Перейти до основного вмісту

Як стати богом. Початки українського бонапартизму

Наполеон, якого ми заслужили
Источник

«Всяка затяжна війна виявить, що природа людська незмінна»
Семюел Джонсон

З обранням Володимира Зеленського всі дружно заговорили про початок «Нової Доби». Істинно говорю вам — ще ніколи наші пророки не були наскільки близькі до правди! Інавгурація шостого президента дійсно відкрила нову епоху в історії нашої Вітчизни.

Так, революція 2014 року померла. Ми говоримо це без усякого патосу, адже смерть — природний процес… У певний момент суспільство втомлюється від «життєвого марнотратства» революції: від безкінечної війни за її цінності, від жертв (справжніх і вигаданих), від поразок, від криміналу, від імпульсивної несамовитості санкюлотів. І від корумпованої немічності Директорії — теж.

Коли народ розчаровується у собі, у власних творчих силах, він починає шукати психотерапевта-наставника-вождя, який за помірну плату «вирішить усі його проблеми». Так відбувається самогубство демократії, яке породжує у Римі — принципат, (у Франції — бонапартизм) — з його вірою у божественний геній імператора. З християнської точки зору, це не надто й позитивненько… (Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Мт 4:10) і т.п.), але що поробиш? На жаль, сьогодні в Україні з неминучістю народжується свій людинобог. Раніше ми розміщували саркастичні матеріали про осакралення богоданого начальства на РФ (слухання на роль антихриста), але тепер вимушені звернутись до вітчизняної тематики.

Про релігійні основи феномену Зе

«Уява править світом»
Наполеон Бонапарт

Отже, звідки у Зеленського узявся нечуваний, гомеричний рейтинг 73%, який ставить нашого шостого на один рівень з напівбогами сучасності — вічноживим казахським Єлбаси і богоданим святоросійським Пу?

1. Зешанувальники відверто визнаю́ть, що їх кумир не має жодних заслуг, які б виправдовували його популярність… але вони вірять у те, що «він усе змінить на краще» («Тож віра від слухання, а слухання через Слово». (Римлян 10:17)).

2. Ці чудові люди роблять свій вибір, спираючись не на слова кандидата (і вже тим більше – на не його справи), а на власну метафізичну чуйку. («Мого голосу слухають вівці Мої» (Ів. 10:27)). Отож, направду: ніколи раніше українські вибори не проходили в умовах такої високої духовності!

3. Зевиборець без проблем визнає, що його кумир не має політичного досвіду, кадрового резерву і власного бачення майбутнього. Питання — на що тоді розраховують ці милі люди?.. Правильно — вони розраховують на чудо! («вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається». (Ісая 29:14)).

4. Одною із загадок виборів-2019 стало те, що кандидат вперше взагалі не озвучував своєї програми. Так сталося не тому, що у Зекоманди не вистачило кеби щось там нашкребти. Навпаки — вони зрозуміли, що виборцю та програма… як зайцеві бубон. Непотрібність (надлишковість) програми майбутнього виявила, що українці у 2019-му обирали собі вже не президента... Обирали бога… Погодьтесь, що хіба це не дивно якось — вимагати у божественного Августа подробиць, яким чином він буде встановлювати Золотий Вік на землі? І який сенс богу детально пояснювати людям, як саме він влаштує воскресіння мертвих і життя майбутнього віку?.. Отож бо!

5. Як і годиться, світлому божеству у нас протистоять сили темряви. На запитання про мотиви свого вибору Зешанувальники відповідають: проголосували так тому, що Порошенко — це сущий диявол. Як не крути, а їм не заперечиш, — багаторічна 1+1 проповідь таки відкрила людям очі. Скажімо, усім відомо, що сатана спокушає нестриманістю і блудом. (1 Кор 7:2-5). І що ви думаєте?.. Так! Мене он і досі тіпає, як згадаю про те, що пан Петро «заохочує розвиток проституції у Великій Британії». По правді — зло не має кордонів… Де взяти слів! Якого ще імення вартий той, хто взявся за розбещення підданих Її Величності?!..

