Перейти к основному содержанию

Близькосхідний розклад

Невеличкий лікбез щодо релігійно-політичної ситуації в країнах Близького Сходу. Робимо все можливе, щоб вам було простіше орієнтуватися в цій непростій темі

Примітка редакції. Невеличкий лікбез щодо релігійно-політичної ситуації в країнах Близького Сходу. Щоб вам було простіше орієнтуватися в тому, хто кому невірний і наскільки політична мапа регіону далека від справжнього розподілу ідентичностей.

Останнім часом відносини між Саудівською Аравією та Іраном стрімко погіршуються. Країни дедалі частіше обмінюються взаємними звинуваченнями і критика лунає все гостріше. Так, нещодавно Саудити звинуватили Іран та ліванську «Хізболлу» в запуску ракети з території сусіднього Ємену по об’єктах у Саудівській Аравії. Іран відкинув звинувачення, проте всім відомо, що саме ця країна здійснює підтримку місцевих радикалів — хуситів — та допомагає їм фінансово і зброєю у війні проти уряду Ємену й саудівської коаліції. У світі дедалі частіше говорять про загрозу війни між регіональними гегемонами.

У цій статті спробуємо розібратися, які коаліції можливі на Близькому Сході та якими будуть позиції країн регіону в разі початку відкритого конфлікту.


Поділ Близького Сходу на шиїтське та сунітське населення

Іран (шиїти — 90%, суніти — 8%. Влада — шиїти)

Близький Схід із давніх часів традиційно ділиться за релігійним принципом. І хоча кордони держави часто не відображають поділ території за етнічним чи релігійним принципом, але саме належність правлячої еліти до певних конфесій відіграє значну роль у політиці тієї чи іншої держави. Так, підґрунтя конфлікту між двома великими регіональними гравцями теж має релігійне забарвлення.

Іран заселений переважно шиїтами. Представники цієї гілки ісламу становлять меншість в ісламському світі і Іран є чи не єдиною країною, де шиїти займають чіткі та стабільні позиції при владі. Саме тому Іран є лідером шиїтського світу в регіоні й дуже активно захищає їхні інтереси в сусідніх країнах. Це автоматично робить країну суб’єктом міжнародної політики і створює конфлікти з просунітськими урядами сусідніх країн.

Зараз Іран має як ніколи сильну позицію. Внутрішня політична та економічна стабільність, а також успішні переговорні процеси щодо зняття санкцій дають можливість Ірану вільніше проводити зовнішню політику і нарощувати вплив на сусідні менш стабільні країни.

Ірак (шиїти — 65%, суніти — 31%. Влада — шиїти)

Після американського вторгнення в Ірак і встановлення в країні тимчасового уряду влада Ірану його не визнала, справедливо вважаючи владу в країні проамериканською, а отже, ворожою. Проте з часом відносини між країнами почали поліпшуватися. Так, 2004-го міністр зовнішніх справ Іраку Хошияр Зебарі заговорив про підписання мирної угоди між країнами, а вже наступного року президент Іраку відвідав сусідню країну, що сталося вперше за 40 років.

Із часом вплив Ірану на сусіда продовжував зростати. Під час сунітських повстань на півночі Іраку Іран залюбки надсилав на допомогу сусіду шиїтську міліцію, що безпосередньо брала участь у їх придушенні. У нинішній війні проти «Ісламської держави» військова підтримка з боку Ірану продовжує зростати, а уряд Іраку дедалі частіше опирається на військові штики шиїтської міліції та підтримку шиїтського півдня країни. Перемоги над «Ісламською державою» лише зміцнюють їхні позиції. Причому відбувається поступовий відхід від американського впливу.

Військовий наступ на території, що були під контролем іракських курдів на півночі країни, лише підтверджують сильні позиції провладних структур, адже курди ще з часів боротьби проти Саддама Хусейна завжди користувалися значною підтримкою США, але цього разу, під час придушення сепаратистських настроїв регіону, американці змовчали.

