Перейти к основному содержанию

Марш Олеся Бабія

Колись гімн ОУН може стати славнем ЗСУ. А що ми знаємо про автора «Зродились ми великої години»?

Примітка редакції. На цьогорічному параді на честь Дня Незалежності вперше, як для такого заходу, прозвучав гімн «Зродились ми великої години». Він був славнем ОУН — і під назвою «Марш Нової Армії» може стати славнем ЗСУ, хоча офіційно поки не затверджений у такому статусі. Один із наших дописувачів хоче вам розповісти про його автора.

9 вересня 1932 р. у Львові винесли вирок Олесю Бабію, автору маршу «Зродились ми великої години».

Олесь Йосипович Бабій народився 17 березня 1897 року в селі Середня Калуського повіту. 1914-го почалася світова війна, а наступного року ще зовсім юний Олесь вирішив записатися до Легіону українських січових стрільців. Але для Австро-Угорської імперії організація Легіону була лише заграванням з українцями. Тому кількість вояків Легіону була обмежена до 2,5 тисяч, решта з 28 тисяч добровольців, які зголосились на службу, були розподілені по регулярних частинах. Так Олесь Бабій потрапив до Угорщини в Керменді. Військовий вишкіл юний воїн проходив під суворим наглядом Миколи Федюшки, який був учнем і особистим секретарем Михайла Грушевського, перекладачем «Промови до німецького народу» німецького філософа Фіхте і літературознавцем та критиком, більш відомим як Микола Євшан. Микола Федюшка був уродженцем Войниліва, який знаходився за 2 км від рідного села Олеся. Бабій і Федюшка навчалися в одній парафіяльній школі, але Микола був на вісім років старший Олеся, тож вони знали один одного, але не були знайомі. У 1913 році Микола Федюшка разом із професором Роздольським записували за допомогою фонографа обрядові пісні, які їм наспівувала матір Бабія. Але й тоді знайомство не зав’язалося. Коли ж війна звела їх разом, то Федюшка під час служби був невмолимим командиром, який виснажував Бабія, як і всіх новобранців, військовою муштрою, але в години відпочинку ставав добрим і приязним товаришем. Відтоді війна постійно зводила і розводила двох земляків. Першим на фронт потрапив Федюшка, першим був поранений і знову зустрівся з Бабієм вже в Перемишлі. Тоді ж Бабій показав йому свої перші вірші. Вояк і літературний критик дав цікаву оцінку його першим спробам: «Може, з тебе будуть люди, але як не будеш у вiршах плакати, як баба. Ти ж — вояк!»

Наступного року війна знов розлучила земляків. Тепер уже Бабій потрапив на італійський фронт і повернувся з нього в листопаді 1918 року. Та вдома його чекала вже нова війна між ЗУНР і Польщею. З початку Бабій став заступником Федюшка, який був комендантом військової міліції у Войнилові. У 1919-му Олесь Бабій взяв участь у поході Галицької армії на Київ. Похід надихнув його на вірші «На Київ» і «Привіт Січовим Стрільцям», які були опубліковані в газеті «Стрілецька думка». Вірш «На Київ» тоді також увійшов до репертуару військових оркестрів.

Осінь 1919 року стала найдраматичнішим періодом для української армії. Епідемія тифу позбавила її боєздатності. Від тифу 23 листопада 1919-го у Винниці помер і Микола Федюшка. Отримавши звістку про його смерть, Бабій сумував за ним, як за рідним братом. Страшна хвороба не оминула й Олеся Бабія, але на щастя він зміг знову стати на ноги. У 1929 році у Львові він випустить книгу «Микола Євшан (Федюшка). Життя і творчість. В десятиліття його смерті. 1919-1929».

Епідемія тифу змусила армії УНР і ЗУНР шукати нових союзників. Орієнтація УНР на Польщу штовхнула ЗУНР на союз із білогвардійськими Збройними силами Півдня Росії. Уряд УНР на чолі з Петлюрою не мав підтримки у країн Антанти, і галичани сподівались, що нові союзники допоможуть їм порозумітися з Європою.

Але на той час Галицька армія була вже настільки деморалізована і виснажена, що на якийсь час у ній перемогли більшовицькі елементи і проголосили створення Червоної УГА. Так несподівано для себе чотар УГА Бабій став більшовиком проти власної волі. Як і більшість галицьких вояків, він розумів, що війна на боці більшовиків проти Польщі означає і війну проти армії УНР. Тож щойно з’явилась можливість, залишки Галицької армії у квітні 1920 року «дезертирували» з Червоної армії, щоб перейти до армії УНР. Так галичани довели, що Акт Злуки УНР і ЗУНР, проголошений 22 січня 1919 року, важив для них більше, ніж сепаратні інтереси. Але бажання возз’єднатися з армією УНР фактично стало кінцем Галицької армії, бо поляки інтернували галицьких старшин у табори для полонених.