6. Та досить про сумне… Коли народився Геракл, то він, ще будучи немовлям, одразу перейшов до подвигів — задушив змія. Але наш звитяжець далеко перевершив героя античності — він ще до власного (політичного) народження не лише поправ сатану (Порошенка на виборах), а й повергнув «аггелів його» (депутатів). Курйозні дострокові вибори ВР і «відставка уряду Гройсмана» не дають Зе ніякого виграшу на політичній арені. Але в релігійній сфері (в очах «вірних») все зовсім інакше. Там він здобуває гігантську перемогу — «карає вселенське зло» і виганяє гендлярів із храму водночас.

7. Та не довго спаситель буде перебувати поміж нами (ви знаєте — не більше одного президентського терміну). Виконавши свою високу історичну місію, він, подібно до Лікурга, відійде у сонячне сяйво. Дбаючи, щоб ми самі не знемоглися у боротьбі з темрявою, Зе не полишить нас напризволяще — він створює з нічого партію «Слуга народу» (назва дуже вдала «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити» (Мр. 10:45)). Завдяки цьому творінню тепер усі «вірні» зможуть перебувати у єдності з богом — причому не лише в організаційній, а й у електронній (Церква — тіло Христове). Вочевидь, після закінчення каденції саме через цю спільноту, яка стане вмістилищем його духу, Слуга народу, як обіцяно, «утиратиме всяку сльозу» посеред українців («Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об’явлення 21:4)).

Отже, бачимо, що Зеленщина — явище по своїй суті глибоко релігійне. Воно породжене релігійним почуттям, яке перестало знаходити своє вираження у християнстві. Без розуміння релігійності цього феномену взагалі неможливе усвідомлення нашого сьогодення. Скажімо: ірраціональна гіпердовіра «вірних» до лідера не є чимось хворобливо-загадковим, навпаки — це нормально для будь-якої харизматичної секти спільноти.

Курйозно, але Зе переграв Порошенка саме на релігійному полі — кмітливі ідолошанувальники, як це частенько буває, перемогли поганих християн. Просто пан Володимир першим зрозумів те, що і нам пора зрозуміти: правила гри вже змінились… І ці зміни об’єктивні — коли революційний дух раціонального відступає перед духом містицизму, тоді суспільство починає шукати собі господаря. (Хосе Ортега-і-Гассет. «Занепад революцій»). Українці знайшли свого господа, що породило сплеск ейфорії поміж прозелітами.

Про наше славне політрелігійне майбутнє

«Неможливість — слово зі словника дурнів» (Наполеон Бонапарт)

Ми не перші живемо на світі. «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!» (Екклезіяст 1:9). Все це вже було...

Коли французам був потрібен спаситель, він прийшов — «простий, молодий хлопець з народу» на ім’я Наполеоне. Він був дійсно талановитим шоуменом і ретельно працював над своїм образом. Настільки талановитим, що коли завів свої батальйони у пустельну пастку Єгипту, а сам повернувся, то люд вітав його з несамовитою екзальтацією. Вітав, як переможця (!) і визволителя(!) Натовп його обожнював...

Герой розпочав, звичайно, з розпуску парламенту, і ніхто не протестував проти того, крім «жменьки професійних базік». Далі була зміна конституції через плебісцит. Ще далі — помазання і коронація.

Всі були обмануті. Франція очікувала від Бонапарта швидкого миру — і він ніс його французам, аж до самого кінця — до Ватерлоо...

«Досвідчені політики» сподівались, що «маленький капрал» стане «чесною шпагою» в їхніх руках і… самі незчулися, як перейшли у підтанцьовку, або раптово зацікавилися тихими радощами приватного життя…

Найбагатші люди країни (Г-Ж. Уврар та ін.) оплатили сходження корсиканця до влади і... загриміли за грати...