Сирія (шиїти — 10%, суніти — 75%. Влада — шиїти)

Сирія продовжує перебувати в стані громадянської війни, але якщо ще рік тому було доволі складно визначити фаворита, то сьогодні все більшою перевагою починають користуватися провладні структури на чолі з президентом країни Башаром аль-Асадом. Саме з протестів проти нього і почалася війна, яка триває вже 6 років. Ця війна — тема для окремої статті, і аби розібратися з тим, які сторони беруть у ній участь, потрібен окремий довідник, та я спробую розповісти про події у спрощеній формі.

Урядові війська Сирії воюють проти цілої низки повстанських груп, яких на початку війни активно підтримували американські та європейські країни задля зміни режиму під виглядом проведення демократичних реформ. Однак із часом рух проти влади сильно радикалізувався і все більший вплив почали отримувати ісламські радикали. Одна з гілок почала називати себе «Ісламською державою» і спрямувала боротьбу у бік створення власної держави з радикальним халіфатом та імперськими амбіціями. Це змусило світ об’єднатися проти спільної загрози.

Ті самі американці, що допомагали повстанцям, разом з урядовими силами країни почали вести війну з ісламістами. Курди, що заселяють північ країни, сформували власні збройні сили і захопили низку територій, мріючи створити власний незалежний Курдистан. Цього злякалася Туреччина, і разом з лояльними до неї повстанцями шляхом інтервенції отримала контроль над певними районами півночі Сирії. Це, своєю чергою, спричинило конфлікт із Росією, яка брала участь у війні на боці урядових сил.

Гадаю, я вас достатньо заплутав. Узагалі тема доволі складна і глибока. Проте зараз очевидно, що «Ісламська держава» (вона, до речі, сунітська) помирає, а урядові сили захоплюють все більше територій в країні, і з цими тенденціями варто рахуватися, зрештою, всі хочуть бути на боці переможців. Уряд же Сирії шиїтський (точніше, там алавіти — це таке відгалуження шиїзму), тоді як більшість країни сповідує сунітський іслам. Цей факт, а можливо, інші причини, дав підставу президенту Башару аль-Асаду приєднати до своїх військ іноземні контингенти з Ірану та Лівану. І така ситуація зробила владу Сирії дуже залежною від іноземної військової та фінансової допомоги, що, вочевидь, теж робить країну союзником Ірану.

Ліван (шиїти — 27%, суніти — 27%. Влада — шиїти)

Ліван теж являється мультирелігійною країною, але сильний ісламський шиїтський південь робить її однією з основних шиїтських країн світу. Організація «Хізболла», що була заснована як військо у боротьбі проти ізраїльської окупації, стала одним з основних гравців у політиці країни. Більше того, багато хто взагалі асоціює її з країною і визнає значний вплив організації на внутрішню та зовнішню політику Лівану.

«Хізболла» є парамілітарною організацією і має високий ступінь бойової готовності, що дає змогу їй брати участь у конфліктах за кордоном та бути бажаним союзником у разі війни. Так, «Хізболла» активно задіяна в конфлікті в Сирії на стороні Башара аль-Асада та в Ємені на боці хуситів. Організація визнана терористичною у багатьох країнах, таких як США, Ізраїль, Канада та низці країн Європейського Союзу.

Відносини між Ліваном та Саудівською Аравією останнім часом значно погіршилися. Нещодавно під час візиту до Саудівської Аравії прем’єр-міністр Лівану Саад Харірі подав у відставку, заявивши, що він побоюється за своє життя. Після заяви до Лівану політик уже не повернувся. Влада Лівану запідозрила, що Харірі примусово утримують на Аравійському півострові. У конфлікт довелося втрутитися президенту Франції, і під час візиту на Аравійський півострів він провів успішні переговори про повернення політика до своєї країни. Таким чином, значний вплив «Хізболли» в країні, а також погіршення відносин із Саудівською Аравією, робить Ліван потенційним союзником Ірану.

