Перейти к основному содержанию

100 років революції. Радянська економіка (1917–1991): за життя та після

Якщо ви хотіли детальніше ознайомитися з особливостями радянської економіки, #VoxUkraine допоможе
Источник

Що собою насправді являла радянська економіка упродовж свого існування

Характерною рисою радянської епохи було не економічне зростання чи розвиток людського потенціалу, а використання економіки для нарощування державної могутності. На сторіччя більшовицької революції 1917 року ця колонка показує, що, хоча освіта жінок та вищі показники виживання дітей створювали кращі можливості для багатьох громадян, Радянський Союз був жорстким та нерівним середовищем для народження, життя та старості. Радянська економіка була створена в епоху масового виробництва і масових армій. Ця епоха минула, але ідея радянської економіки живе і продовжує живитися ностальгією та націоналізмом.

Стаття була вперше опублікована на сайті VOX – CEPR’s Policy Portal.

У 1980-х Радянський Союз був іронічно названий як «Верхня Вольта з ракетами»[1]. Це звучало несправедливо та зневажливо відносно історії та культури країни, яка тепер називається Буркіна-Фасо. Це також було недоброзичливо щодо Радянського Союзу — на порядок більшої та багатшої країни. Проте в цьому було зерно правди: військова могутність Радянського Союзу не відповідала розмірам економіки.

На графіку 1 порівняно впливові держави за «здатністю здійснювати і протистояти впливу» у світі — показником, розробленим політологами. До 1970-х років Радянський Союз став провідною у світі державою за цим показником. Однак його економіка становила менше ніж половину реального ВВП Сполучених Штатів, незважаючи на подібну кількість населення, яке мешкало на значно більшій території.

Графік 1. Провідні держави на міжнародній арені 1913–1987 років за сукупним індексом економічної спроможності

Джерело: набір даних «Національні матеріальні потужності» (версія 4.0), описаний Singer et al (1972), доступний за посиланням (станом на 7 січня 2016 року).

Примітки. Сукупний індекс економічної спроможності поєднує в собі шість показників відносної ваги країни в міжнародній системі на кожний конкретний момент часу: загальна кількість населення, кількість міського населення, обсяг виробництва чавуну і сталі, споживання енергії, військовий персонал та військові витрати. Австро-Угорщину не згадано, оскільки вона зникла 1918 року.

На графіку 2 порівняно економічні результати Радянського Союзу за реальними обсягами виробництва на душу населення. 1913 року за глобальними стандартами Росія була середньою економікою — далеко позаду США, хоча і далеко попереду Верхньої Вольти. Сто років по тому, на початку глобальної фінансової кризи 2008 року, Росія знову стала середньою економікою.

Графік 2. Реальний ВВП на душу населення, 1885–2008 роки: США та Росія / Радянський Союз порівняно зі світом (міжнародні долари та ціни 1990 року)

Джерела: США та світ від Ангуса Медісона за посиланням; Росія (Російська імперія до 1913 року, потім — СРСР, а потім — колишній СРСР) від Маркевича та Харрісона.

Багато сталося між цими датами. Більшовицька революція, сто років якій виповнилося 7 листопада 2017 року, започаткувала кризу в стилі Венесуели. Після цього економіка відновилася, повернулася до середніх світових темпів зростання і навіть перевищувала їх протягом кількох десятиліть. Однак у ретроспективі бачимо, що зростання радянської системи забезпечувалося передусім за рахунок підвищення рівня виробництва шляхом постійної мобілізації. Збільшення продуктивності, покладене в основу економічного зростання, не було забезпечене, а радянська економіка ніколи не наближалася до американських стандартів.

Ключовою була невідповідність між потужністю СРСР та його продуктивністю. Ми навчаємо наших студентів, що кожна країна має свої порівняльні переваги. Порівняльна перевага радянської економіки полягала у створенні засобів впливу на світовій арені. Це відображало ідеї лідерів, що отримали владу після більшовицької революції: в політиці, яку вони проводили, та в інституціях, які розбудовували (Харрісон, 2017а).

Із самого початку більшовики дотримувалися двох моделей економічної організації — німецької та американської:

німецька модель була сучасною військовою економікою, впровадженою в 1915 і 1916 роках Вальтером Ратенау та Еріхом Людендорфом. Військова економіка включала мобілізацію для масових військових дій, масову пожертву населення і товари за фіксованими цінами;

американська модель, яку реалізував Генрі Форд та популяризував Фредерік Тейлор, мала стандартизовані товари та масове виробництво з централізованим, ієрархічним управлінням.

Поєднання цих двох моделей заклало основні принципи «радянської економіки», що були описані в західних підручниках.

Радянські економічні інституції формувалися в період з 1917 і приблизно до 1934 року. Ці роки супроводжувалися інтенсивними політичними та соціальними конфліктами та кількома розворотами, які переглядали обсяги ринкової організації та споживчого вибору. Ці зміни демонстрували, що радянська економіка могла розвиватися за різними альтернативними шляхами. Зрештою, навіть сьогодні «різновиди комунізму» зберігаються від Китаю та Куби до Північної Кореї.

