншими, які можна додати до своїх списків прочитання:

• Extreme Ownership: How U.S. Navy Seals Lead and Win (2015);
• Discipline Equals Freedom: Field Manual (2017);
• The Dichotomy of Leadership: Balancing the Challenges of Extreme Ownership to Lead and Win (2018);
• Leadership Strategy and Tactics: Field Manual (2020);
• The Code. The Evaluation. The Protocols: Striving to Become an Eminently Qualified Human (2020).

Джоко Віллінк майстерно розвінчує міф про те, що управляти військовими легко, тому що підлеглі схожі на роботів і сліпо слідують наказам. Навпаки, військовий персонал США — це розумні, творчі, вільні люди, які ризикують життям, щоб виконати місію. З цієї причини вони повинні вірити в те, за що вони борються, вірити у план, який їх просять виконати і, найголовніше, вони повинні довіряти своєму лідеру, який може взяти відповідальність на себе.

Всі рішення на бій, що приймає військовій лідер, мають негайні наслідки, тому що «на карту поставлено» життя його людей, і не лише їх. Його правильне рішення, навіть коли все здається вже втраченим, може привести до перемоги. А неправильне — навіть коли всі вже впевнені у переможному результаті, може привести до смертельного, катастрофічного кінця.

Коротко розкрию сутність принципу екстремальної відповідальності військового лідера, яку пояснює Джоко Віллінк.

Принцип екстремальної відповідальності не обмежується полем битви. Він є головною характеристикою для будь-якої високопродуктивної (боєздатної) команди: в армії, в державній структурі, спорті чи бізнесі будь-якої сфери.

На думку Джоко Віллінка, якщо підлеглі військовослужбовці не роблять те, що повинні, то справжній військовий лідер, який використовує принцип екстремальної відповідальності, не може їх у чомусь звинувачувати. Спочатку він повинен подивитися на себе у дзеркало. Будь-який військовий лідер, із верхніх щаблів управління до низів, несе повну відповідальність за роз’яснення стратегічної і тактичної місії (головної ролі, призначення), розробку способів її досягнення або виконання, підготовки, забезпечення ресурсами. Тобто він відповідає за все, що необхідно, щоб команда могла успішно виконувати свою роботу і була боєздатною.

Якщо якийсь учасник команди не дотягує до належного рівня, справжній військовий лідер повинен тренувати його і стати для нього наставником, допоки він не досягне рівня, необхідного для виконання завдань за функціональним призначенням. Але якщо ця людина постійно не відповідає встановленим стандартам і не здатна або не бажає (не проявляє волі) поліпшити свій результат, тоді лідер повинен прийняти жорстке рішення: звільнити її та відібрати (найняти, підібрати) того, хто може виконати свою роботу і функції.

Все це — складові екстремальної відповідальності військового лідера. Ми часто пояснюємо успіх інших людей вдачею або сприятливим збігом обставин. Однак свої невдачі або невдачі своїх команд виправдовуємо несприятливим впливом чинників, що не залежать від нашого контролю. Ми звинувачуємо військових керівників, які не мотивують нас, або підлеглих, які погано виконують розпорядження чи накази, — кого завгодно, крім самих себе.

Нести повну відповідальність за невдачу дуже складно. Ситуація, коли все йде не так, вимагає від військового лідера надзвичайного смирення і водночас мужності. Адже прийняття відповідальності на себе — це абсолютна необхідність для набуття досвіду, навчання, лідерського зростання і покращення ефективності боєздатної команди.

Ось про що пише Джоко Віллінк у своїй книзі «Лідерство: стратегія і тактика»: «Це все ваша відповідальність, але справа не лише у вас. Коли ви лідер, у вас немає ніяких виправдань, і немає кого звинувачувати. Ви маєте приймати рішення. Ви маєте будувати стосунки. Ви маєте спілкуватись так, щоб кожен зрозумів. Ви маєте контролювати своє «Его» та емоції. Ви повинні бути спроможними обрати. Ви маєте пробуджувати гордість у команді. Ви повинні тренувати команду. Вам потрібно бути тактовним, виваженим й обізнаним, беручи на себе відповідальність. Список може ще довго продовжуватись і створювати неймовірний комплекс обов’язків, які ми називаємо лідерством. І якщо ви зробите всі ці речі добре — якщо ви ефективно керуватимете — тоді команда буде успішною, і місія буде виконаною. Якщо ж ні — ви і ваша команда її провалите. Лідерство — це ваша відповідальність.

