Визнання Елладської церкви та «ефект доміно»

Примітка редакції. Про довгоочікуване визнання Православної церкви України у світі й остаточне послаблення Московського Патріархату — в аналітичному матеріалі Дмитра Горєвого для Релігійно-інформаційної служби України (RISU).

Декілька днів тому церковні медія були прикуті до моніторів комп’ютерів, чекаючи на довгоочікуване рішення Синоду Елладської церкви. Воно стосувалось визнання ПЦУ. Хоча ще десять днів тому ніхто особливо не чекав доленосних ухвал на серпневому засіданні. Адже саме в жовтні, відповідно до статуту Елладської церкви, відбуватиметься Синод єрархії (по-нашому Собор єпископів). Зібрання всіх єпископів, а їх зараз у Церкви Греції понад 140 — усе ж таки більш презентабельний захід, аніж звичайний Синод із 12 митрополитів. Саме Синод єрархії, як більш представницький орган, мав би ухвалити рішення про визнання ПЦУ.

Що сталося?

Однак буквально за тиждень почала з’являтись інформація, що тема України може фігурувати вже наприкінці серпня. І, дійсно, на Синоді було заслухано звіт двох комісій, які вивчали українське церковне питання. Вони дали позитивний відгук, зокрема, підтвердили канонічне право Вселенського Патріархату надавати автокефалію, а також привілей предстоятеля Елладської церкви щодо остаточного розв’язання цього питання.

Річ у тому, що визнання Церквою Греції ПЦУ означає вступ в офіційні зносини і передусім спільне причастя. Саме для розв’язання цих питань Синод і визнав привілей предстоятеля опікуватись такими питаннями.

Водночас архієпископ Афінський і всієї Еллади, розуміючи, який шалений тиск та інформаційна атака буде здійснена проти нього Московським патріархатом у разі визнання ПЦУ, вирішив заручитись підтримкою всіх єпископів своєї Церкви. Грубо кажучи, він просто хоче не персональну, а колективну відповідальність за ухвалення рішення і хоча би частково зменшити долю бруду з боку Росії на свою адресу.

Саме Синод єрархії має поставити останню крапку в питанні офіційного визнання Афінами ПЦУ, тим паче, що фактично вже були прецеденти спільного служіння єпископату ПЦУ та Елладської церкви. Отже, де-факто вже певне визнання є. Лишилось оформити його де-юре. Саме для цього і були заслухані комісії та вироблене рішення Синоду.

Ефект доміно?

В експертних колах давно говорять про те, що процес визнання гальмується тим, що жодна Церква не хоче бути першою. Причина банальна — бояться Москви. Хтось боїться оприлюднення компромату, хтось — перекриття фінансових потоків, а хтось і побоюється за власне життя.

Варто зазначити, що казати про «повільність» визнання ПЦУ немає підстав. Адже Церква — достатньо консервативна інституція, і час у ній плине дещо інакше. Наприклад, Московський патріархат 4 роки чекав, поки його не визнають інші патріархати. Адже первину Грамоту про затвердження патріаршества в Москві було підписано Константинопольським Патріархом 1589 року, а визнання з боку Олександрії, Антіохії та Єрусалиму відбулося тільки 1593-го.

Наразі у світовому православ’ї відразу кілька автокефальних Церков доволі по-дружньому ставляться до України і готові визнати ПЦУ у короткостроковій перспективі.

Кіпр

Окрім Елладської церкви, з певним оптимізмом до нас ставиться Церква Кіпру. В неї було єдине питання щодо хіротоній, звершених представниками ПЦУ. У відповідь на це Вселенський Патріарх надіслав їм історико-канонічне дослідження стосовно визнання хіротоній, звершених у розколі, за умови наявності апостольського наступництва. Переклад цього тексту є на порталі Cerkvarium. Щодо питання апостольського наступництва, то нещодавно було опубліковано аналітичний матеріал стосовно цього. Більше того, архієпископ Кіпру Хризостом ІІІ на початку цього року взяв на себе місію із примирення та подолання розколу у православному світі.

Румунія

Також є значний оптимізм стосовно Румунської церкви. У Бухаресті немає заперечень стосовно хіротоній чи інших канонічних питань, їх лише цікавить доля румуномовних парафій на Буковині. Синод ПЦУ утворив у межах України Православний румунський вікаріат, який підпорядковується напряму предстоятелю — митрополиту Епіфанію. Така сама структура, тільки для українців, функціонує в Румунії. Вікаріат створений для етнічної меншини задля збереження своїх культурних та етнічних традицій (календар, мова богослужіння тощо). Фактично це була єдина умова Бухареста стосовно визнання. У ПЦУ її виконали — і тепер можна очікувати на визнання.

Болгарія

Болгарська Патріархія пройшла внутрішню еволюцію та суттєво віддрейфувала з відверто проросійського табору 2016 року (вони тоді проігнорували Всеправославний Собор на Криті) до проукраїнської Церкви 2018-го. Останньою краплею був скандальний візит Патріарха Кирила до Болгарії у березні минулого року, де він учив патріарха Неофіта та вище політичне керівництво країни «Родіну любіть».

Грузія

Давня Грузинська церква теж продемонструвала за остатні три роки вихід із проросійського табору. Тепер дедалі частіше можна почути сильні проукраїнські заяви її єрархів, а також критику на адресу Московського Патріархату. Росіяни шантажували грузинів, що в разі визнання української автокефалії Москва визнає автокефалію Абхазії. Проте, схоже, на Тбілісі більше не діють ці погрози. Принаймні, вони не бояться відкрито критикувати росіян.

***

Елладська церква впритул підійшла до оформлення юридичних відносин із ПЦУ. Пара вже спробувала спільне життя, побутових претензій не виникло, і ось, нарешті, готується штамп у паспорті. Із встановленням дипломатичних відносин з Афінами «канонічна завіса» для Києва остаточно впаде і відчиняться двері для контактів з іншим православним світом. «Комуністичне православ’я» повторить долю соцтабору й остаточно перестане залякувати і тиснути на вірян... принаймні, у Східній Європі.