Перейти к основному содержанию

Творці економічних див: Махатхір Мохамад

Новий день — новий творець економічного дива. Махатхір Мохамад і Малайзія

Вадим Новіков

На початку декілька слів про те, як звати нашого героя. Справа в тому, що в малайців нема прізвищ, тому Махатхір — це ім’я, а Мохамад — то по батькові. Деякі автори, що не знають про цю особливість імен у малайців, називають нашого героя Мохамадом, вважаючи це його прізвищем. Це помилка, бо це не прізвище, а ім’я батька нашого героя.  

У статтях про Пак Чон Хі та Чан Кайші я не зачіпав етнічних проблем, бо всім зрозуміло, що в Кореї живуть корейці, а на Тайвані — китайці, хоча й двох різних походжень: корінні тайванці та прибульці з материка в 1949 році. В розповіді про Махатхіра Мохамада (і про Малайзію взагалі) неможливо не акцентувати увагу, що на зорі незалежності цієї країни малайців там було менше ніж половина. До того ж вони переважно були селянами, а в економіці країни домінувало міське населення, яке етнічно було здебільшого китайським і індійським. Зараз Малайзія — країна з населенням понад 31 мільйон, де малайці становлять приблизно половину, а разом з іншими корінними народами — 60% населення. Решта населення Малайзії — китайці (23%), індійці (7%) та інші некорінні народи. Це треба мати на увазі, щоб зрозуміти економічну політику цієї країни.

Життєвий шлях та погляди

Походження Махатхіра можна вважати прикладом етнічної складності Малайзії: його дід по батьківській лінії був індійцем зі штату Керала. Махатхір народився 1925 року в місті Алор-Сетар, столиці султанату Кедах, у сім’ї шкільного вчителя, тому він належав до соціально низького та матеріально не заможного прошарку малайського суспільства. Його перевагою в дитинстві було те, що він вільно володів англійською (завдяки батькові та дідові). Після закінчення середньої школи Махатхір вступив до медичного університету в Сінгапурі. Здобувши освіту, він повернувся до свого рідного міста, де був єдиним малайським лікарем. Таке виняткове становище дало йому можливість за кілька років заробити на власний дім та автомобіль з особистим водієм.

mahathir1

Політичну активність Махатхір розпочав рано, відразу після капітуляції Японії та повернення британців. Тоді почалися масові політичні протести малайців проти запропонованої британською владою ідеї надання громадянства некорінним малайзійцям. 1946 року Махатхір приєднався до «Об’єднаної малайської національної організації» (ОМНО). Політичні дискусії тих часів сформували світогляд та політичну позицію Махатхіра. Наприклад, у студентські роки він відстоював права малайців та надання малайській мові статусу офіційної. Надалі він цілком послідовно притримувався головної ідеї ОМНО — Малайзія для малайзійців. Це не є націоналізмом у звичному для нас вигляді, бо для ОМНО малайзійцями є не тільки малайці, а всі корінні народи Малайзії, які мають загальну назву «буміпутра».

mahathir2

1964 року Махатхір Мохамад був обраний членом парламенту, і відразу був поглинутий найгострішою малайзійською проблемою того часу — долею Сінгапуру. 1963 року була створена Федерація Малайзія, яка включила в себе Сінгапур, Сабах і Саравак. На той момент Сінгапур політично й економічно перебував під владою прокитайської Партії народної дії на чолі з Лі Куан Ю. У малайзійського парламенту й уряду не було засобів і шансів відсторонити від влади китайську громаду Сінгапуру, і малайзійські політики пішли на рішучий крок — вони виключили Сінгапур зі складу Малайзії (у нас іноді цю подію подають як вихід Сінгапуру з Малайзії, а було навпаки — його виключила). В український політиці неможливо навіть уявити такі дії, хоча вони могли бути цілком можливі стосовно Криму в 1995 році. Проте Україна не змогла піти на виключення зі свого складу етнічно чужої для неї території, бо, на відміну від Малайзії, ідея територіальної цілісності в нас вагоміша за ідею національного розвитку.     

