Як школярка здалась Facebook ботом

Людмила Люшенко вирішила перевірити, як поводяться алгоритми соцмереж, щоб з’ясувати дані користувачів і потім пропонувати їм більш таргетовану рекламу.

Щодня в інтернеті на нас чекає не лише та інформація, яку ми шукаємо. Тисячі рекламних оголошень підлаштовуються під наші інтереси, вік, місце проживання та під те, що саме ми хочемо знайти в мережі. Втім, не обов’язково навіть щось шукати. Сам факт існування акаунтів у поштових сервісах чи соцмережах означає, що вам будуть там щось рекламувати. Та навіть якщо й сторінки в соцмережах у вас немає, це не вбереже від нав’язливої інформації. Вам достатньо подивитися кілька роликів на YouTube, навіть не маючи акаунту в Google, і наступного разу відеоплатформа пропонуватиме схожий контент. А заразом — і рекламу, щоб щось вам продати.

За всім цим стоять алгоритми онлайн-платформ. Масштаби проникнення алгоритмів у повсякденне життя часом вражають. Вони постійно вдосконалюються, враховуючи найдрібніші дані про кожного з нас. Добре це чи погано? Одні експерти кажуть, що реклама — це неминуча плата за те, що ми користуємось інтернетом безкоштовно, і втекти від цього просто неможливо. Інші наполегливо радять від цього захищатися.

Днями в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова пройшов захід із нагоди Дня безпечного інтернету. На ньому своє наукове дослідження презентувала учениця 10 класу Політехнічного ліцею НТУУ «КПІ» Людмила Люшенко.

Дівчина дослідила, яким чином соцмережі таргетують рекламу для користувачів (тобто виділяють цільову аудиторію, яка бачить конкретну, спрямовану на неї рекламу). Вона розповіла, як змінюється «поведінка» алгоритмів, коли людина вказує про себе у профілі багато, або навпаки — замало інформації. Чим більше даних про себе ми оприлюднюємо, тим активніше алгоритми враховують їх при показі реклами. А якщо нічого про себе не пишемо, то нас узагалі можуть ідентифікувати як бота, переплутавши справжній акаунт із фейковим.

З одного боку, всі ніби знають, що рекламу нам показують на основі даних про нас. З іншого — ми навіть не помічаємо, як це відбувається. А відбувається це щодня з кожним, хто заходить в інтернет. Як це працює — студентка розповіла на кількох прикладах.

У полоні таргетованої реклами

Ліцеїстка хотіла показати глобальність проблеми для користувачів. «Багато людей не думають про те, що їхні дані якимось чином використовуються. А якщо і думають, то переважно нічого з цим не роблять. Але насправді мережа постійно формує пропозиції для користувачів, враховуючи їхні інтереси й те, чим ті займаються, де живуть, де працюють і так далі», — розповідає Людмила Люшенко.

Їй стало цікаво, як алгоритм, що збирає дані про нас, буде змінюватися при різних поведінках користувачів та при різній наповненості профілів. Наприклад, як він буде поводитися зі сторінками з максимальним наповненням та з мінімальним, де інформації про себе користувач вказує дуже мало.

«Я створила профіль жінки в усіх соціальних мережах, у яких могла. Це Facebook, Instagram, Twitter і так далі. Протягом перших трьох днів мені приходила реклама звичайна, яка в усіх. Це була реклама води або мобільних операторів. Але потім мені стали пропонувати косметику, яку я шукала. Пізніше стало цікавіше. Ніде, крім сторінки у Twitter, вона (вигадана Людмилою користувачка. – MS) не казала, що в неї є дитина. Про існування дитини і про те, що їй два роки, вона написала в одному твіті. А вже в іншому твіті — що це хлопчик. Після цього їй почали пропонувати одяг для хлопчиків саме 2-3 років. Але при цьому реклама з’явилася в пошуковій системі, у якій ми не шукали таких речей. Можна зробити висновок, що алгоритм підібрав два її пости та на основі інформації з них почалося формування відповідних пропозицій», — пояснює дослідниця.

Профіль з мінімальним наповненням розпізнали як бота

Ліцеїстка також створила інший профіль, уже з мінімальним наповненням. Цим вона поставила собі за мету «збити з пантелику» алгоритм: він не мав зрозуміти, скільки років людині, з якого вона міста, які вона має інтереси. Було цікаво, яку ж рекламу пропонуватимуть такому акаунту.

«Десь на п’ятий день існування акаунту я зрозуміла, що в мене вийшло не дати алгоритму зрозуміти, ким же є насправді користувач. У мене на той момент усе ще була звичайна, нейтральна реклама. Рекламували туризм, воду, мобільних операторів», — розповідає дослідниця.

Зрештою соцмережа «зробила висновок», що за акаунтом може стояти хлопець-підліток. Стала пропонувати відповідний до цього віку одяг, музику, аксесуари. Але ще цікавіше стало далі, коли на десятий день замість уже звичної реклами води Людмилі у вигляді реклами стали надходити опитування особистого характеру: «Як ви вважаєте…», «Що б ви хотіли…» і так далі.

Із цього вона зробила висновок, що система хотіла бодай якось з’ясувати інформацію про цього користувача. Бо сам він уперто нічого про себе не казав. «Та вже за 30 днів система почала ідентифікувати мене як бота, — згадує дослідниця. — Вона не пускала мене на деякі сервіси, і навіть не давала зробити капчу» (Captcha — автоматизований тест, який допомагає відрізнити робота від людини. Зазвичай користувача просять ввести вручну кілька цифр або букв чи відрізнити кілька зображень — MS).

«Люди навіть не думають, навіщо комп’ютерній грі потрібен доступ до їхніх контактів»

Звісно, у таргетованій рекламі немає нічого аж такого страшного, звертає увагу ліцеїстка: «Якщо поставити себе на місце рекламодавця, то у вас, щоб підвищити продажі, буде два виклики: або давати більше реклами, яка не буде нікому цікавою, або підбирати рекламу під кожну людину. І тут питання в етиці».

Чи можемо ми із цим щось зробити? Так, можемо, каже вона. Наприклад, варто читати детальніше запити якогось додатку, що він пропонує робити на нашому пристрої. Зазвичай люди цього просто не читають і навіть не думають, навіщо комп’ютерній грі потрібен доступ до контактів, доступ до нашої геолокації або дозвіл на керування викликами наших телефонів. Якщо

Своє дослідження Людмила Люшенко презентувала на конкурсі «ТехноУкраїна». Достовірність результатів підтвердив працівник відділу таргетингу одного з мобільних операторів, каже вона. Ліцеїстка пропонує використовувати результати в освіті, наприклад, на уроках інформатики в школах. «Там часто кажуть: «віруси — погані, не треба їх качати». Гадаю, значно краще буде розповісти про ось такі алгоритми. Це стосується кожного, адже соціальними мережами та інтернетом взагалі користуємося ми всі».

Скриншоти і фото: Людмили Люшенко, надані MediaSapiens