Творці економічних див: Лі Куан Ю 

Почни свій день разом з одним із найвидатніших творців економічного дива Лі Куан Ю


Вадим Новіков

Про Лі Куан Ю написано так багато, що нема можливості сказати про нього і про розвиток Сінгапуру щось нове і цікаве для читача. Тому, на відміну від попередніх статей циклу, я не переказуватиму біографічних відомостей та не розповідатиму про економічну політику Сінгапуру. Ця стаття — це щось на кшталт коментованого читання нової книжки про Лі Куан Ю.

Творці економічних див: Лі Куан Ю

Цього року київська видавнича група «КМ-Букс» опублікувала український переклад книжки американських авторів Елісона, Блеквілла і Вайна (Graham Ellison and Robert Blackwill with Ali Wyne. Lee Kuan Yew. The Grand Master’s Insights on China, the United States, and the World, 2013), яка є цитатником із виступів, інтерв’ю та публікацій Лі Куан Ю. Автори зробили спробу сконцентрувати в одному не великому за обсягом виданні погляди легендарного політика на головні проблеми сучасності, в тому числі на проблеми економічного розвитку, чим саме і прославився Сінгапур і Лі Куан Ю.

Зрозуміло, що для українського читача розвиток Сінгапуру сприймається як щось зовсім нереальне, або, принаймні, щось таке, що не стосується і не може стосуватися України. Це природно, що людина з доходом 4 тисячі гривень не дуже уявляє життя людини з доходом 4 тисячі доларів (середній сінгапурський рівень). Проте не так давно, всього два покоління тому, сінгапурці були бідніші за нас. Сьогодні ж Сінгапур та Україна реально є рекордсменами світу: Сінгапур — як рекордсмен економічного зростання, Україна — як рекордсмен економічного падіння. Можливо, порівняння, побудоване на контрасті, буде цікавим і повчальним.

Творці економічних див: Лі Куан Ю

Вибрані тези

Теза Лі Куан Ю: «Якість людських ресурсів — єдиний і дуже важливий чинник, який визначає конкурентоспроможність країни. Новаторський підхід, підприємливість, уміння працювати в команді й трудова дисципліна людей — це те, що виводить народ на пік конкурентоспроможності».

Українська практика. У нашій ментальності конкурентні переваги якоїсь країни асоціюються із природними дарами (нафта, газ, чорнозем тощо), а не з людськими якостями. Аргументи привабливості України з точки зору людських ресурсів завжди зводяться до дешевизни робочої сили, а не її унікальної якості. Якісні трудові ресурси неухильно зникають за кордонами України, і нема жодної спроби держави припинити їх відтік, але не тотальною забороною на кшталт СРСР, а створенням робочих місць в Україні.

Теза Лі Куан Ю: «Економікою рухають нові знання, нові відкриття в науці й техніці, інновації, що їх приносять на ринок підприємці. Учені поки що залишаються найбільш суттєвим чинником економічного прогресу».

Українська практика. Відповідно до Global Competitiveness Report 2016–2017, єдиний показник інноваційної політики, за яким Україна має пристойний рейтинг, — це можливості вчених та інженерів (29-е місце у світі). Однак при цьому витрати компаній на інновації низькі (68-е місце), співпраця промисловості з наукою погана (57-е), державні закупівлі високотехнологічної продукції вкрай малі (82-е). Загальний рівень інноваційності економіки — 52-е місце у світі. Для порівняння: Сінгапур — 9-е у світі, Тайвань — 11-е місце, Шрі-Ланка — 43-е місце, Таджикистан — 46-е. Стосовно таких організаційних форм запровадження інновацій у бізнес, як технологічні кластери, Україна одна з найгірших у світі — 125-е місце.

Теза Лі Куан Ю: «Ключем до інновацій і технологій є люди… Наша система освіти перебудовується таким чином, щоб підтримувати та розвивати новаторство і творчий підхід дітей, починаючи з дитячих садків і закінчуючи університетами, орієнтуючи їх на подальшу самоосвіту впродовж усього життя… Сінгапурці мають усвідомити одне: доки ми не підвищимо власний рівень шляхом освіти та здобуття кваліфікації й доки в нас не з’явиться прагнення постійно підвищувати продуктивність праці, ніхто не може гарантувати нам щасливого майбутнього… В умовах сучасної економіки знань і швидкого розвитку технологій кожен має навчатися і вдосконалювати свої знання впродовж усього життя».