Через декілька років, 1969-го, на долі Махатхіра позначилася ще гостріша проблема Малайзії — етнічний конфлікт між малайцями і китайцями, що призвів до сотень людських жертв. Махатхір за рік до того попереджав главу уряду Абдула Рахмана про загрозу міжетнічного конфлікту, а після того, як той вибухнув, став публічно вимагати відставки Абдула Рахмана. За це він був виключений не тільки з верховної ради ОМНО, а й із партії взагалі, тільки дивом не був заарештований. Потрапивши в політичне вигнання, Махатхір написав книжку «Малайська дилема» про те, як малайцям позбавитися економічного домінування китайської меншини. Книжка була заборонена відразу після її виходу.

Однак уже 1970 року главою уряду став Абдул Разак Хусейн, який поновив Махатхіра Мохамада в партії та в її верховній раді. 1973 року Махатхір стає сенатором, а 1974-го — міністром освіти. Слід зазначити, що освіта для малайзійців — це друга релігія, а тому пост міністра освіти — один із найважливіших в уряді. З 1978 по 1981 рік Махатхір Мохамад був міністром торгівлі та промисловості й керував проектами промислового розвитку Малайзії, що він продовжував робити і в ранзі глави уряду, яким був обраний 1981 року.

Політичні основа економічного зростання

Хоча Махатхіра Мохамада вважають батьком малайзійського економічного дива, насправді (на відміну від Пак Чон Хі або Чан Кайші) він не започаткував стратегії економічного зростання, а отримав її у спадок від попередніх урядів. Нова економічна політика (НЕП) була прийнята за 10 років до обрання Махатхіра главою уряду і діяла ще 10 років уже за його уряду.

Постать і політика Махатхіра Мохамада показують, як забезпечувалась тяглість і спадковість стратегії національного розвитку без диктаторських режимів, як у Південній Кореї та на Тайвані. В Малайзії з 1957-го ось уже 60 років уряд очолюють представники ОМНО.  Махатхір був четвертим із них, і керував урядом понад 22 роки, значно довше за будь-якого іншого главу уряду Малайзії. Проте відмінність Махатхіра полягає не тільки у винятковій тривалості його правління, а й в особистих якостях його як політика і його політичних діях.

Махатхір був першим главою уряду Малайзії, що мав просте походження, — всі попередні були представниками малайської знаті, особами королівської крові. Абдул Рахман, наприклад, мав титул тунку, тобто принц. Він відзначався своїм багатством, розпустою та корумпованістю. Махатхіра як політика можна порівняти з Пак Чон Хі, але без військового минулого і без військових переворотів на політичному шляху. Із Пак Чон Хі його поєднує відданість меті національного розвитку, надзвичайна діловитість  і походження з народу.  Зрозуміло, що хоча Махатхір не був диктатором, але й бачити в ньому політика сучасного західного зразка було б помилкою. Наприклад, у Малайзії з 1960 по 2011 рік діяв закон «Про внутрішню безпеку», який дозволяв арешт і утримання під вартою без суду і звинувачень. Махатхір не тільки не скасував цей закон, він сам користувався ним для боротьби з опозицією (наприклад, 1986 року, коли було заарештовано більше ніж сотню опозиціонерів).

Друга відмінність політики Махатхіра — системність і послідовність. Хоча політика національного економічного розвитку була започаткована за два десятки років до того, як Махатхір прийшов до влади, тільки за часів його керування вона стало серйозною й ефективною. Ще на посту міністра торгівлі та промисловості він створив державну корпорацію HICOM, яка мала стати інструментом розвитку важкої промисловості: металургії, суднобудування, автопрому, цементної та хімічної промисловості.      

Особливості політики Малайзії та самого Махатхіра Мохамада обумовлюють не тільки успіхи, а й обмеженість і недоліки економічного розвитку країни, яка не змогла вийти на рівень Тайваню та Кореї. Про першу особливість ми вже говорили — це етнічні проблеми, складний застарілий конфлікт між буміпутра і китайцями, економічна відсталість буміпутра. Малайзійський НЕП був передусім інструментом подолання економічної відсталості буміпутра, тому він був політикою офіційної дискримінації китайців та індійців. Це не могло не гальмувати економічне зростання. Наприклад, у разі розміщення акцій на біржі було необхідно щонайменше 30% акцій продати буміпутра, а не китайцям чи індійцям, що призводило до здешевлення акцій і зменшення капіталу публічних компаній. Іще один наслідок етнічної політики — низька якість менеджменту: економіка Малайзії було значною мірою державною, а на керівні посади призначали представників буміпутра, що часто не мали необхідної кваліфікації та досвіду.

