Перейти до основного вмісту

Внутрішньомовлення? П’ять ключових викликів «інформаційної війни» за уми українців на окупованих територіях

Ось п'ять головних позицій

Ще напередодні першого туру президентських виборів тоді ще кандидат Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібно розпочати «серйозну інформаційну війну» для схилення на свій бік населення на окупованих територіях.

«Потрібно зробити російськомовний потужний канал, який був би міжнародним, він мовив би на територію Криму, на територію Донецька та Луганська, на територію Європи, США та Ізраїлю. Який показував би прагматично і правильно реальні новини, реальне життя в Україні, що у нас відбувається. Ми б говорили про те, що, хлопці, вас обдурили», — стверджував тоді Зеленський.

Схожу заяву він зробив одразу після оголошення попередніх результатів другого туру президентських виборів на прес-брифінгу. Зеленський тоді запросив журналістів та блогерів обговорити підготовлений його командою план дій щодо анонсованої інформаційної війни.

Утім, лише в липні — після парламентських виборів, де пов’язана з чинним президентом України партія здобула переконливу перемогу — абстрактний «план інформаційної війни» викристалізувався в конкретні ініціативи, об’єднані під парасолькою гуманітарної політики. Одна з них — створення вже згаданого Зеленським глобального російськомовного телеканалу.

«У нас розроблений варіант запуску українського російськомовного каналу, яким ми зможемо охоплювати російськомовне населення по всьому світу», — повідомив тоді в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» заступник глави Офісу Президента України з питань інформаційної політики Кирило Тимошенко.

Пізніше, щоправда, Тимошенко дещо уточнив концепцію майбутнього мовника. Це повинен бути державний російськомовний телеканал, спрямований на окуповані Росією території Криму й Донбасу, у форматі «інфотейменту», тобто як з інформаційним, так і з розважальним контентом. А створений він буде не з нуля, а на базі вже наявного телеканалу іномовлення UATV.

При цьому заступник голови ОП наголосив, що запустити телеканал планують швидко. Точні дати — а також решту деталей — оголосять на великому форумі з питань інформаційної політики, що планується на кінець вересня — початок жовтня цього року (раніше як час проведення Тимошенко називав початок вересня).

Годі й говорити, що заяви ОП щодо створення нового російськомовного телеканалу викликали жваві дискусії в українському медійному середовищі — переважно критичного змісту. Приміром, медіаекспертка й шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» Наталя Лігачова назвала ідею створення окремого каналу для російськомовних жителів Донбасу «телегетто». Письменник Андрій Кокотюха, у свою чергу, скептично оцінив імовірний контент майбутнього мовника, який, на його думку, лише утверджуватиме в головах його споживачів радянську, а не українську ідентичність.

Реакція з боку Росії була не менш промовистою. «Головний редактор RT Маргарита Симоньян спрогнозувала провал такого телеканалу, а офіційний представник російського МЗС Марія Захарова назвала ідею, озвучену Тимошенком, божевіллям», — підсумовує «Бі-Бі-Сі Україна».

Загалом, упровадження ідеї про російське телемовлення для жителів окупованих територій нині не має принаймні однозначної експертної підтримки. Про підтримку суспільну говорити поки не випадає хоча б тому, що відповідних соціологічних досліджень у відкритому доступі немає. Та з наявних слів спікерів нової команди влади вже можна скласти щонайменше приблизне уявлення про те, як творці нового мовника бачать його функціонування — і окреслити потенційні перешкоди, з якими він стикнеться.

Проблема 1. На основі чого створювати новий мовник?

Будь-який телеканал потребує значних інвестицій в обладнання, відповідну команду та контент. Тож з урахуванням запевнень Кирила Тимошенка, що запустити новий російськомовний канал команда президента планує швидко, виникає питання: де вони планують взяти необхідні телекомунікаційні ресурси?

У розмові з «Бі-Бі-Сі Україна» Тимошенко стверджує, що новий мовник функціонуватиме на базі каналу іномовлення UATV. Слід нагадати, що телеканал іномовлення діє ще з жовтня 2015 року і нині разом із державним інформаційним агентством «Укрінформ» є складовою Мультимедійної платформи іномовлення України (МПІУ). Сам UATV було створено на базі ще двох телеканалів: БТБ — телеканалу, створеного 2012 року Нацбанком України за керівництва нині втікача Сергія Арбузова, і УТР — Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», фактично служби іномовлення, яка діяла ще з 2003 року. Розпорядником МПІУ є Міністерство інформаційної політики України.

У законі «Про систему іномовлення України» прописано, що UATV має мовити англійською мовою не менш ніж на 50%. Решту ефірного часу складають програми російською (близько 40%), українською (близько 5%), арабською та кримськотатарською. Кирило Тимошенко уточнює, що російське мовлення не має на меті замінити собою англійське — фактично планується створити принаймні два повноцінні мовники (англійською та російською).

