Хвіст виляє собакою. Недомовки і маніпуляції у справі Тимура Тумгоєва

Примітка редакції. Розуміючи неоднозначність ситуації довкола арешту Тумгоєва, редакція готова надати площу для контрпублікації тим, хто хоче і може заперечити аргументи автора.

Скандал із Тимуром Тумгоєвим, якого українські правоохоронці 12 вересня видали своїм ворогам із ФСБ РФ, став черговим буревієм у інформаційному просторі, що поглибив розкол в українському суспільстві та похитнув позиції чинної влади. Останніми днями більшість ЗМІ детально виклали хронологію подій й історію поневірянь 32-річного інгуша Тимура Тумгоєва, процитували всіх зацікавлених і просто причетних осіб (деякі приправили це власними висновками, подекуди вкрай конспірологічними). Тож я не буду дублювати їхню роботу і красти час у себе і читача, а вивчу те, що залишилось поза увагою.

Забігаючи наперед, зазначу, що я не шукав відповіді на питання, справедливо чи ні видано Тумгоєва росіянам, чи причетний він до терористів з ІДІЛ, чи можна когось екстрадувати в Росію, чи не можна нікого і т.д. Я не приміряв на себе роль одночасно слідчого, прокурора і судді, що полюбляють робити окремі мої колеги-розслідувачі. Я просто дослідив в інформаційному просторі історію Тимура Тумгоєва і спробував заповнити в ній «білі плями», уникаючи використання тверджень і заяв, що йдуть від представників влади.

Зробити це було водночас і складно, і легко. Складно, бо інформації про Тумгоєва насправді вкрай мало. Але інформаційного шумовиння – заяв, коментарів тощо – більш ніж удосталь, і в цих ось недомовках, пересмикуваннях фактами і в відвертій брехні ховається щось більше, ніж сумна історія молодого хлопця, що потрапив одночасно у жовна української правоохоронної системи, російського репресивного апарату і міжнародної боротьби з ісламським тероризмом.

Російський період: салафіти і Друга Чеченська війна

Як відомо з його власних і слів адвокатів, Тимур Хусенович Тумгоєв народився в лютому 1987 року в Північній Осетії. Власне, більше майже нічого про російський період його життя невідомо.

Під час акції протесту під стінами Генпрокуратури 17 вересня пролунало твердження, що Тимур Тумгоєв бився проти росіян і колаборантів під час Другої Чеченської війни і буцімто через це став особистим ворогом ставленика Путіна Рамзана Кадирова. Якщо вірити інтернет-виданню «Главком», цієї ж версії дотримуються правозахисники, що стали на бік молодого чоловіка. Те, що Тумгоєв – особистий ворог очільника Чечні, неодноразово заявляв Андрій Гергерт (псевдо – Червень), командир «Української добровольчої армії», який також стверджує, що Тимур брав участь в АТО.

Однак іще минулого року адвокати Тимура Тумгоєва озвучували іншу версію причин гонінь із боку російської влади. «Наш підзахисний не належить до будь-якої організації політичної або подібної, він просто є мусульманином-салафітом у себе на Північному Кавказі. Він регулярно відвідує мечеті, що відповідає його переконанням. Він простий робітник, ніде не був пов'язаний з опозиційними рухами, але, на жаль, в даному регіоні є випадки, коли людей, які активно сповідують іслам, піддають переслідуванням», – заявила юрист Харківської правозахисної групи Олена Ащенко.

Версія, згідно з якою Тимур Тумгоєв зазнав у Росії переслідувань через свою участь у Другій Чеченській війні та/або конфлікт із чеченським очільником Рамзаном Кадировим, виглядає вкрай сумнівною. Цей збройний конфлікт почався 1999-го, коли Тимуру було 13 років, його активна фаза завершилася вже наступного року. Прихильники цієї версії апелюють до того, що режим контртерористичної операції в Чечні тривав аж до 2009-го (тоді Тумгоєву виповнилося 22 роки), тож Тимур цілком міг у юні роки взяти участь в акціях чеченського підпілля. Якщо це правда і саме за це Тимура Тумгоєва переслідувала російська влада, у неї було вдосталь часу, аби репресувати чоловіка, не давши йому втекти за кордон. Не кажучи вже про те, що особисті вороги Рамзана Кадирова, тим паче, на території російського Кавказу, довго не живуть.

Озвучене юристом ХПГ Оленою Ащенко більше скидається на правду. Останніми роками в країні-агресорі відбуваються узаконені гоніння на «не такі» конфесії, незалежно до яких релігій вони належать. Із Росії доводиться тікати Свідкам Ієгови, в незаконно анексованому Криму мусульман звинувачують у екстремізмі й ув’язнюють лише за підозрою у причетності до руху «Хізб ут-Тахрір». Також під шаленим тиском перебувають мусульмани-салафіти, до яких належить Тимур Тумгоєв. Проте тут є одне «але», і воно додає неприємні відтінки в усю картину.

Салафізм – це ультраортодоксальний фундаменталістських рух у ісламі. І саме з нього, згідно з результатами дослідження New York Times, бере початок ІДІЛ, у причетності до якого ФСБ звинувачує Тумгоєва. Салафіти тримають у напрузі спецслужби країн ЄС – переважна більшість європейських мусульман, що поїхали на Близький Схід, воювати на боці «Ісламської держави», грубо кажучи, були завербовані в місцевих салафітських мечетях. У Німеччині салафіти регулярно стають учасниками інцидентів екстремістського чи терористичного характеру. Тут вони є об’єктом прискіпливої уваги Федерального відомства з охорони Конституції. Уряд Австрії взагалі висилає з країни салафітських проповідників і закриває їхні мечеті.

