«Мы за ценой не постоим»: Втрати СРСР у Другій світовій війні

канд. іст. наук Сергій Громенко

У лютому цього року запорєбрікові та вітчизняні ЗМІ рознесли хворобу новину, що буцімто на парламентських слуханнях у Думі РФ озвучили «розсекречені цифри» втрат СРСР у війні — майже 42 млн осіб. І хоча вже минуло понад 70 років, ігри на кістках загиблих тривають. Хто роздмухує сенсації та скільки ж насправді людей полягло під червоними прапорами?

Від автора: я чудово розумію, що більшість моїх читачів не є професійними істориками і тим паче демографами, тому свідомо опускаю всю доказову базу, а знайомлю одразу з кінцевими результатами. Для допитливих будуть посилання.

Читача непідготовленого розмах коливань у цифрах може вразити: від 7 млн за Сталіним до 46 млн за Івановим. І навіть якщо відкинути абсурдні крайнощі, «вилка» лише прямих утрат усе одно завелика: від 21 до 27 млн. А існують іще й так звані сукупні демографічні втрати, що включають також і ненароджених дітей, і там показники ще більші. Але для того, щоб визначити, де правда, потрібно кілька слів сказати про методи обрахунку.

Кого і як рахують

Методів, зважаючи на катастрофічний перебіг війни, нам доступно лише два. У першому випадку беруть данні про довоєнне населення, додають гіпотетичну кількість людей, які могли б народитися у мирний час, віднімають показник наявного повоєнного населення й отримують шокові 40 (а то і 50) млн сукупних демографічних утрат. Але проблема відокремлення тих, хто реально загинув, від тих, хто просто не народився, доволі заплутана, тому це не наш шлях.

Другий спосіб трохи складніший. Спочатку від наявного повоєнного населення слід відняти кількість дітей, які народилися та дожили до кінця бойових дій — так ми дізнаємося, скільки люду власне пережило війну. Потім треба від довоєнного населення відняти це число — і дізнатися загальну кількість померлих і втікачів за період. І наостанок із цього числа необхідно вирахувати показник природної смертності — і матимемо трохи грубий, але в цілому правильний підсумок утрат країни (якщо це пояснення здалося вам трохи незрозумілим, нижче на конкретних цифрах буде легше розібратися).

І тут постає питання: якщо все так легко, то якого дідька за 70 років учені не дійшли згоди щодо цієї проблеми? Можу вас запевнити, що більшість науковців згоди якраз дійшли, бздури продукують в основному політики (із власних міркувань) та журналісти — через повальну безграмотність та гонитву за сенсаціями.

Ну і нема де правди діти, об’єктивних перепон для визначення кількості загиблих у війні також вистачає.

Проблема джерел

Найбільшу проблему становить визначення данних саме довоєнного та післявоєнного населення СРСР. Перепис 1937 року був оголошений «хибним», його результати засекретили, а перепис 1939 року суттєво деформував реальну картину. Лише наприкінці 1980-х дослідники отримали доступ до більш-менш достовірної інформації тих часів, тому розглядати висновки, зроблені до цього часу, ми не будемо.

Ще одна біда — із першим післявоєнним переписом, що відбувся аж 1959 року, і тому розрахунки наявного на 1946 рік населення — це надскладна демографічна еквілібристика, яка займає цілі книжки.

Ну і наостанок, але не останнє — це суперечки із приводу дат обрахунків (1940/початок 1941-го/середина 1941-го – середина 1945-го/початок 1946-го) і, відповідно, руху населення в постійно змінюваних кордонах СРСР. Мало визначити, скільки людей мешкало в Союзі 1939 року після доби репресій, слід знати, скільки нових підданих отримала Москва внаслідок експансії 1939–1940 рр., а там теж від 17 до 23 млн.

Отже, діапазон для 1940 року становить від 191,7 млн до 195,9 млн осіб; для початку 1941 року — від 195,4 млн до 198,7 млн; для середини року — від 196,4 млн до 200 млн. Що характерно, всі ці оцінки базуються на одних й тих самих джерелах — даних радянської статистики, сконцентрованих в Центральному статистичному управлінні СРСР (а є й інші, але про них нижче).

На початок 1946 року «вилка» наявного населення — від 167 млн до 170,5 млн осіб.

Хто правий?

З усіх десятків, якщо не сотень дослідників, зайнятих цими обрахунками, найбільшої уваги заслуговує колектив Є. Андрєєва, Л. Дарського і Т. Харькової. Значущість їхньої праці «Население Советского Союза: 1922–1991» (М.: Наука, 1993) обумовлена двома факторами. По-перше, ця група з Російської академії наук мала доступ і до державних архівів, чим не могли похвалитися більшість незалежних «індивідуалів», і до розрахунків колег із Держстату, а по-друге — ранні 1990-і були в Росії унікальним часом, коли тоталітарний режим упав і настала справжня академічна свобода, а «вставання з колін» і переписування історії новими імперіалістами ще не почалося. Тож не дивно, що саме висновки АДХ набули статусу офіційних.

