Перейти до основного вмісту

Військові лідери як інтегратори

Інтегруймося, бо ми того варті!

Однією з базових категорій командної роботи людей є взаємодія як кінцева мета їх існування загалом. Усе в цьому світі потрібне для того, щоб бути корисним іншій сутності, вступивши з нею в продуктивну взаємодію. Якщо щось або хтось дбає тільки про себе, то воно стає «раковою пухлиною» як для інших, так і для себе, і зрештою призводить до смерті. Кінцевою метою взаємодії в будь-якій соціальній системі, зокрема й військовій, є інтеграція (поєднання, взаємопроникнення) її елементів для досягнення поставленої мети. Офіцери й сержанти, що здатні організовувати взаємодію і виконувати роль інтеграторів особового складу, мають усі шанси стати не лише хорошими командирами й начальниками, а й бути видатними лідерами.

Англійський генерал-майор Джон Фуллер, який першим у світі розробив і здійснив танковий прорив, ще у 1923 р. зазначав таке: «Принцип взаємодії — це принцип цементування… взаємодію можна порівняти з м’язовим напруженням, що зв’язує всі частини (авт. – організму) в одне ціле. Без взаємодії армія розвалюється на шматки. У національних війнах цінність взаємодії неймовірно зростає, позаяк вона поєднує душу й тіло нації в один складний, саморегульований і самодостатній механізм. Все повинно бути зібране в одне ціле, оскільки такі війни — це війни цілих народів, і незалежно від розміру армій, вони повинні розглядатися як зброя нації, а не як окрема її частина, яка зобов’язана воювати, поки решта громадян повертають великі пальці вверх або вниз, начебто глядачі бою гладіаторів. Гладіаторські війни давно померли і належать історії» (Fuller J.F.C. «The Reformation of War» (2019).

Взаємодія та інтеграція — це головні ознаки боєздатної команди. Військовий лідер персонально інтегрується в підрозділ пасивно або активно. Пасивний інтегрується в групу сам, тобто пристосовується до вже існуючих умов. Однак активний інтеграційний військовий лідер завжди об’єднує особовий склад підрозділу між собою і генерує зміни на краще для досягнення амбітної мети або цілей.

Водночас військовий лідер здійснює інтеграцію в організаційній структурі за трьома напрямками — низхідним, внутрішнім і висхідним. Наприклад, низхідне інтеграційне військове лідерство — це коли воно спрямовується лише на об’єднання підлеглих відповідно до службових (або фахових) функцій і завдань, що вони виконують. Внутрішня інтеграція — це здатність військового лідера згуртувати особовий складу підрозділу не лише за професійною складовою, а й на основі цінностей і сенсів військово-професійної діяльності. А висхідна — це здатність об’єднати між собою людей, вищих за статусом, повноваженнями, рангами, званнями тощо для успішної діяльності організаційної структури, яку він веде за собою як військовий лідер.

Насправді не часто трапляються військові лідери, здатні бути чудовими інтеграторами за всіма напрямками. Але успішний інтеграційний військовий лідер ніколи не прагне стати незамінним. Він вчить своїх підлеглих так, щоб вони завжди могли замінити його в разі необхідності. Він не егоїст, тому чує інших і реагує на їхні очікування, проблеми і потреби. Його підлеглі — не лакеї. Вони служать не йому, а цінностям нації й армії.

 

Наприклад, ізраїльський консультант з менеджменту і лідерства світового рівня Іцхак Адізес у своїй книзі «Командне лідерство. Як порозумітися з будь-яким менеджером» (2019) каже так: «Що таке лідерство? Що визначає лідера? Багато хто представляє лідера у вигляді «вказівного пальця»: «Зробіть те, зробіть це!» Я визначаю функцію лідерства як функцію великого пальця. Чому? Великий палець єдиний з усіх, який протистоїть решті пальців і, інтегруючи їх, допомагає їм працювати разом як єдине ціле — як рука. Менеджер (авт. — як командир (начальник) не зобов’язаний бути чудовим інтегратором, тобто великим пальцем. Лідер — має. Без уміння інтегрувати не існує лідерства, яке спонукає решту пальців працювати разом як рука. Окрім інших своїх талантів, лідери мають мотивувати й надихати, тобто інтегрувати».

Запропоную порівняльну таблицю діяльності військової посадової особи в незгуртованій військовій організаційній структурі і в ефективній боєздатній команді:

Дії командира (начальника)

Організаційна структура як збіговисько озброєних невігласів

Організаційна структура як ефективна і боєздатна команда

Не цікавить відповідний внесок окремого військовослужбовця підрозділу (структури) в загальний результат.

Відчайдушно критикує інших, але ніколи себе.

Не дотримується дисципліни і порядності, але вимагає їх дотримання в інших.

Змагається не з іншими підрозділами (структурами) за успішність, а зі своїми підлеглими всередині.

Сперечається з військовослужбовцями підрозділу (структури) у присутності сторонніх осіб, що не входять до його складу.

Не виконує або невчасно приймає рішення з питань, що викликають негативні наслідки для всього підрозділу (структури).

Зосереджується більше на власних інтересах і потребах, ніж на морально-психологічному стані кожного військовослужбовця підрозділу (структури).

Не проявляє вольових зусиль через низький рівень моралі або відсутність довіри до інших військовослужбовців підрозділу (структури).

Підкреслює те, що є спільним і ціннісним для всіх учасників команди і не зосереджується на тих характеристиках, які могли б спровокувати виникнення мікрогруп за своїми інтересами і цінностями.

Дотримується спільного, а не одноосібного бачення діяльності команди за встановленими стандартами і принципами.

