Перейти к основному содержанию

Атака з тилу: інтриги Кремля у Польщі

Як РФ намагається розсварити Україну і Польщу. #InformNapalm.

Примітка редакції. Про провокації, якими РФ намагається тиснути на больові точки в українсько-польських відносинах — в матеріалі Oxana Kozak для InformNapalm.

Polska

Кремлівський вірус глибоко вживлений і діє на найвищих рівнях світової та європейської політики. Гучні скандали щодо втручання у виборчий процес у США, викриття зв’язків політиків першого ешелону та високопосадовців європейських і американських інституцій з російським керівництвом (найгучніші – відставка радника президента США з питань національної безпеки Майкла Флінна (13 лютого 2017), вимога про складання повноважень голови ПАРЄ Педро Аграмунта), прямі обвинувачення на адресу Кремля у втручанні у внутрішні справи країн (найсвіжіший епізод — Чорногорія у зв’язку з її вступом до НАТО), висилання дипломатів (останні події — Естонія і Молдова) тощо.

Все це — лише верхівка айсберга і приклади прозрінь щодо впливу Росії на політичні процеси різних рівнів. Не останній чинник у цих прозріннях, які ведуть до певних кроків і дій щодо агентів російського впливу, — документи та секретне листування, добуті хактивістами UCA та оприлюднені міжнародною спільнотою InformNapalm. Йдеться не лише про матеріали рівня SurkovLeaks — листування з канцелярії помічника президента РФ Владислава Суркова, а й діячів меншого масштабу — з першого погляду, незначних, маловпливових і схожих на фріків. Шкоду, якої вони завдають, не можна недооцінювати: непомітний шашіль із часом може звалити дерево.

Наочним прикладом таких агентів впливу є Олександр Усовський — громадянин Білорусі, керівник фіктивної недержавної організації «Східноєвропейська культурна ініціатива», зареєстрованої 2013 року в Братиславі. Він сам називає себе «куратором Східної Європи» від Кремля, публікувався на сайті «Українського вибору» Віктора Медведчука. Листування Усовського з Костянтином Затуліним (депутатом Держдуми Росії, директором Інституту країн СНД) та іншими представниками «ближнього кола» Путіна InformNapalm оприлюднив у лютому 2017 року. Йдеться, зокрема, про Польщу — про «задумки» й «проекти», профінансовані Кремлем, частина із яких були реалізовані й продовжують реалізовуватися. І ось через півроку провідні західні ЗМІ знову звернули увагу на тему «типового Усовського». Дослідження продовжуються, а ми презентуємо читачам нову інфографіку (PDF).

Polska2

Українсько-польські відносини мають глибоке коріння невирішених болючих питань. І у війні проти України РФ вирішила активно тиснути на них, паралельно намагаючись повернути свій вплив у Східній Європі. Усовський — лише один із прикладів типової моделі залучення агентів-фрілансерів. Скільки таких «типових Усовських» залучила Москва — невідомо. Але на прикладі розкритих листувань цього агента можна відтворити загальну модель роботи таких діячів у країнах Східної Європи, скласти уявлення про методи й ресурси, якими вони оперують.

Попри те, що Польщу справедливо називали головним адвокатом України в ЄС, незважаючи на велику підтримку демократичних процесів в Україні під час обох Майданів тощо, українсько-польські стосунки ніколи не були безхмарними. Найбільш чутливим залишаються питання ставлення до історичних подій — Волинської трагедії 1943 року, операції «Вісла» тощо. Оцінки минулого — питання складне і делікатне. Вироблення спільної або взаємоприйнятної позиції, взаємне покаяння та прощення потребують часу й кропіткої системної роботи — від рівня президентів до культурного обміну й зв’язків.

Чергова ескалація польсько-української «війни пам’ятей» пов’язана з актуалізацією в обох країнах тематики, пов’язаної з подіями 40-х років минулого століття. «Сьогодні можна сказати, що поляків та українців ніщо не розділяє, окрім суперечки про один фрагмент історії — волинські злочини», — вважає польський історик Гжегож Мотика у розмові щодо можливості використання тих подій як інструмента на користь Росії в сучасній гібридній війні.