Економічна політика Малайзії

1957 року, коли Малайзія стала незалежною державою, це була одна з найбідніших країн світу зі слабкою, чисто аграрно-сировинною економікою. Сільське населення становило 75% і складалося з буміпутра, а міське було в основному китайським, у руках якого перебував торговельно-промисловий сектор. 1957 року Малайзія могла запропонувати на світовому ринку всього два товари: натуральний каучук і олово. Як і всі сировинні товари, каучук і олово були схильні до постійних циклічних коливань цін, від чого сильно страждала економіка Малайзії. Крім того, поява на ринку синтетичного каучуку призвела до постійного падіння цін на натуральний. Тому на початковій стадії розвитку (1958–1970 роки) завданням Малайзії була диверсифікація експорту.

Першим кроком диверсифікації стало виробництво пальмової олії. Цю економічну політику очолила Федеральна служба земельного розвитку. Почалися інтенсивні державні та приватні інвестиції у створення пальмових плантацій. Якщо в перше десятиліття незалежності співвідношення між площами каучуконосів і пальмових плантацій було 4:1, то до 1970 року воно стало зворотним. Виробництво пальмової олії з 1960 по 1970 роки зросло в 4 рази. Характерною рисою економічної політики Малайзії було те, що початкові інвестиції, пов'язані з високим ризиком (наприклад, пілотні плантації олійної пальми) фінансувалися з державних коштів (бюджетних і позабюджетних). Тим самим створювалася ґрунт для подальшого швидкого зростання приватних інвестицій.

Другим завданням диверсифікації був розвиток обробної промисловості. 1960 року її частка у ВВП країни становила майже 10%, а в експорті — взагалі 0%. Економічна політика розвитку обробної промисловості, орієнтованої в першу чергу на експорт, починається в середині 1960-х зі створення Служби індустріального розвитку Малайзії і з прийняття законодавчих актів: законів «Про стимулювання інвестицій» (1968) і «Про вільні торговельні зони» (1971). Промисловість Малайзії розвивалася спочатку на основі переробки місцевої сировини (сільськогосподарської, мінеральної та деревини), а також із розрахунку на внутрішній ринок (промисловість харчова, меблева, будівельних матеріалів тощо). Проте дійсно серйозне економічне зростання почалося з розвитком галузей, орієнтованих на експорт і не пов'язаних із місцевою сировиною. Це були галузі з високою трудомісткістю продукції.

Одна з виняткових особливостей малайзійської економічної політики — дуже детальне опрацювання варіантів, яке передувало реалізації, за участю широких верств громадськості та бізнесу в розробці конкретної політики, а також у компонуванні відповідних заходів в пакети, що долало законодавчі проблеми і труднощі координації (кластерний підхід). Розглянемо кластерний підхід на прикладі електронної та електротехнічної промисловості, яка зараз є найбільшим сектором промисловості Малайзії за обсягом виробництва, експорту, інвестицій і робочих місць.

Специфіка цієї галузі в Малайзії (на відміну від Японії, Кореї чи Китаю) в тому, що вона із самого початку була орієнтована не на побутовий сегмент, а на промислових споживачів (напівпровідникових компонентів і промислової автоматики). Початок розвитку цієї галузі припадає на 1970 рік, коли на перших підприємствах працювало лише 600 чоловік. Через 30 років ця кількість збільшилася у понад 600 разів. Початкове зростання відбувалося на рахунок складальних виробництв міжнародних компаній американського і японського походження, які прийшли до Малайзії через добре освічену дешеву робочу силу і відмінну інфраструктуру, що було забезпечено малайзійською державою.

У 1990-і роки розвиток відбувався вже за рахунок аутсорсингу виробництва і перетворення Малайзії на регіонального лідера дистрибуції товарів електроніки й електротехніки. У ці роки в галузь прийшли майже 1000 нових компаній, які спеціалізувалися на продукції з високою доданою вартістю: сервери, комп'ютерна периферія, телекомунікаційні пристрої. Після 2000 року в Малайзії стали розвиватися ще більш складні сегменти галузі: проектування мікросхем, їх макетування і випробування, аналіз стійкості до відмов. Тобто за 40 років країна пройшла шлях від простого збирання електронних виробів до найкваліфікованіших робіт у сфері електроніки.