Підсумком боротьби Олеся Бабія за українську державність стала збірка віршів «Ненависть й любов», яка вийшла у Львові в 1921 році. Боротьба за Україну була завжди головною темою у творчості Олеся Бабія. У Львові разом з іншими митцями Бабій організував групу «Митуса», публікувався в газетах. Але українське громадсько-політичне життя в цей час найвільніше розвивалося у Чехословаччині, і молодий поет виїхав до Праги. У 1924-29 роках він здобув вищу освіту і став доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, який був відкритий за підтримки чеського уряду в Празі.

У 1922-му українські вояки, які перебували в Чехословаччині, створили Групу Української Національної Молоді для ідеологічного протистояння радянській пропаганді, яка щедро оплачувала публікації в закордонній пресі за рахунок хліба, вивезеного з України, і емігрантським «зміновіхівцям». За рік-два секції ГУНМ почали організовуватись за межами Чехословаччини, в тому числі у Відні та Львові. З 1924 року в ГУНМ з’явився друкований орган «Національна думка». У 1926-27 роках редактором журналу був Олесь Бабій. У «Національній думці» він відгукнувся на смерть Петлюри такими словами: «Не було в нашій революції ані одного діяча, який мав би стільки ворогів і стільки фанатичних прихильників як Покійний Головний Отаман. Нікого не любили так, як його і нікого так не навиділи як його. Ця протилежність і пристрасність оцінки діяльности Петлюри є як разом доказом, що Покійний був небуденною особою в нашій історії. Бо тільки великі індивідуальности будять велику ненависть і велику любов до себе серед мас. … Хто цінить лише побідника і чіпляється воза кожного найновішого переможця, цей давно кинув каменем на Петлюру, але хто оцінює події в об’єктивній історичній перспективі, той сьогодні свідомий, що в особі Петлюри загинув герой, який воскресив традицію оружної боротьби з Москвою, що помер другий Мазепа. Помилка і невдача Петлюри це результат непідготованості народу, незрілости мас і навіть його союз із Польщею був вислідом недостачі творчих сил в самім народі, але хоч історія є твором духа, характеру надії, а не лише твором провідників, то всі помилки нації сліпа товпа приписує не собі, а провідникові. Це сталось і з Петлюрою». Цими самим словами сьогодні ми можемо описати гострі дискусії навколо Бандери і ОУН, Шухевича і УПА. При цьому Бабій як галичанин теж гостро переживав союз УНР і Польщі, який знехтував інтересами ЗУНР, але все ж таки зрозумів цей вимушений вибір Петлюри. Пізніше, у збірці «Світ і людина», виданій у 1947-му, він опублікував поему «Петлюра», в якій порівняв здачу Галича і Карпат з ящіркою, яка відкидає хвоста, щоб врятувати життя.

У 1927-му в Празі вийшла поема Бабія «Гуцульський курінь», яку Дмитро Донцов назвав антиподом «Червоної зими» Володимира Сосюри. Завдяки архівам львівської газети «Діло» можна дізнатися про резонанс, який викликала ця поема. Так, студент Краківської академії мистецтв Іван Кейван 9 січня 1929 року на концерті до 60-ї річниці «Просвіти» декламував уривки з «Гуцульського куреня», в яких змальовувалася українсько-польська війна 1918-1919 років. Декламацію поеми визнали антипольською, і студента заарештували. Декламатор пробув під арештом вісім місяців, поки відбувся суд. Захист обвинувачуваного доводив, що книга ввозилася і продавалася легально і була заборонена міністерством внутрішніх справ Польщі, вже коли обвинувачений був арештований. Четверо присяжних вважали Кейвана винним, восьмеро — ні.

З 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів. Олесь Бабій на ньому був одним із представників ГУНМ, очолював культурно-освітню комісію та виступав на пленумі.

Отже, Олесь Бабій стояв у витоків ОУН, коли Степан Бандера ще тільки пластував. Результатом Конгресу стало об’єднання українських націоналістичних осередків у єдину Організацію Українських Націоналістів та схвалення політичної програми українського націоналізму. Програма передбачала відновлення Незалежної Соборної Української Національної Держави. Друкованим органом ОУН став журнал «Розбудова нації», який виник на основі «Національної думки». У «Розбудові нації» до річниці листопадового чину було опубліковано статтю Олеся Бабія «Чого вчить нас 1 листопада 1918 р.?» У цій статті назвав Українську революцію найкращим дзеркалом духу українського народу. Але й підкреслив, що нація має таку долю, на яку сама заслужила, бо більшість вірила в абстрактні ідеї братерства і гуманізму і не підтримала меншість, яка вірила в силу національного духу і не хотіла спільних ідеалів з чужими народами.