Катар (шиїти — 10%, суніти — 58%. Влада — суніти)

Після цьогорічного конфлікту Катару з низкою країн Перської затоки півострів опинився у становищі часткової блокади. Переговори Катару та Саудівської Аравії поки що не дали результату, а тим часом у країні поступово починається голод, не кажучи вже про інші проблеми в умовах дефіциту найбільш необхідних товарів. Це штовхає країну до пошуку нових союзників, і майже єдиний вихід зі складної ситуації — це погодитися на допомогу від сусіднього Ірану, який буде дуже радий отримати союзника, хай навіть сунітського, зовсім близько біля кордонів головного ворога — Саудівської Аравії.

Саудівська Аравія (шиїти — 15%, суніти — 85%. Влада — суніти)

Саудівська Аравія ― країна з великими зовнішньополітичними амбіціями. Акумулювавши всю владу в руках однієї династії, маючи величезні нафтові запаси, армію, збудовану на багатомільярдних нафтодоларових вливаннях, та міжнародну підтримку у вигляді союзних відносин із США, країна, здавалось би, має всі козирі для регіонального лідерства, чим і намагається активно користуватися, фінансуючи лояльні політичні та повстанські організації, здійснюючи тиск на країн-конкурентів та формуючи навколо себе військовий альянс.

Лише одна проблема не дає Саудитам розгулятися на повну силу ― Іран та його шиїтські союзники на Близькому Сході. Ця проблема зараз дедалі більше хвилює політиків як аравійського півострова, так і всього світу, що бояться нових витків військових дій у регіоні. А Саудівська Аравія не з тих країн, що боїться вступати в конфлікти. Про це свідчить як нещодавня історія з Катаром, який через свою надмірну зовнішню політику опинився в геополітичній пастці, так і ситуація з Єменом, де сауди, зібравши у єдиний військовий кулак своїх союзників, продовжують вести військові дії проти місцевих шиїтських повстанців. Спробуємо розібратися, з якими союзниками сауди можуть вступити в нову війну.

Ємен (шиїти — 44%, суніти — 56%. Не зовсім зрозуміло, чи є там влада)

Ємен зараз дуже складно приєднати до одного з регіональних таборів, оскільки в країні точиться громадянська війна, й однозначно визначити, на чиєму боці перевага, дуже важко. Повстанці-хусити продовжують контролювати значну, населену переважно шиїтами, територію країни, а саудівська коаліція, що підтримує діючого президента країни, трагічно застрягла в цій війні і ніяк не може переломити її хід.

Цікаво, що повстанців активно підтримує Іран, і це робить громадянську війну в Ємені таким собі майданчиком для розв’язання геополітичних питань між гегемонами Близького Сходу. Конфлікт показав, що гроші у війні вирішують не все, і чисельна та добре фінансована армія Саудівської Аравії не може досягти значної переваги у війні з місцевими босими повстанцями, що спокійно переходять кордон у пустелі і здійснюють нальоти на військових уже безпосередньо на території Саудівської Аравії. Та оскільки офіційно визнана влада країни перебуває на боці інтервентів, то віднесемо Ємен до союзників саудів.

Бахрейн (шиїти — 75%, суніти — не відомо. Влада — суніти)

Бахрейн називають лакмусовим папірцем саудівсько-іранських відносин. І дійсно, острівна держава в Перській затоці між конфліктуючими країнами не може не викликати інтерес. Тим паче, коли країна здебільшого населена проіранськими шиїтами, але під владою просаудівського сунітського шаха.

Ситуація і справді виглядає нестабільною. 2011 року Саудівській Аравії навіть довелося вводити війська в країну задля підтримки лояльної до неї влади і придушувати протести силою. Зараз у Бахрейні триває боротьба за утримання просаудівської влади. До найвищих політичних кіл не допускаються представники шиїтської гілки ісламу, а свобода волевиявлення перебуває на дуже низькому рівні. І поки сауди цю гру виграють, Бахрейн залишається лояльною до них країною. Та хто знає, який соціальний вибух може статися, якщо раптом почнеться відкрита війна між саудами та Іраном.

Йорданія (шиїти — не відомо, суніти — 95%. Влада — суніти)

Нещодавно Йорданія намагалася дотримуватися стійкого нейтралітету на Близькому Сході, але приблизно рік тому країна здійснила різкий поворот у бік Саудівської Аравії. Було підписано багато інвестиційних контрактів, влада Йорданії почала критикувати Іран і виказувати свою прихильність саудівській позиції.