Електронна промисловість Малайзії організована у 3 кластери, провідним серед яких є Пенанг. Щоб залучити іноземних інвесторів, у кожному кластері уряд створив вільну зону, у якій інвестор отримував спеціальний статус піонера, податковий кредит, фінансову підтримку експорту, прискорену амортизацію, спеціальні правила наймання робочої сили. Кластер Пенанг, спеціалізований на виробництві напівпровідникових компонентів, став місцем розташування не тільки виробничих компаній, а й інжинірингових, логістичних фірм, тренінгових і дослідницьких центрів. Міжнародні компанії, розміщені у вільних зонах, стали джерелом технологічних знань для місцевого персоналу, який надалі почав створювати свої власні фірми, що постачали послуги, компоненти і матеріали для міжнародних компаній. Сьогодні Малайзія — найбільший у світі виробник електронних мікросхем (мікрочипів).

Очевидні економічні успіхи Малайзії поєднані з не менш помітними провалами. Найбільшою проблемою, точніше помилкою, була слабка експортна спрямованість економічної політики, особливо порівняно з Тайванем та Південною Кореєю. Це призвело до нестачі власних валютних надходжень для індустріалізації, а отже, до зростання міжнародного боргу в декілька разів за перші роки урядування Махатхіра. Це мало не тільки погані наслідки для темпів розвитку і збалансованості національних фінансів, а й не давало можливості уряду отримувати інформацію зі світового ринку під час ухвалення рішень щодо напрямів промислової політики. Тобто, приймаючи рішення про напрями розвитку, Пак Чон Хі орієнтувався на експортні успіхи корейських компаній, а Махатхір — на свою уяву про світовий ринок, що неминуче збільшувало ризик помилкових кроків.

Також не можна не вказати на надмірну вагу в економічній політиці державних підприємств і зневагу до приватного бізнесу. Наслідком такої політики був недостатній рівень конкуренції, неможливість через ринкові механізми відсіювати слабкі підприємства, як це постійно робив Пак Чон Хі.

mahathir3

Були великі провали, наприклад, невдача проекту створення металургійної промисловості на зразок корейської POSCO. Проект із виробництва сталі, започаткований на зорі урядування Махатхіра, не зміг і близько піднятися до рівня корейського зразка і є значно слабшим від нього за виробничими показниками. Відсутність послідовної орієнтації на експорт і погана кваліфікація менеджменту тут дали провальний результат. Таким же не дуже вигідним порівнянням для Малайзії є історія розвитку компаній Hyundai у Кореї та Proton у Малайзії, найбільшого виробника автомобілів у Південно-Східній Азії. На жаль, формат статті не дає можливості провести тут докладне порівняння, тому раджу читачам самостійно шукати додаткову інформацію.

Результати та висновки

Як на мене, економічна історія Малайзії за часів Махатхіра Мохамада — найцікавіший предмет для вивчення, бо це просто виняткова суміш перемоги та провалу економічної  політики. Хоча за показником ВВП на душу населення Малайзія перебуває на рівні таких країн, як Польща та Угорщина, та вона майже вдвічі поступається Тайваню і в півтора разу — Південній Кореї. Це відставання склалося вже за часів Махатхіра Мохамада, бо на початку 1980-х відповідний показник у Південній Кореї та Малайзії був приблизно однаковим. (Малайзія завжди мала фору перед типовими «азійськими тиграми» завдяки нафтовим доходам.)

Україна ж на Малайзію схожа тим, що в обох країнах армія не мала політичного впливу, етнічна проблема була джерелом внутрішнього політичного напруження. Економіка нашої держави зараз не у кращому стані, ніж економіка Малайзії в 1960-х роках (Україна за останню чверть сторіччя стала лідером із падіння ВВП за ПКС на душу населення — якщо брати топ-5 знизу, то Україна втратила 35%, Молдова — 30%, Грузія — 15%, Зімбабве — 2%, ЦАР — 1%). Тому в разі появи в нас політичного лідера, подібного до Махатхіра, урок досягнень та поразок Малайзії може стати нам у великій пригоді.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.

''отсканируй
и помоги редакции