Незважаючи на невизначеність, після 1917 року в радянській політиці існувала послідовність. Найбільш явною була ідея централізованої однопартійної диктатури. Диктатори поділяли переконання, що формували їх особистий інтерес та розуміння, як найкраще його просувати. Вони бачили світ власне ворожим, а свою країну — як фортецю, оточену ворогами та наповнену шпигунами. Коли вони не на війні, то готуються до неї.

В економіці вони розвинули здатність авторитарної держави відбирати і скеровувати персонал, захищати ланцюги постачання, а також передавати та фільтрувати інформацію. Це був нелінійний процес, який почався 1917 року і тривав постійно, незалежно від політичних змін.

За кордоном радянські правителі вели підривну діяльність у сусідніх державах, зрештою нав’язуючи комуністичні режими більшості з них. Підтримуючи своїх сусідів, як союзників, вони неодноразово вторгалися до них під приводом «захисту досягнень революції». Їх конфронтаційні дії постійно генерували докази, що служили підтвердженням власних переконань.

У вітчизняній економіці радянська політика глибоко змінила розподіл ресурсів, пригнічуючи споживання задля фінансування промислових і військових проектів. Одним із результатів стала масштабна військова промисловість, організована для масового виробництва зброї. У традиційних галузях, як показує графік 3, цей комплекс був значною мірою закладений у 1930-х роках. На початок Другої світової війни Радянський Союз уже конкурував з Німеччиною, яка була нарівні з ним провідним постачальником зброї у світі. Нові промислові галузі — виробництво ядерної зброї, космічних ракет та радіоелектроніки — були додані під час і після закінчення війни.

Графік 3. Радянська оборонна промисловість, 1917–1987 років: кількість виробничих, дослідницьких і проектних установ за галузями

Джерело: Декстер та Родіонов (2017).

Радянська держава конфіскувала більшість особистих багатств і, ймовірно, розподіляла заробітну плату більш рівномірно, ніж у Росії до та після. Це продемонстровано на графіку 4, де показано нові дані від Новокмета та інших (2017).

Проте дані про доходи не можуть відображати нерівномірність споживання під час комунізму. Розподіл споживчих товарів і послуг характеризувався дефіцитом та пільгами. Кожен дорослий громадянин СРСР міг розраховувати на доходи, але дохід не визначав його доступу до товарів і послуг, а залежав від політичного та соціального статусу.

Відомі знімки натовпів біля радянських магазинів демонструють людей, які мали гроші, але не могли витратити їх без простоювання в чергах, не маючи необхідних привілеїв або зв’язків.

Графік 4. Розподіл прибутку, 1905–2016 (обрані роки): нижні 50% та нижні 90%

Зазначимо, що в радянські часи частка доходу, не розподілена серед дорослих, була набагато більшою, ніж до чи після. Дані про особисті доходи базуються в основному на розподілі заробітної плати, яка не включає більшість сільських домогосподарств.

За час радянської системи мільйони людських життів було травмовано чи зруйновано періодичними голодоморами, епізодами масових вбивств і постійними репресіями. Водночас мільйони інших життів було відносно поліпшено. Бенефіціарів найлегше визначити за демографічними показниками.

Одна група, яка отримала покращення умов — молоді жінки. Більшовики, які мали намір збільшити виробничі потужності, бачили в жінках потенційний ресурс, що стримувався неграмотністю та низькою освіченістю. Масова освіта відкрила жінкам світ офісної роботи, звільнила їх від важкої праці на полях та заводах і дала змогу жити більш респектабельним життям.

Наприклад, до 1970 року жінки становили понад 60% від усіх працівників урядування та адміністрування (ЦСУ 1973: 348, 445). У своїй кар’єрі жінки продовжували стикатися із сегрегацією праці, «скляною стелею» та «подвійною зміною» — поєднанням платних робіт та хатньої роботи. Проте все ж таки зміна їхнього життя була значною.

Друга група бенефіціарів — діти. До революції одна дитина із шести помирала у віці до п’яти років. Після зміцнення в перші роки радянського устрою становище значно поліпшилося. Основними факторами стали прості, але примусові заходи громадської санітарії, інфекційного контролю та використання антисептиків під час пологів та операцій.

Як видно з графіка 5, до 1950-х років очікувана тривалість життя при народженні зросла з менш ніж 30 до понад 60 років. Після цього поліпшення зупинилося, і на певний час навіть відкотилося назад.

Графік 5. Загальна очікувана тривалість життя чоловіків у Росії з 1896/97 по 1989 рік (роки перепису), під час народження та різного віку

Джерело: Держкомстат Росії 1998: 167-168.

Графік 5 також показує третю групу, яка не отримала поліпшення. Це були чоловіки та жінки середнього віку. Радянський Союз практично не використовував нову науку про неінфекційні та дегенеративні захворювання. Радянські громадяни зрілого віку надмірно курили та вживали алкоголь, дихали брудним повітрям і передчасно помирали від відмови органів та ракових захворювань. Із 1890-х по 1980-і роки тривалість життя чоловіків та жінок, яким за 40 років, майже не змінилася.

Радянська економіка стала продуктом світових війн, ідеологій і технологій початку ХХ століття. Протягом свого існування багато інших країн отримали подібні чи більші соціальні та економічні вигоди за ширших свобод та меншого насильства. Радянську економіку в її сторіччя варто пам’ятати, але не оплакувати.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.