Крім того, Йорданія підтримує стійкі союзницькі відносини із США. На її території розміщені бази з підготовки Нової сирійської армії (воюють проти офіційного уряду Сирії), і через кордон з Йорданом сирійські повстанці часто здійснювали нальоти на позиції «Ісламської держави». А тепер, коли фронт ІД відсунуто, вони продовжують контролювати частину прикордонних територій Сирії.

Кувейт (шиїти — не відомо, суніти — 65%. Влада — суніти)

Кувейт — давній союзник Саудівської Аравії, причому у всіх сферах життя. Жителі країни досі вдячні саудам за військову допомогу під час іракського вторгнення в країну, але чи зможуть вони допомогти союзникам військовою силою — точно сказати важко. Кувейт — країна, що багата на нафту, тому досі залишається бажаною здобиччю для Іраку, а влада однозначно буде продовжувати триматися саудівської коаліції.

Об’єднані Арабські Емірати (шиїти — 10%, суніти — 65%. Влада — суніти)

Незважаючи на територіальні претензії, що Емірати та Саудівська Аравія намагаються вирішити не один рік, ці країни мають досить тісні відносини. Для ОАЕ Саудівська Аравія є впливовим торговельним, політичним та військовим партнером. Крім того, Емірати мають територіальні претензії через острови Абу-Муса з Іраном. Це значно погіршує відносини між країнами.

Єгипет (шиїти — точно не відомо, суніти — 90%. Влада — суніти)

Під час Арабської весни, 2011 року, Саудівська Аравія стояла на захисті президента країни Хосні Мубарака, а після його відставки не визнала новий уряд країни, очолюваний «Братами-мусульманами». Проте вже наступний президент, Ас-Сісі, що отримав владу в країні силовим шляхом, приглянувся саудам — і відносини між країнами налагодилися. 2017 року Єгипет навіть передав Саудівській Аравії частину своїх островів у Червоному морі. Країни багато в чому мають спільні позиції та погляди. Єгипет підтримає Саудівську Аравію в разі конфлікту з Іраном.

Джибуті (релігія не важлива, лише бізнес)

Маленька африканська країна Джибуті намагається вичавити максимум зі свого географічного розташування. Військові бази країни здатні запросто контролювати переміщення суден між Червоним морем та Аденською затокою. І якщо саму Джибуті це не настільки цікавить, через власні низькі амбіції, то вони залюбки готові таку можливість продати. І покупців достатньо. У країні вже розміщені військові бази США, Китаю та Саудівської Аравії. Саудам це дає змогу контролювати прохід по протоці іранських кораблів, що здійснюють підтримку хуситів у Ємені, перевозячи їм спорядження і технічну допомогу. Таким чином, Джибуті якщо і не готова самотужки взяти участь у конфлікті, але вона залюбки продасть можливість використання своєї території арабам.

Сомалі (релігія не важлива, лише бізнес)

Важко назвати Сомалі єдиною країною, проте там існує офіційна влада. Саудівська Аравія для Сомалі — найбільший торговельний партнер. Та й не лише торговельний. Солдати Сомалійської національної армії тренуються під проводом саудів. Араби постійно здійснюють фінансову допомогу африканській країні, і таким чином міцно тримають сомалійців на своєму гачку. Сомалі — надто залежна країна, щоб виступити проти інтересів саудів, хоча і такий прецедент мав місце. Під час блокади Катару, Сомалі несподівано для всіх заявила про свій нейтралітет.

Судан (релігія не важлива, лише бізнес)

Після приєднання Судану до військової операції в Ємені на боці Саудівської Аравії між країнами закріпилося і почало зміцнюватися військове партнерство. Збройні сили Саудівської Аравії та Судану проводять спільні військові навчання, а економіка Судану отримує значні вливання від арабської країни. Така фінансова допомога дає можливість подолати країні наслідки санкцій, що були накладені на країну ООН, і займати більш тверду позицію в конфлікті з Південним Суданом.

