Перейти к основному содержанию

Що Грузії не вдалося і чим це загрожує Україні

Що Грузії не вдалося і які уроки з цього може винести Україна. Ми цінуємо аргументованість.

Примітка редакції. Редакція «Петра и Мазепы» не в усьому поділяє економіко-ідеологічні позиції нашого шановного автора, але публікує цей матеріал з огляду на докладну аргументованість.

Вадим Новіков

З часів промислової революції жодній країні не вдавалось отримати могутню економіку без перетворення на індустріальну державу…

Сінгапурці мають усвідомити одне: доки ми не підвищимо власний рівень шляхом освіти та здобуття кваліфікації й доки в нас не з’явиться прагнення постійно підвищувати продуктивність праці, ніхто не може гарантувати нам щасливого майбутнього…

Лі Куан Ю

Пам'ятаю, який інтерес викликала в 2011 році книга Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося» (український переклад вийшов 2012 року). Книга, написана для російського читача, в Україні сприймалася з особливим інтересом.

Так сталося, що я побував у Грузії 2004 року, через півроку після Революції троянд, і в жовтні 2012-го, одразу після поразки партії Саакашвілі на парламентських виборах. Різниця була величезна, можна було погодитись з Бураковою, що Грузії вдалося. Але в мене виникало питання, що ж у Грузії не вийшло? Саакашвілі дійсно програв. Його пояснення поразки великою кількістю невдоволених держслужбовців епохи Шеварднадзе, підступами Росії та її ставленика Іванішвілі не давало повної картини, бо я бачив, що за Іванішвілі голосували звичайні люди, не високопосадовці часів Шеварднадзе і зовсім не проросійські. Так, більшість реформ Саакашвілі вдалися, вони навіть значною мірою збереглися після переходу влади до Іванішвілі, але не сталося головного — Грузія не досягла економічного процвітання, вона не лише не досягла європейського рівня, вона не змогла показати того рівня зростання, який забезпечили економічні реформи в «азійських тигрів».

Проїхавши Грузією 700 км, в тому числі через гірські села краю Самцхе-Джавахеті, в яких ніколи не зупиняються туристи, я був пригнічений бідністю і непривабливістю життя народу. За рівнем матеріального достатку, видимого всюди, між Грузією і Європою (навіть не Західною, а Східною, якщо не враховувати зовсім лузерів — Україну, Молдову, Боснію ) була вражаюча різниця.

Кілька цифр для порівняння. Найуспішніший «азійський тигр» — Сінгапур, при населенні в півтора разу більше Грузії, має ВВП майже в 15 разів більший. Якщо брати не такий видатний приклад, як Сінгапур, а скромніший, наприклад, Малайзію, то душовий ВВП там майже втричі перевищує грузинський. ВВП Грузії за період влади Саакашвілі виріс приблизно на 60%. Це нижче 6% в середньому за рік. Показники непогані, особливо якщо порівняти з нашими, але явно недостатні, щоб досягти рівня «азійських тигрів», що зростали в півтора-два рази вищими темпами. Після приходу до влади Іванішвілі темпи зростання впали до 4-5% на рік (результат минулого року менше 3%). Це теж трохи вище середніх темпів у світі, але зовсім недостатньо для створення економічного дива та процвітання.

Всі економічні дива мають під собою одну основу — структурна модернізація економіки та експорту. Для швидкого зростання ця структура має максимально відповідати поточним і майбутнім тенденціям глобальних ринків. Зростання за збереження сировинної структури економіки можливе, але воно ніколи не є сталим (бо ціни на сировинні товари постійно коливаються в дуже широких межах) і воно ніколи не є швидким (бо сировинні ринки традиційні і не динамічні).

Поглянемо з цієї точки зору на структуру економіки та експорту Грузії. Які товари пропонує Грузія світу?

Головні статті експорту товарів

Частка в експорті у 2015 році

Мідна руда

9,3

Нафтопродукти

7,9

Феросплави

7,3

Горіхи

6,9

Автомобілі

6,0

Медикаменти

4,8

Азотні добрива

4,5

Золото

4,4

Вино

3,8

Нафта

3,6

Мінеральні води

3,0

Міцні алкогольні напої

2,5

Трикотажні футболки

1,5

Загалом

65,5

З цих 13 товарних позицій, три (нафта, нафтопродукти та автомобілі) є простим реекспортом, і до економіки Грузії не мають стосунку. З решти 10 товарних груп лише одну (медикаменти) можна з натяжкою віднести до технологічної продукції, бо це генерики, а не патентовані препарати. Решта — або просто сировина, або товари з невисокою доданою вартістю. Жодного товару високого технологічного рівня Грузія світовому ринку запропонувати не може. Через примітивну структуру експорту він покриває близько 40% імпорту, а в окремі роки ця частка падала до 25%, що призводить до постійного великого дефіциту. Товарний експорт не може у принципі дати значну експортну виручку, бо у Грузії відбулася деіндустріалізація: зараз частка промисловості у ВВП менше 18% (до речі, деіндустріалізація України ще більша, в нашому ВВП промисловість не дотягує до 17%).

Для порівняння розглянемо економіку Мальти, вона ще менша за грузинську і також сервісно-орієнтована. Але при цьому ВВП на душу вчетверо більше, ніж у Грузії. У чому ж принципова різниця між цими двома економіками?