Але водночас справа не лише у вас. Лідерство — це також про команду. Команда важливіша, ніж ви самі. У той момент, коли ви ставите власні інтереси вище команди і місії, ви програєте як лідер. Якщо ви вважаєте, що зможете втекти від цього — якщо ви думаєте, що команда не помітить вашу егоїстичну поведінку — ви помиляєтесь. Люди це побачать і будуть знати про це.

Стратегії лідерства мають бути застосованими не для вашого успіху — лідерські стратегії застосовуються для успіху команди. Якщо ви використовуєте їх для власного кар’єрного зростання, врешті-решт, ці стратегії і тактики матимуть зворотній зв’язок і погіршать ситуацію. Ви програєте як лідер і як особистість.

Але якщо стратегії використовувати з метою допомоги іншим і допомоги команді з виконанням її місії — команда переможе. Якщо команда досягає успіху, тоді ви перемагаєте як лідер і як людина. Але, що важливіше, ваші люди перемагають. Це і є справжнім лідерством».

П’ять висновків з уроку Джоко Віллінка про екстремальну відповідальність військового лідера:

1. Високоефективні боєздатні команди та їх військові лідери ніколи повністю не задоволені досягнутим результатом. Вони завжди шукають можливість зробити завдання краще і підвищити стандарти.
2. Екстремальна відповідальність дозволяє концентрувати увагу на цілі, а не шукати відмовки і перекладати провину на інших.
3. Військовий лідер, який керується принципом екстремальної відповідальності, стає прикладом поведінки для всього ланцюга управління.
4. Щоб ефективно приймати рішення, військові лідери на місцях повинні переконатися, що вони чітко розуміють місію, мотиви і намір старшого командира.
5. Дисципліна — це шлях до свободи. Чим більше порядку в стандартах і процедурах, тим більше свободи і часу на творчість і гнучкі рішення.

У зв’язку з цим українським військовим лідерам варто задуматися над такими питаннями.

• Наскільки повна картина, на підставі якої ви приймаєте рішення?
• Як можна максимально спростити комунікацію з підпорядкованими вам людьми?
• Що ви можете ще зробити, щоб кожен підлеглий розумів сенс вашого рішення?

Я спостерігаю за формуванням потенційних українських військових лідерів абсолютно нового типу, що здобули бойовий досвід солдатами і сержантами у 2014-2015 роках. Більшість із них не бояться дискусій, небайдужі до того, як розвивається армія, і щирі у своїх судженнях. Деякі з них вражають мене своїм критичним мисленням, світоглядною рефлексією і розумінням відмінності, хто за своїми вчинками і рішеннями є військовим лідером, а хто просто лежить «тілом» на посаді, майстерно граючи роль «офіцера-недоліка».

До вашої уваги уривок з есе одного з таких потенційних військових лідерів, який стосується екстремальної відповідальності в бойовій обстановці очима солдата. Він розповідає про свого колишнього командира роти капітана Володимира Гринюка – Героя України.

З дозволу молодшого сержанта Олександра Васильєва цитую есе, зберігаючи його авторський стиль:

«В історії України є достатньо видатних постатей, з яких можна брати приклад. І в сучасний період історії нашої країни ми маємо на кого рівнятися. Мені випала честь служити під проводом Героя України, майора Гринюка Володимира Володимировича під час служби в 30 омбр. Гринюк, або «Гриня», як ми його називали, випускник НАСВ, був посереднім курсантом. Проте потенціал лідера у нього був дуже великим, і в повній мірі він розкрився під час бойових дій на Сході.