У 1929 році після Конгресу Олесь Бабій повернувся до Львова, де співпрацював з газетою «Діло». У березні 1931 року поляки почали проводити масові арешти. Серед заарештованих був крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях Степан Охримович. Витримавши на допитах важкі побої, він не виказав ні себе, ні інших. Поляки були змушені відпустити його. 10 квітня 1931 року 25-річний Степан Охримович помер, не одужавши після тортур. Але польська поліція не зупинилася і провела новий обшук на його квартирі після його смерті і знайшла серед речей фотографію учасників Конгресу 1929 року.

Адвокат Степан Шухевич (дядько Романа Шухевича) стверджував, що фотографію поліція отримала від провокатора і підкинула її в речі Охримовича вже після смерті. У 1931 році польська поліція заарештувала шістьох учасників Конгресу, впізнаних за фотографією, — Олеся Бабія, Осипа Бойдуника, Юліяна Вассияна, Євгена Зиблікевича, Степана Ленкавського, Зенона Пеленського.

У 1932 році, коли Бабій перебував під арештом, у журналі «Розбудова нації» було опубліковано його гімн ОУН «Зродились ми великої години», котрий було визнано найкращим проектом гімну націоналістів із поданих на розгляд.

5 вересня 1932 року розпочався процес над учасниками Конгресу. Їх звинувачували в участі в Конгресі Українських Націоналістів, утворенні Організації Українських Націоналістів, яка мала на меті збройне повстання, ухвалі й публікації резолюції революційного характеру — всі ці дії обвинувачення кваліфікувало як державну зраду. Адвокат обвинувачених Степан Шухевич став вимагати зачитування обвинувального акту українською мовою, що відповідало закону і судовій традиції. Після відмови прокурора зачитати обвинувачення українською обвинувачені через порушення прав української мови відмовились давати свідчення. Так процес над Конгресом перетворився на «процес мовчальників». У ході процесу обвинувачення зачитало уривки «Гуцульського куреня» Бабія, бажаючи подати історичний літературний твір як складову злочину. 9 вересня процес закінчився. Зиблікевича було визнано невинним. Семеро присяжних визнали інших обвинувачених винними, п’ятеро — ні. Пеленського засудили до шести років ув’язнення з урахуванням попередніх арештів, решту — до чотирьох років.

Поки Бабій відбував свій термін, Богдан-Ігор Антонич назвав його найздібнішим поетом свого покоління. Вийшовши з в’язниці, через чотири руки Олесь Бабій видав у 1936 році повість «Дві сестри. Повість зі записок старшини У.Г.А.» У передмові до другого видання 1971 року автор зазначив, що доля цієї книжки має історію, яка сама б могла послугувати матеріалом для книжки. По виході повісті Олена Теліга попросила подарувати її на спомин. У 1939 році наклад книги знищила радянська влада. Але зберігся примірник в Олени Теліги, яку в 1942 році німці розстріляли в Києві. Врятував подарований примірник генерал армії УНР Михайло Крат, який після розстрілу зайшов на її квартиру, щоб врятувати те, що не знищило гестапо, і передав його Бабію, коли обидва зустрілися в Німеччині.

Нова світова війна змусила Бабія покинути Львів. У 1939 році він виїздить до Холма, у 1944-му — до Німеччини. В цей період найбільш здібний поет свого покоління переважно вчителював. Після закінчення війни емігрував до США у Чикаго. В американському періоді його творчості, який став останнім, треба виділити поему «Повстанці», видану 1956 року, і п’єсу в одній дії «Олена Степанівна» — 1966 року. Поема «Повстанці» є своєрідною віршованою хронікою українського села першої половини ХХ століття, яке весь час має боронитись від завойовників. П’єса «Олена Степанівна» присвячена першій українській жінці-офіцеру, хорунжій Січових Стрільців Оленів Степанів (псевдо — Степанівна). Події у п’єсі відбуваються 1915 року в розпал боїв на горі Маківка. Дідич просить Андрія Мельника відсторонити Олену Степанівну від участі в бойових діях, а їй пропонує вигідний шлюб. Але Олена Степанівна без вагань обирає битву і пророкує появу вільної Української Держави.

2 березня 1975 Олесь Бабій помер, але його пісню не забули.

Олег Скрипка, Сергій Василюк, Тарас Чубай, Сергій Фоменко, Тарас Компаніченко, Іван Леньо, Сергій Танчинець, Олександр Положинський, Олег Михайлюта, Юрій Журавель, Сергій Жадан у супроводі військового оркестру записали фонограму і кліп «Марш Нової Армії» до дня Збройних сил України 6 грудня 2017 року. В основу маршу були покладені слова гімну українських націоналістів Олеся Бабія.

24 серпня 2018 року словами «Зродились ми великої години…» Президент України Петро Порошенко розпочав урочисту промову з нагоди військового параду до Дня Незалежності, а військовий оркестр вперше зіграв марш на параді.

''отсканируй
и помоги редакции