  1. Економічний розвиток Мальти почався з індустріалізації, а не деіндустріалізації. В перші два десятиріччя незалежності доля промисловості в економіці Мальти зростала, досягши 40% ВВП в 1980 році за рахунок скорочення сектору сервісу. Розвивалися саме технологічні виробництва: суднобудування, електроніка, фармацевтика. Сервісна економіка стала швидко розвиватися тільки після 2001 року на базі якісно нового технологічного рівня економіки.
  2. У структурі самого сектору сервісу, хоча торгівля теж посідає перше місце, але її частка в декілька разів менше (близько 10% ВВП), ніж у Грузії. А за торгівлею, зі значною вагою в економіці, такі:
  • рекреаційні та розважальні послуги (до речі, Мальта є світовим лідером такого сучасного виду розваг, як інтернет-казино)
  • фінансові послуги
  • транспорт
  • професійні та науково-технічні послуги
  • послуги у сфері нерухомості
  • готельно-ресторанний бізнес
  • ІТ-сектор.

Тобто від грузинського сектору послуг відрізняється диверсифікацією послуг та орієнтованістю на світовий, а не внутрішній ринок.

Безумовно, Грузія мала всі шанси на технологічний розвиток і диверсифікацію, яка значно збільшує її ВВП. Найочевидніший приклад: мідна руда дає приблизно 200 мільйонів доларів річної експортної виручки для Грузії, її ціна приблизно 500-600 доларів за тонну, а якщо її переробити на мідь, то ціна тони продукції зросте в 10-12 разів. З урахуванням вмісту міді в руді, експортна виручка не зросте в 10 разів, але в кілька разів зросте. А якщо експортувати не мідь, а наприклад, мідну проволоку, то це ще в півтора-два рази підвищує доход. Навіть тут же, у Грузії, можна бачити наочне втілення цієї очевидної ідеї: Грузія не експортує руду марганцю, а переробляє її на феромарганець.

Складніший приклад: у структурі виробництва електроенергії у Грузії близько 90% займає гідроенергія, що створює умови для електрометалургійної промисловості (Норвегія — найвідоміший зразок). Дійсно, у Грузії на цьому принципі створена за часів СРСР феромарганцева промисловість. Але зараз виникли зовсім нові ринки для електрометалургії, наприклад, новий величезний ринок виробництва синтетичних кристалів сапфіра для світлодіодів та оптики. Поріг входу в цей бізнес невисокий, не вище 10 мільйонів доларів, що доступно навіть для такої бідної країни, як Грузія. Але жодної спроби не було.

Що завадило Грузії провести структурну модернізацію та індустріалізацію країни заради економічного зростання? Виключно політична влада, світогляд політичного керівництва країни. Інших перепон не було.

У цьому легко переконатись з перших вуст. Візьмемо два відомі джерела: книжку Саакашвілі «Пробудження сили» та збірку інтерв’ю Бендукідзе «Гудбай, імперіє». В описах економічної політики Грузії у її керманичів немає навіть натяку на політику індустріалізації та технологічного розвитку. Зауваження Бендукідзе щодо таких інструментів, як вільні економічні зони та стимулювання орієнтованих на експорт технологічних секторів, — завжди скептичні і зневажливі, вони не відповідають його світогляду.

Бендукідзе: «Починаючи реформи, ми не ставили за мету досягти певних темпів економічного зростання. Нашим першочерговим завданням було об’єднати націю». «Головним питанням було знищення корупції. Цьому сприяла лібералізація і дерегуляція…»

Саакашвілі: «Головне в економічній політиці — щоб не було корупції. Це дуже простий рецепт. Немає корупції — все легко зробити. От і вся премудрість. Прийшовши до влади, ми інстинктивно розуміли, що почати треба з дерегуляції».

Таких цитат можна навести багато. Для Саакашвілі економічна політика вдавалася і вдається дуже простою річчю, яка вся вміщується в декілька слів: боротьба з корупцією, дерегуляція, приватизація, лібералізація. І ці слова всі правильні, але економічна практика свідчить — по-перше, це не весь зміст економічної політики, по-друге, ці слова мають бути не універсальними рецептами на всі часи і обставини. (Треба зауважити, що зараз, після переїзду до України, економічна риторика Саакашвілі вже не обмежується гаслами лібералізму, він постійно став говорити про технологічний розвиток.)

Погляди Бендукідзе на економічну політику були більш реалістичними, він неодноразово казав, що не є стовідсотковим лібертаріанцем. У 2012-му в розмові з Яценюком він навіть визнав: «Досить успішну економіку можна побудувати навіть за високої корупції. Приклад — Росія, де за жахливого рівня корупції ВВП на душу населення набагато вищий, ніж в обох наших країнах».

Не треба вважати, що Грузія є поодиноким прикладом ліберальної економічної політики в бідній країні. На 12 років раніше за Саакашвілі розпочав повну лібералізацію президент Сальвадору Альфредо Крістіані. На сьогодні Сальвадор є найбільш ліберальною економікою Латинської Америки. Стосовно результатів економічного розвитку, то вони в Сальвадорі нічим не кращі за Грузію, навіть ще гірші.

Приклад Грузії і Сальвадору може свідчити про таке:

  • Лібералізація економіки в бідній країні створює можливості для економічного зростання вище середнього у світі.
  • Водночас темпи цього зростання значно нижчі, ніж у найбільш динамічних економік світу, що не дає можливості зробити прорив «з третього світу в перший» .

Який тут може бути з цього інтерес для України? Якщо дасть бог, Україна зможе позбутися володарювання клептократії та олігархів (хоча після двох невдалих спроб Майдану монстр здається нездоланним), то постане питання: яку економічну політику запровадити? Економічний лібералізм зараз (не лише в Україні, а й у цілому світі) є інтелектуальною диктатурою, бо насаджується такими інституціями, як МВФ та Світовий банк, незважаючи на кричущу його невідповідність ситуації у бідних країнах. Тому найбільш вірогідний сценарій для України буде саме грузинсько-сальвадорський, а не корейсько-малайзійський, що остаточно поховає шанси України на швидке зростання і залишить її в сотні світових бідняків.

''''