Я хочу привести два приклади з його діяльності як командира-лідера, очевидцем яких я був і якими я сам озброївся і наслідую у своїй службовій діяльності. Це було моє бойове хрещення і взагалі бойове хрещення мого взводу. Так трапилось, що моєму взводу випала нагода першими вступити в повноцінне бойове зіткнення з ворогом, лицем в лице і, розуміючи настрій бійців, в перший бій він особисто повів нас на зачистку вулиці н.п. Степанівка.

Після цього випадку всі накази Гринюка виконувалися беззаперечно. Показавши особистий приклад, він завоював серця своїх підлеглих.

І це (знову) проявилося, коли сталась наступна пригода. Позаду (було) майже два з половиною місяці запеклих боїв, а насамкінець ми виконували задачу по утриманню коридору для відводу наших військ з-під Лутугіно. Скажу чесно, було жарко. Та ось нарешті ми вийшли з зони бойових дій, і скажу по собі, народ розклеївся, почалися панічні настрої, розмови про ротацію, про те, що далі воювати несила і що нам пора у відпустку.

Тоді Гринюк зібрав сержантів та заявив: «Хлопці, можливо нам прийдеться організовувати лінію оборони перед Щастям. Готуйтесь». Хтось після цього сказав: «Гриня, ти так само як і ми пройшов це пекло, так само виснажений, нафіг все це, їдемо додому!»

Те, як він відповів, я запам’ятав на все життя: «Хлопці, я не ображаюся за такі слова, і я так само втомився, але я — ротний, і навіть якщо ви всі зараз здасте мені зброю і поїдете додому, — я залишусь».

Після цих слів усі розійшлися, і ніхто більше (навіть) не заїкався про ротацію. Ці випадки яскравий приклад того, як можливо заслужити авторитет лідера серед підлеглих, і як це працює, коли виникає критична ситуація».

Отже, рекомендую всім військовим, хто служив, служить й надалі буде служити в армії, уважно придивитися до тих, хто займає найвищі військові посади, гляньте навкруги на своїх безпосередніх командирів (начальників) і обов’язково подивіться на себе у дзеркало і чесно запитайте:

• «Хто з цих посадових осіб буде здатним взяти на себе екстремальну відповідальність у критичній ситуації?»
• «Чи я персонально готовий взяти на себе екстремальну відповідальність у критичній ситуації?»

Відповідь саме на ці питання і є головною ознакою ідентифікації справжніх військових лідерів в українській армії.

Для глибшого розуміння прояву екстремальної відповідальності військового лідера подивіться власну історію Джоко Віллінка про бій в іракському містечку Рамаді:

«Коли вся команда бере відповідальність на себе за всі існуючі проблеми, то вони починають вирішуватися. Це золота істина на полі бою, в житті і бізнесі. Тому я наголошую: беріть відповідальність на себе. Беріть екстремальну відповідальність.

Не придумуйте відмазки, не звинувачуйте інших людей. Контролюйте своє его і гордість. Не відгороджуйте себе від правди. Беріть відповідальність за все, що відбувається у вашому світі. За погане і за хороше. Відповідальність за ваші помилки, промахи і проблеми, а потім беріть відповідальність за рішення, які допоможуть вирішити ці проблеми.

Беріть відповідальність за вашу місію, роботу, команду, майбутнє і беріть відповідальність за ваше життя! І ведіть за собою» — Джоко Віллінк.

Який висновок можна зробити щодо цього принципу військового лідерства на основі уроку американського бойового плавця?

Обирати завдання з найвищим пріоритетом і виконувати його. Припинити шукати винних у невдачах вашої команди (органу військового управління, структури або підрозділу). Приймати невизначеність як даність і не бути у всьому повністю впевненим. Не втрачайте самих себе в етичній дилемі екстремальної відповідальності і підпорядковуйте свою гординю їй, коли настає час. Завжди залишайтеся на позиціях лідерства у своєму житті, тісно тримаючи лінію «списів і щитів» підпорядкованих вам людей!