Еритрея (з ісламських релігій державою дозволений лише сунізм)

Еритрею справедливо називають «африканською Північною Кореєю». За рівнем свободи слова та волевиявлення ця країна посідає одне з останніх місць у світі. А напружені відносини із сусідніми Ефіопією та Джибуті, через спірні території, змушують країну активно озброюватися. Донедавна Еритрея не підтримувала когось із великих регіональних країн, але під час Катарською кризи все ж стала на бік Саудівської Аравії та розірвала відносини з Катаром.

Нейтральні країни

Оман (шиїти — не відомо, суніти — 80%. Влада — суніти)

Офіційно Оман входить до Ради співробітництва арабських країн Перської затоки, що де-факто контролюється Саудівською Аравією, але водночас країна намагається грати у свою гру. Тоді як усі держави Ради, слідом за саудами, погіршують відносини з Іраном, Оман намагається дотримуватися достатньо дружньої позиції. У сирійському та єменському конфлікті Оман закликав сторони до мирного врегулювання проблеми і намагався уникнути втягнення в конфлікт. Таким чином, жодна зі сторін не може розраховувати на Оман як на військового чи політичного партнера, водночас країна ідеально підходить на роль посередника та миротворця в регіоні.

Туреччина (релігія не відіграє значної ролі в країні)

Після тривалих і невдалих спроб Туреччини інтегруватися до європейського світу країна знову повернула голову на схід. Імперські амбіції та стійка позиція на геополітичній мапі не дозволяє країні бути рядовим гравцем на Близькому Сході. Тож від Туреччини варто чекати власної гри. І таку гру Анкара вже почала. Країна разом зі США активно допомагала лояльним до себе повстанцям на півночі Сирії і невдовзі їй навіть довелося застосувати власні війська та почати інтервенцію до південного сусіда. Однак прямих конфліктів з армією Башара аль-Асада не відбулося. Усі наступальні дії турки вели проти курдських формувань та сил «Ісламської держави». Саме курдів турки вважають справжніми ворогами, тому військові дії спрямовані на зменшення їхнього впливу в регіоні та блокування можливості створення Сирійського Курдистану.

Таким чином, не варто чекати, що Туреччина приєднається до однієї зі сторін саудівсько-іранського конфлікту, але роль миротворця та регулятора відкидати не можна. Найімовірншіе, Туреччина була б рада скористатися війною, аби поліпшити свої власні позиції.

Ізраїль

Ізраїль на Близькому Сході не любить ніхто. Кожна з ісламських країн була б рада очистити регіон від ізраїльського впливу, проте поки це нікому не вдається зробити. Відкритий конфлікт Ізраїлю з «Хізболлою» та Іраном, а також спільний із саудами союзник США, робить країну трохи ближчою до сунітською світу. Але не надто. Ізраїль був би радий ослабленню позицій обох сторін конфлікту, однак євреї готові вступити у війну, як тільки одна з сторін буде загрожувати існуванню їхньої країни.

Висновок

Варто зазначити, що коаліції на Близькому Сході мають ситуативний характер, а відносини між країнами часто є заплутаними та неочевидними. Вчорашні вороги, як-от Туреччина та Сирія, чи Туреччина і Росія, можуть швидко ставати союзниками з підлаштованою відповідно політичною позицією. Таким чином, картина, змальована у статті, не претендує на стабільність чи повну достовірність, а лише відтворює загальну геополітичну ситуацію у регіоні. Більше того, я не вірю у прямий конфлікт між Іраном і Саудівською Аравією — такий сценарій несе надто великі іміджеві та фінансові витрати на тлі здешевлення нафти та газу. А ось гібридні війни, вочевидь, будуть мати продовження. Які країни будуть ними охоплені — передбачити вкрай важко. Та в будь-якому разі Близький Схід іще запропонує нам багато цікавих поворотів та подій, які, напевно, відіграють значну роль не лише в регіоні, а й у масштабах цілого світу.

Ця рубрика є авторським блогом. Редакція може мати думку, відмінну від думки автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!