Ділиться інформацією, яка може бути корисною для всього особового складу.

Переконується, що всі військовослужбовці періодично беруть участь у формальних і неформальних заходах, групових (командних) заняттях і вправах (таких як тренування, спорт, прийом їжі, відпочинок, дозвілля тощо). Також бере участь у них особисто.

Діє швидко і оперативно, щоб сприяти згуртованості, коли у групі «розкол», конфлікти або порушені моральні цінності і стандарти етики поведінки.

Проявляє вдячність та турботу до всіх підлеглих без винятку. Діє від імені команди, а не від себе або окремих її осіб. Щиро пишається досягненнями командної роботи.

 

Ось один фрагмент з військової історії, що стосується ролі інтеграції та взаємодії у командостворенні. Одним із «великих пальців» — видатних військових лідерів, який майстерно формував, підтримував і розвивав у ЗС США боєздатні команди, був генерал Джордж Паттон. Розпізнаючи цей хист, саме йому, генерал «Black Jack» Джон Першинг довірив створити танкові війська ЗС США після Великої війни. І генерал Паттон успішно виконав цю місію. Він сформував і очолив 2-гу бронетанкову дивізію, яка мала прізвисько «Пекло на колесах» («Hell on Wheels») і створив з її танкових екіпажів видатну «команду команд».

Коли у 1943-му під керівництвом генерала Дуайта Ейзенхауера, хорошого приятеля генерала Паттона, ЗС США розпочали операцію «Смолоскип» у Північній Африці, то вони мали успіх у боях із французькими військами Віши саме завдяки своїм танкістам. Однак коли американці зіткнулися в боях з німцями, то генерал Паттон вже виконував інші завдання командування.

У лютому 1943 р. у боях поблизу Кассерін Пасс у Тунісі американські підрозділи ІІ корпусу були вщент розгромлені й ошелешені поразкою. Генерал Ейзенхауер розумів, що на африканському театрі бойових дій США потрібні тільки перемоги, і визначив генералу Паттону завдання якнайшвидше відновити боєздатність військ корпусу.

 

Через певний час відновлені в боєздатності підрозділи ІІ корпусу на чолі з генералом Паттоном вступили в бої з німцями. До слова, заступником Паттона тоді був генерал Омар Бредлі — також шанований американцями військовий лідер. Разом із тим, Паттона не любили у військах через систематичні тренування й виснажливу бойову підготовку, однак солдати прагнули служити під його лідерством, пояснюючи це тим, що їхні шанси вижити на війні зростають у рази.

Генерал Паттон зобов’язав кожного свого підлеглого носити сталеві шоломи, навіть змусив цивільний персонал структур забезпечення одягнути непопулярні в Африці штани і шийні краватки. Кожен був зобов’язаний щодня голитися й утримувати свою уніформу в належному вигляді. При тому, що ці заходи не додавали Паттону популярності, вони відродили певне почуття дисципліни і військової гордості, втраченої раніше. Саме тоді генералу Паттону американські солдати дали жартівливе прізвисько «Наша кров і кишки» або інший варіант — «Старі кров і кишки».

Дисциплінарні заходи швидко виправдали себе. До середині березня контрнаступ американських військ спільно з частинами 1-ї британської армії вдало громив німців. Пізніше генерал Паттон формував, розвивав і підтримував «команди команд» 7-ї, 3-ї та 15-ї армій ЗС США, якими командував.

Цей американський генерал мав здатність швидко налагоджувати взаємодію та інтеграцію між людьми і підрозділами, таким чином створюючи боєздатні «команди команд». Що означала для нього командна робота — видно з його промови до солдатів 3-ї армії, яку він проголосив у червні 1944 року:

«Армія — це команда. Вона їсть, спить, живе і воює як одна команда. Все, що ви чули про індивідуалізм, — пустослів’я… Кретини, які пишуть подібні статейки для «The Saturday Evening Post», знають про реальну битву не більше, ніж про … fucking. І у нас найкраща команда — у нас найкраща їжа та обладнання, найкращий дух і найкращі люди у світі. Чому, Боже, я насправді шкодую цих бідних сволот, проти яких ми воюємо?

…Кожна людина, кожний департамент, кожний підрозділ відіграє важливу роль у загальній схемі речей. Служба артилерійського забезпечення постачає боєприпаси для гармат, інтенданти турбуються про провізію і обмундирування — адже туди, куди ми вирушаємо, брати особливо нічого. Кожна людина в солдатській їдальні — навіть та, що кип’ятить воду, щоб ми не страждали від дизентерії, — займається своєю справою. Навіть капелан на щось годиться, тому що якщо нас вб’ють, а він не похоронить нас за всіма правилами, то ми відправимося в пекло… Кожний чоловік повинний турбуватися не лише про себе, але й думати про свого приятеля, який бився поряд з ним» (T. Brighton «Patton, Montgomery, Rommel: Masters of War» (2009).

Отже, формула успіху боєздатних команд: це професійні вміння кожного окремого воїна, помножені на волю і виснажливу підготовку, які разом взаємодіють та інтегруються військовим лідером для виконання бойової місії. Потенційним військовим лідерам потрібно усвідомити, що рука стає «боєздатною» лише тоді, коли великий палець об’єднує решту пальців у сильний кулак. Застосовуйте «вказівний палець» тільки тоді, коли це дійсно необхідно, а не повсякчасно. Іншими словами, для кращої інтеграції і взаємодії з людьми краще бути «великими пальцями» у всьому, що робите, й уникати бути digitus medius або англійською — middle finger-ами.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!