Питання в тому, чи доцільно створювати новий мовник на базі каналу іномовлення (з урахуванням того, що новостворений телеканал буде фактично внутрішньомовленням). Один з аргументів на користь цього рішення — UATV уже мовить на окуповані території Донбасу й Криму, хоча як канал іномовлення не може цього робити (бо призначений саме для зовнішньої авдиторії). З іншого ж боку, як саме передбачається співіснування двох телеканалів на базі чинного UATV і як відбуватиметься їх спільне функціонування — поки що невідомо.

Проблема 2. Як змінити законодавство, аби ввести новий мовник у правове поле?

Уже зазначалося, що МПІУ, до складу якої входить UATV, підпорядковується Міністерству інформаційної політики України. Утім, з урахуванням планів команди новообраного президента зі створення Міністерства гуманітарної політики (в якому планується об’єднати функції, в тому числі, й Мінінформполітики) виникнуть юридичні складнощі щодо управління МПІУ. Потрібні будуть внесення змін до відповідних законів, які обумовлюють функціонування каналу іномовлення (не кажучи вже про визначення двох окремих каналів — якщо ця ідея справді набуде продовження).

Принаймні до кінця цього року, за словами радника команди президента з політичних питань і новообраного депутата від «Слуги народу» Микити Потураєва, Мінінформполітики не буде ліквідовано. Та якщо ідея його об’єднання з Мінмолодьспорту й Мінкультури буде втілена в життя, питання про підпорядкування МПІУ постане знову.

Але існує ще одна законодавча перешкода на шляху до створення російського внутрішньомовлення — квоти на українську мову. У жовтні 2017 року набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», за яким після річного перехідного періоду телемовники зобов’язуються транслювати не менше 75% передач українською мовою. А згідно із законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності в липні цього року, мовна квота для телемовників збільшиться вже до 90%.

Щоправда, на суб’єктів державного іномовлення квота не поширюється — певно, це й було одним з аргументів на користь створення російськомовного телеканалу на базі UATV. Але питання, знову ж таки, в тому, чи можна вважати іномовленням телеканал, не призначений для закордонної аудиторії. Ці юридичні моменти потребуватимуть вирішення — або шляхом внесення винятку до закону України «Про телебачення та радіомовлення» із прямою вказівкою на назву новоствореного російськомовного телеканалу, або ж шляхом введення (за аналогією з «суб’єктами державного іномовлення») нової категорії, яка чітко окреслює напрямок діяльності такого мовника.

Зрештою, вже згаданий Микита Потураєв також пропонує об’єднати Суспільний мовник із іномовленням. Без конкретизації відповідних кроків, утім, структура майбутнього іномовлення й суспільного мовлення виглядає не надто зрозумілою.

Насправді вже існують телеканали «UA:Донбас» і «UA:Крим», що як регіональні філії входять до складу Національної суспільної телекомпанії України (НСТУ — український суспільний мовник, що був створений на базі державного телебачення на початку 2017 року), а також приватний кримськотатарський телеканал ATR, який після окупації Криму був змушений переїхати до Києва і нині отримує фінансову допомогу від Міністерства соціальної політики в межах програми підтримки кримськотатарського народу.

Проблема 3. Звідки брати контент на створення нового мовника?

Якщо припустити, що організаційно-правові питання вирішено й російськомовний телеканал таки вдалося запустити, для його функціонування потрібен відповідний російськомовний контент. Звідки його брати?

Оскільки минуле значної частини чинної команди влади пов’язане з діяльністю продакшену «Студія Квартал 95» — одного з найбільших у Центрально-Східній Європі виробників контенту (переважно російськомовного), оглядачі критично зауважували, що новий телеканал стане ще одним прихистком програм і кінопродукції від «кварталівців» — тобто стане аналогом їхнього кабельного каналу «Paramount Comedy», але з державним фінансуванням.

Утім, Кирило Тимошенко стверджує, що про контент представники новоствореного мовника будуть домовлятися з іншими телеканалами, адже ті також мають інтерес в інформаційній реінтеграції мешканців окупованих територій. Він же додає, що на каналі передбачаються випуски новин про актуальні події (слід вважати, вироблені силами самого мовника).

Та навіть якщо мовники погодяться надати (в ідеалі безкоштовно або за символічну плату) свій контент для нового російськомовного телеканалу, постає питання: звідки візьметься саме російськомовний контент? Адже запровадження мовного квотування на телебаченні підштовхнуло телевізійні продакшени до створення українськомовного продукту; випуски новин на всіх провідних телеканалах країни виходять саме українською.