За їхніми розрахунками, в середині 1941 року в СРСР мешкало 196,716 млн осіб, а на початок 1946 року — 170,548 млн. Дітей за цей час народилося 11,092 млн, тобто війну з довоєнного населення пережили (170,548 – 11,092 =) 159,456 млн. Таким чином, загинуло чи безповоротно виїхало з країни (196,716 – 159,456 =) 37,260 млн. Зрозуміло, що від цього числа слід відняти показник природної смертності (11,9 млн людей), тоді втрати населення становлять (37,260 – 11,900 =) 25,360 млн осіб. Також до цієї цифри у 25,3 млн автори додали показник надсмертності серед немовлят (1,3 млн), якої не було б у мирний час, і отримали фінальний результат — 26,6 млн, який можна нині зустріти в переважній більшості довідників. NB: додавати немовлят чи ні — справа дослідницького смаку; в наскрізь офіційному ювілейному статистичному збірнику «Великая Отечественная война» (М.: Росстат, 2015) безпосередніх жертв війни нарахували 25,5 млн, а померлих немовлят віднесли до однієї категорії із ненародженими, і я вважаю це правильним.

Утім, слід розуміти, що в число начебто остаточних жертв війни неминуче потрапили і цілком живі люди — втікачі з комуністичного «раю», які не схотіли повертатися і яких рахувати ніяк не можна. У самому Союзі «нєвозвращєнцев» облікували аж 0,5 млн, а відтак безпосередньо загиблих унаслідок війни залишається приблизно 25 млн осіб (і навіть 150 тис. жертв у Зимову війну не впливають суттєво на цю цифру).

Дута сенсація

Повернемося до нібито 42 млн загиблих за «розсекреченими даними» з Держдуми. Елементарний пошук показує, що співголова «Бєссмєртного полка» депутат Н. Зємцов оприлюднив не якісь нові офіційні дані, а результати роботи історика І. Івлєва. До честі дослідника, він увів в обіг новий масив числових даних принципово нового походження. Якщо всі його попередники інтерпретували дані радянських статуправлінь, то він звернувся до спадку Держплану СРСР — справжнього бюрократичного монстра. Утім, не будучи демографом, Івлєв припустився кількох грубих помилок (зокрема, змішав докупи показники загальної та дитячої смертності), і тому вийшов на фантастичні 42 млн тільки прямих утрат. Але, скориставшись його даними (а не його методологією), ми можемо отримати ще один погляд на жертви СРСР у війні.

Отже, в середині 1941 року населення Союзу становило 199,920 млн осіб, на середину 1945 року — 169,809 млн. Дітей за цей час народилося 11,86 млн, а відтак війну пережили (169,810 – 11,860 =) 157,950 млн. Таким чином, загинуло чи безповоротно виїхало з країни (199,920 – 157,950 =) 41,970 млн. Показник природної смертності становив 10,833 млн, тож утрати населення (41,970 – 10,833 =) — 31,137 млн осіб. Віднімемо «нєвозвращєнцев» і отримаємо 29,6 млн жертв — результат значно більший, але для сенсації він аж ніяк не годиться.

Та й узагалі світова тенденція полягає в перегляді попередніх цифр у бік скорочення жертв усіх війн, тому за базовий приймемо результат саме у 25 млн.

А що Україна?

Якщо коротко, то в нас донедавна була власна «вилка»: від 6 млн до 15 млн загиблих. Але позаторік після десятиліть досліджень Інститут демографії ім. М. Птухи дав, нарешті, остаточний висновок, який прийнятий Українським інститутом національної пам’яті і може вважатися офіційним. Отже, протягом 1939–1945 рр. наша країна втратила 8 млн осіб, із яких 2,9 млн — це військові (всіх армій), а 5,1 млн — цивільні жертви (така надзвичайно велика цифра — результат винищення українських євреїв). Іноді можна побачити і число 10,4 млн, але воно включає у себе ще й ненароджених.

Післямова

Справжні данні нікому не подобаються. Комусь 25 млн здадуться завищеними — ну не могли так погано діди воювати! Іншим, навпаки, здасться, що ми тут занижуємо, а насправді режим «умився кров’ю». Утім, спробуйте абстрагуватися від підрахунків і просто уявити собі масштаб утрат — 12% жителів СРСР загинули в битві Добра зі Злом, чи Колими із Бухенвальдом (як кому більше до вподоби). Перше місце за абсолютними втратами серед усіх учасників війни. Це якби повністю зникло населення якоїсь центральноєвропейської держави чи більше половини населення сучасної України.

Тому, коли від них чуєте, що вони «можуть повторити» — сміливо плюйте їм у вічі.

Кожний восьмий убитий — нафіг такі повтори.

P.S. Скандальну проблему співвідношення між військовими та цивільними жертвами у СРСР, і чи справді «трупами завалили», розглянемо іншим разом. Coming soon.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.