Санкюлоти вірували, що Перший консул врятує республіку, монархісти — що він відновить Бурбонів на престолі… Всі помилялися. Сьогодні ми теж можемо втішатися цим рідкісним видовищем — курйозним одночасним тріумфом революціонерів і контри з приводу перемоги героя. І спільним затьмаренням.

Кумедно чути, як наші медія-волхви віщують скоре падіння Зе, передрікаючи обвал його рейтингу після «перших невдач». Панове, невдачі нічого не вирішують (доведено Єгиптом) — боги не програють! Тому наше свято — надовго.

Для політичного довголіття Зе потрібно лише одне — і надалі невтомно «боротися зі злом» (з Порошенком). В ідеалі — «карати» когось із його «оточення». Тобто треба дати людям відчути смак крові ворогів (спершу «бариг»). Отоді відкриється брама влади, і далі уже неважливо буде, хто там Пу, а хто — Мєдвєдєв… І цю «таємницю» добре знають у Зекоманді: «Весна придет — сажать будем». А весна, схоже, таки дійсно прийде...

Варто розуміти, що усі Зедивацтва сьогодення (екзотичні призначення, химерні ініціативи, метання між націоналізмом і капітулянтством і т.п.) — це нормальний бонапартистський пошук нового синтезу на засадах вірності вождю. Ідеології більше немає — є лише інструменти збереження режиму порятунку народу. Як там говорив Цицерон: «Цезар не знає, куди він нас веде, ми раби Цезаря, а Цезар — раб обставин». І це найкраща відповідь на питання, що на нас чекає.

Диктатура, що народжується, не є чимось питомо нашим, українським — це голос нової епохи. Погляньте, яка спрага на авторитаризм сьогодні у світі, і скільки довкола розвелося наполеонів! Більшість наших сусідів або вже сформували деспотичні режими, або бадьоренько ідуть у цьому напрямку. І ми теж не унікальні. Першим це зрозумів А.С.Гриценко («не потрібно боятися авторитарного режиму»), але йому тоді забракло акторського таланту і захриплого голосу. Однак скажіть, що він не правий — структурні реформи на засадах політичного компромісу дійсно неможливі. Це доведено досвідом «азійських тигрів». Отож, якщо хочете побачити радикальні зміни, то приведіть до влади героя (щоправда, це завжди — така лотерея...)

Перед нашим великим протектором сердита баба-історія ставить три гігантські завдання:

  • «Мир» (не капітуляція) — в умовах формування антиукраїнської коаліції;
  • «Конкордат» — забезпечення лояльності УПЦ МП до України (варіант: до української влади);
  • «Цивільний кодекс» — гарантування майнових прав, реформа суду і т.п. (Про улюблену народом «деолігархізацію» не згадуємо — це невеликий побічний ефект встановленого авторитаризму).

Всі ці цілі практично недосяжні людині. Для розв'язання перших двох потрібно змінити світогляд росіян, для подолання третього — світогляд українців. Для такого потрібні сильні ліки. Але, вочевидь, що «неможливе людям, та можливе Богові» (Матвія 19:26). Скажімо, їхній Наполеон вирішив з трьох аж два...

Наш український бонапартизм трохи відрізнятиметься від французького. І не лише тому, що вітчизняний наполеон — «кадровий пацифіст», але і в силу соціокультурної відмінності двох народів. Та буде і спільне — божественний геній імператора завжди вестиме до перемог. Але в нашому варіанті покрити славою своїх орлів на військовій чи дипломатичній арені герою навряд чи вдасться захочеться. Тому є небезпека агресії всередину. (Що не кажіть, але боротися проти порошенківського мовного закону якось легше, ніж проти бандитів дідуся Пу). Самоїдські «перемоги над злом» можуть стати нашою новою реальністю.

Сьогодні встановлення одноосібної влади вождя виглядає повною неминучістю. Як і встановлення нового культу особи. Отож, не обманюйтесь — на нас чекає світле майбутнє. Майбутнє, провідною зорею якого пломенітиме лампочка Зеленського.

''отсканируй
и помоги редакции