Російськомовними є або переважно старі російські проекти, на які не розповсюджуються обмеження закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» від червня 2015 року (ним забороняється трансляція виробленої в РФ після 1 лютого 2014 року телепродукції, а також тієї, що прославляє країну-агресора), або ж праймові російськомовні серіали українського чи копродукційного виробництва, які є важливими для рейтингів телеканалів, що їх транслюють («Україна», Інтер) і які вони навряд чи захочуть віддавати просто так.

Поки що не схоже, що в команді влади мають чітке уявлення того, чим саме наповнювати російськомовний телеканал в Україні (окрім продукції «Кварталу 95»), тим більше для ведення «потужної інформаційної війни».

Проблема 4. Як зробити новий мовник доступним на окупованих територіях?

Спробуємо знову припустити, що російськомовний канал запущено, а якісний конкурентоспроможний контент для нього знайдено. Яким чином гарантувати його трансляцію на окупованих територіях? (Варіант реєстрації його як ЗМІ в Росії зі зрозумілих причин не розглядається.)

Найскладніша ситуація — у Криму. Там одразу після незаконної окупації Росія відключила всіх українських мовників. Єдина реальна можливість доставки сигналу на територію півострова — з вишок біля адміністративного кордону з Кримом: у селищі міського типу Чаплинка й у селі Чонгар, що в Херсонській області; утім, остання, наприклад, дає змогу покрити лише 200 тисяч кримців у північній частині Криму. Українські телеканали, щоправда, все одно доступні через супутникове телебачення, та найбільші українські телеканали розпочали процедуру кодування своїх супутникових сигналів, оскільки зазнають через безплатний перегляд значних фінансових збитків. Навіть без урахування цього чинника середньостатистичний кримець навряд чи встановлюватиме супутникове телебачення саме для перегляду українських телеканалів, якщо в нього є набагато дешевша альтернатива у вигляді цифрового мовлення, яке Росія активно впроваджує на півострові і яке охопить 95% населення Криму.

Схожа ситуація і на Донбасі, утім, вишок, які транслюють сигнал на окуповану територію з підконтрольних Україні населених пунктів, там більше: зокрема, на підконтрольній Україні території після початку російської агресії лишилося дві телевежі з шести — в Старобільську на Луганщині та в Маріуполі (Донецька область). Вежа на горі Карачун у місті Краматорськ Донецької області в 2014 році знищена бойовиками, а згодом реконструйована. Пізніше були зведені додаткові телевежі в Бахмутівці на Луганщині і в Гірнику на Донеччині.

Однак найпотужніша вишка на території Донбасу — в Донецьку — нині під контролем незаконних збройних формувань. Через неї, а також через телевежі в Луганську й Ровеньках сигнал проросійських телеканалів, що функціонують на території ОРДЛО, сягає навіть підконтрольної Україні території. Натомість сигнал українських телеканалів там систематично глушиться. У квітні 2018 року Рада національної безпеки й оборони запустила систему глушіння сигналу з окупованих територій на лінії розмежування на Донбасі, утім, ефективність її роботи викликає сумнів.

Саме в таких умовах повзучої інформаційної окупації планується запуск нового російськомовного телеканалу. Питання поширення його сигналу, слід зазначити, поки навіть не порушувалося в заявах ключових спікерів.

Проблема 5. Як узагалі можна оцінити ефективність роботи нового мовника?

І саме тому виникає не менш важливе питання: чи будуть узагалі дивитися новостворений російський канал?

Аргумент, який використовується в дискусіях прихильників нового мовника, часто зводиться до мови. Адже за роки гібридної агресії Російської Федерації Україна не спромоглася створити потужне мовлення російською мовою на території Криму й окупованого Донбасу — і це дійсно так. Та дискусія в цьому випадку часто відволікає від іншого аспекту проблеми: чи насправді все замикається на мові — а чи на країні походження? Іншими словами, чи не є проблемою ефективності впливу російського телебачення на свідомість громадян Донбасу той факт, що воно саме російське — а не російськомовне?

Підтвердження чи спростування цієї гіпотези потребує окремого дослідження з неодмінним опитуванням громадської думки. Нині ж можна констатувати відсутність системної інформаційної політики в чутливих до російського впливу регіонах — у Криму й на Донбасі, внаслідок чого асоційоване з Україною джерело мовлення наперед програє.

Власне, факт відсутності в України контролю над частиною територій не дає змогу навіть оцінити, чи ефективно діятиме там новостворений російський канал — провести соцопитування там неможливо; засоби оцінки теледивлення в регіонах технічно недоступні.

Концепція каналу, який би мовив російською і сприяв інформаційній реінтеграції Криму та Донбасу, можливо, і правильна. Та в ній забагато «білих плям» і недопрацювань, які навряд чи будуть вирішені за той короткий строк, який обіцяє це зробити команда нового президента України.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...