Революція гідності й АТО в Україні відбувалися також і під червоно-чорними прапорами УПА. Енергетика визвольних змагань для багатьох українців є джерелом натхнення на боротьбу за свободу і в наш час. Віддаючи належне попереднім поколінням борців, нова українська влада ухвалила низку рішень, передусім, Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». Хоча ініціатори меморіалізації боротьби УПА жодним чином не прагнули антагонізму з Польщею, у Варшаві ці ініціативи сприйняли прохолодно.

Якщо в Україні зростання націоналістичних настроїв було реакцією на російську агресію, то у Польщі аналогічна тенденція пов’язується з неефективністю багатьох напрямків політики на рівні ЄС та розчаруванням у діях попереднього керівництва, сформованого центристською партією «Громадянська платформа» (перебувала при владі протягом 2010-2015 років).

У Польщі відбулася мобілізація суспільно-політичних груп, які виступають за зміцнення обороноздатності, покладання на власні сили, захист польської ідентичності, перевагу моральних (а не прагматичних) імперативів у політиці, відновлення «історичної справедливості» у відносинах із сусідами, прагнення лідерства (а не рівноправного партнерства) у Східній Європі. І це конвертувалося в підтримку як нової правлячої партії — консервативної «Право і справедливість», так і більш радикальних організацій правого спрямування.

У відносинах із сусідніми державами керівництво Польщі балансує поміж практичною потребою добросусідства та прагненням зберегти підтримку власних виборців. Посилення у суспільстві ваги історичної пам’яті про жертовність польського народу в часи Другої світової війни призвело, зокрема, до появи резолюції Сейму у справі вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках. Таким чином, наукові оцінки тих трагічних подій польською історіографією набули офіційного звучання.

Загальна атмосфера, що виникла внаслідок загострення ставлення до історичних подій, впливає також на інтелектуальне та мистецьке середовище Польщі, яке продукує твори антиукраїнського спрямування, наприклад, художній фільм режисера Войцеха Смажовського «Волинь». Радикальні середовища в Польщі вдаються до активних антиукраїнських дій: оприлюднення заяв, проведення публічних акцій, здійснення нападів на українців, акцій вандалізму над об’єктами українських місць пам’яті в Польщі та за кордоном.

Polska3

Тим не менше, справжні інтереси Києва та Варшави вимагають партнерства, а не змагання. Тож поряд із прикрими випадками нагнітання конфлікту маємо й приклади порозуміння та взаємної підтримки. Зокрема, під час візиту Президента України Петра Порошенка до Варшави 2 грудня минулого року було підписано важливу двосторонню угоду про співпрацю в галузі оборони за 24 напрямками і спільну декларацію щодо енергетичної безпеки. Президент Польщі Анджей Дуда підкреслив тоді важливість розбудови європейського простору безпеки і зазначив, що Україна й Польща можуть ініціювати «спільну польсько-українську інституцію сусідства на засадах атмосфери правди й примирення між нашими народами».

І українські, і польські представники як влади, так і громадянського суспільства неодноразово підкреслювали: бенефіціаром «війни пам’ятей» є, безумовно, третя сторона, і за цими антиукраїнськими й антипольськими акціями може стояти Москва.

Типовий Усовський

Підігрівання польсько-українських суперечностей на історичній ниві Кремль практикував ще до початку цієї неоголошеної війни. Тоді російські агенти впливу у владних колах України педалювали тему Волині з метою дискредитації та послаблення демократичної опозиції. Особливо опікувався польськими справами тодішній регіонал і голова Всеукраїнської ради організацій російських співвітчизників Вадим Колесніченко. Він організовував друк і поширення відповідної літератури, ініціював показ скандальної виставки тощо. У лютому 2014 року Колесніченко став першим нардепом України, який відкрито приєднався до проросійського заколоту в Севастополі. Можна згадати і знаменитий мем іншого нардепа-зрадника Олега Царьова. У 2013 році ця тема була на піку в медіапросторі і України, й Росії синхронно.