Утім, належність Тимура Тумгоєва до салафізму (певні переконання якого, між іншим, суперечать українським законам, як-от заперечення рівноправ’я чоловіків і жінок), ще не доводить, що він хоч якось причетний до ІДІЛ. Хочу це підкреслити.

Турецький період: недовгий шлюб

Наскільки відомо зі слів Тимура і його адвокатів, 2014 року Тумгоєв через Грузію потрапив до Туреччини. Там він завів сім’ю – одружився з місцевою дівчиною. Два роки нікуди не виїздив, працював, заробляв для родини гроші. Все.

Зауважимо, що в Туреччині, збройні сили якої, до речі, зробили чималий внесок у розгром ІДІЛ у Сирії, досить велика і сильна салафітська громада, яка не конфліктує з владою. Просто зайшовши до мечеті одновірців, Тимур Тумгоєв міг одержати будь-яку допомогу, наприклад, в отриманні громадянства чи просто притулку. Адже чимало вихідців із Північного Кавказу, у яких виникли проблеми з російською владою (як дисиденти, так і просто кримінальники), одержали паспорт із півмісяцем і зіркою.

Однак Тумгоєв, полишивши дружину, летить до України. Навіщо?

Український період: ІДІЛ уже тут

У червні 2016 року Тимур Тумгоєв вийшов із літака в аеропорту Харкова. Під час проходження прикордонного контролю на нього спрацювала база Інтерполу. Тумгоєва затримала СБУ. Про подальші пригоди молодого інгуша на наших теренах писано-переписано. Я ж зверну увагу на деталі, що загубилися в інформаційному шумовинні.

Командир батальйону імені Шейха Мансура Муслім Чеберлоєвський, він же Емір Муслім, під проводом якого Тумгоєв буцімто воював на Донбасі, після екстрадиції інгуша в Росію розповідав журналістам, що Тимур від початку їхав в Україну на війну із країною-агресором. Заяві Чеберлоєвського суперечать слова одного із захисників Тумгоєва – юриста Харківської правозахисної групи Олени Ащенко. Рік тому в коментарі порталу On Kavkaz вона сказала, що вирушити в Україну Тимура змусили посилення міграційного режиму в Туреччині і завершення дії його російського паспорта. А 8 травня минулого року організатори акції на захист Тумгоєва заявили, що їхній підзахисний прибув до України транзитом, і якщо автори заяви і я однаково розуміємо термін «транзит», затримуватись у нас хлопець, судячи з їхніх слів, не збирався.

Аби уникнути звинувачень у необ’єктивності, я утримаюсь від висновків щодо того, що означають такі «розбіжності у свідченнях». Бо далі мої спостереження виводять на геть крихку кригу.

17 вересня, коли пристрасті навколо екстрадиції Тумгоєва досягли піка, націоналісти штурхалися під Генпрокуратурою з нацгвардійцями, а генпрокурор виправдовувався на терміново скликаному брифінгу, я випадково наштовхнувся на статтю в американському виданні The Daily Beast. Вона була написана восени 2015-го, за рік до прибуття Тимура Тумгоєва в Україну. Стаття називається «Chechen Jihadis Leave Syria, Join the Fight in Ukraine» («Чеченські джихадисти полишають Сирію, приєднуючись до боїв в Україні»). Мова в ній іде, серед іншого, про бойовиків «Ісламської держави», що нібито їдуть до нас воювати на нашому боці.

Під час її обговорення в Facebook деякі мої співрозмовники (та і я сам) звернули увагу на певні неточності в тексті, через які дехто ледь не проголосив усю статтю фейком і продуктом російської пропаганди. По-перше, автор пише про злиття «Правого сектора» зі Службою безпеки України. По-друге, автор згадує про трьох убитих та 150 поранених поліцейських, «під час теракту, скоєного ʺПравим секторомʺ». Утім, 2015 року, дійсно, вели мову (принаймні, у ЗМІ і соцмережах) про можливий перехід бойових загонів «ПС» під крило СБУ. А 31 серпня 2015 року під стінами Верховної Ради двоє націоналістів улаштували теракт, унаслідок якого загинуло четверо нацгвардійців і ще 157 людей було поранено (щоправда, терористи не належали до «Правого сектору»). Тобто згадані в статті події реальні, але автор дещо довільно обійшовся з фактами. Російське ім’я і прізвище автора спочатку також наводить на підозри щодо його об’єктивності, але я особисто не думаю, що Анна Нємцова працює на Кремль.

То що ж у тій статті так «чіпляє»? Автор цитує Еміра Мусліма, тобто Мусліма Чеберлоєвського, лідера батальйону імені Шейха Мансура, в якому буцімто воював Тимур Тумгоєв. Це саме той Чеберлоєвський, який через три роки заперечуватиме зв’язок його бійців з «Ісламською державою». Тоді, 2015-го, він відкрито розповідав, що дехто з його побратимів пройшов вишкіл в ІДІЛ, навіть познайомив Анну Нємцову з одним із них. І висловив жаль із приводу того, що українська влада більше не впускає таких персонажів у країну.

Тож «Ісламська держава» в Україні – не вигадка кремлівських пропагандистів. Це реальність, якою користується ворог у своїй гібридній війні. Бойовики ІДІЛ не просто використовують Україну як транзитну територію; крізь інформаційне шумовиння видно їхні наразі ще поодинокі спроби інтеграції в пасіонарні кола. Утім, лякає не це.

«ІДІЛ, терористи – (вони) краще, ніж наша влада», – сказав Анні Нємцовій один громадський діяч. Можливо, він так невдало пожартував. А якщо ні, і це не тільки його думка? Будемо сподіватись на милість Аллаха.