До речі, синхронність цієї теми у російських медіа нескладно прослідкувати. За останні три роки усі без винятку провокаційні акції — як у Польщі, так і в Україні — мали оперативний і фактично обов’язковий медіасупровід у російських ЗМІ. Акти вандалізму щодо пам’ятників, мітинги, марші, прем’єра фільму «Волинь» 7 жовтня 2016 року, обстріл консульства Польщі в Луцьку 29 березня 2017-го — новини про ці події були топовими у Росії. Тобто «картинка» польсько-українського протистояння у російському телепросторі завжди була трендовою.

Листування Усовського засвідчує, що замовником і спонсором провокацій часто виступає Кремль та наближені до нього «сірі кардинали» російської політики. При цьому виконавцями виступають активісти найбільш радикальних польських організацій, які знаходять порозуміння з росіянами не тільки на меркантильній основі, але й з ідейних антиукраїнських переконань.

Наприклад, добре відомою є антиукраїнська позиція таких організацій, як Національно-Радикальний Табір — Фаланга, політичні партії KORWiN, Zmiana і т.п. Вони виступають з підтримкою російської окупаційної адміністрації у Криму та терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР»; ведуть пропаганду відокремлення західних областей України з подальшим створенням сепаратистських «народних республік» або приєднанням до Польщі; порушують тему «реституції польської власності» в Західній Україні тощо.

Їхніми силами у 2014 році організовувалися демонстрації в Польщі на тему «зупинити українську агресію на Донбасі» та «антипольського режиму в Києві». Один з активних діячів цих акцій протесту, колишній член SRP і засновник проросійської партії Zmiana Матеуш Піскорський 18 травня 2016 року був заарештований польськими спецслужбами за підозрою у шпигунстві на користь Росії.

У листуванні Усовського згадуються також OWP (Obóz Wielkiej Polski), Kukiz’15, SRP (Samoobrona Rzeczpospolitej Polskiej) і навіть парламентська PSL (Polskie Stronnictwo Ludowe).

Системна робота з цим середовищем здійснюється інструментами soft power. Наприклад, дискусійний клуб Polonia Vita, на фінансуванні якого Усовський наполягав особливо. Згідно з листуваннями, у його плани входило навіть включення проросійських кандидатів до списків прохідних до Сейму правоцентристських партій і, як результат, створення у Сеймі проросійської групи.

Також на особливу увагу заслуговують зусилля Усовського з просування на законодавчому рівні отримання обов’язкової підписки з українських громадян — трудових мігрантів при прийомі на роботу. У пояснювальній записці йдеться про те, що кожен українець, який хоче працювати у Польщі, повинен письмово визнати ОУН і УПА злочинними організаціями, а події на Волині — геноцидом. Кожен роботодавець зобов’язаний приймати українців на роботу тільки після отримання такої підписки. У разі ж невиконання цієї умови його фірма чи підприємство вносяться до списку організацій, які підтримують бандерівців у Польщі. Ініціативу планувалося провести як закон через Сейм.

За даними міністерства сім’ї, праці і соціальної політики Польщі, минулого року право на роботу отримали 706 тисяч громадян України. Тобто йдеться про, без перебільшення, тиск на українську меншину у Польщі — ще одну болючу точку українсько-польських відносин. У створенні атмосфери нетерпимості й ворожості до українців у Польщі, поза сумнівом, Росія дуже зацікавлена.

Ідеї Усовського можна було б сприймати, певною мірою, як маячню, якби на сьогодні вони не мали схвалення — відкритого чи мовчазного — частини польського суспільства. До того ж, ці настрої озвучуються й посилюються заявами високопосадовців, представників церкви тощо.

Врешті, ця війна — гібридна, і у ній задіяні потужні небойові ресурси, головний із яких — інформаційний вплив, формування public opinion, збурення певних настроїв і, як результат, дій. Росія застосувала тактику «тисячі порізів» — кожна окрема рана ніби й не страшна, але в цілому такі атаки приховують смертельну небезпеку. І для цього Москва володіє значним арсеналом та має значні ресурси. Свідомо чи ні, багато публічних діячів і суспільних груп у Східній Європі втягуються в ідеологічну кампанію Кремля.

Джерело: InformNapalm.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.