Українська практика. Відповідно до Global Competitiveness Report 2016–2017, за якістю початкової освіти ми на 51-му місці, за якістю вищої освіти — на 56-му, а за рівнем післядипломної — зовсім погано: доступність спеціалізованої підготовки і тренінгів — 77-е, рівень тренінгів персоналу — аж 94-е місце. Єдиний показник, де ми виглядаємо пристойно, — рівень викладання математики та природничих наук (27-е місце у світі). Для порівняння: Сінгапур — 4-е місце у світі за якістю початкової освіти і 1-е місце за якістю вищої та післядипломної освіти.

Теза Лі Куан Ю: «Останні сорок років ми працювали над тим, щоб зробити англійську нашою основною мовою спілкування, а китайську — лише другою. Чому так? Ми пішли на цей крок, щоб стати більш відкритими для світу і дозволити собі влитися у світову спільноту і прийняти основні потоки відкриттів, винаходів і творчого потенціалу, чому сприяє не лише англійська мова як така, а й певний світогляд її носіїв».

Українська практика. Ми зациклені зараз у культурному плані на боротьбі з російською мовою, наче не усвідомлюючи, що сучасна наука, техніка, медицина, бізнес, фінанси базуються на англійській. Професійна інформація, без якої не можна бути сучасним спеціалістом, не доступна ні українською, ні російською. Відсутність вищої освіти англійською залишає Україну за межами науково-технічного інформаційного потоку, таким чином — за межами світової інноваційної діяльності.

Теза Лі Куан Ю: «Коли я тільки починав працювати, то запитав себе: яким чином Сінгапур може отримувати прибутки за наявності сусідів, у яких більше природних ресурсів, населення і більша площа? Що ми можемо поставити їм на противагу? У них не було антикорупційних систем — ми таку систему запровадили. Верховенство закону в їхніх державах не працювало — ми ж суворо дотримувались законів».

Українська практика. Усім відомо, що Україна — одна з найбільш корумпованих держав світу (131-е місце в рейтингу Transparency International за 2016 рік, у якому Сінгапур — на 7-й позиції). При тому, що в Україні сформована чи не найширша у світі антикорупційна система. Різниця з антикорупційною системою Сінгапуру полягає в тому, що сінгапурці її створили з усвідомлення внутрішніх потреб, а ми — під тиском зовнішніх сил (ЄС, США, МВФ). Тому сінгапурська влада була зацікавлена в ефективній роботі антикорупційної системи, а наша зацікавлена в максимальній її неефективності. Бо наш уряд створив антикорупційну систему виключно для того, аби отримати фінансову допомогу ззовні. Ця допомога йому потрібна, щоб зберегти себе при владі задля максимізації наживи, яка можлива тільки за рахунок зловживання владою, тобто за рахунок збереження і розширення корупції. Отака вишукана українська збоченість: створювати антикорупційну систему для збереження та розширення корупції!  

Теза Лі Куан Ю: «Нам удалося домогтися економічного зростання, тому що ми здійснили певні зміни під час перехідного періоду від аграрного суспільства до індустріального. Нашою перевагою було те, що ми знали, яким має бути кінцевий результат, оскільки мали взірець Заходу, а пізніше і Японії… З часів промислової революції жодній країні не вдавалось отримати могутню економіку без перетворення на індустріальну державу».

Українська практика. Взірець Заходу нам ні до чого, ми йдемо в зворотному напрямку — від індустріального суспільства до аграрного. У структурі нашого експорту частка сільськогосподарської продукції зростає: якщо 2010 року продовольчі товари та аграрна сировина становили менше ніж 20% українського експорту, то зараз — уже понад 40%. І цей факт викликає в суспільстві не жах, а захват! При глибшому аналізі картина ще гірша: частка в експорті первинної продукції (зерна та бобів) збільшується за рахунок скорочення частки переробленої продукції. За останні шість років частка первинної продукції в загальному аграрному експорті зросла з 41% до 56%. Це свідчення повної професійної нездатності уряду в Україні подається як його найбільше досягнення!

Теза Лі Куан Ю: «Є багато прикладів авторитарних урядів, чия економічна політика завершилася поразкою. Є стільки ж прикладів демократичних урядів, які домоглися чудових економічних результатів. Реальне питання полягає в тому, чи здатний політичний режим будь-якої країни незалежно від того, демократичний він чи авторитарний, дійти компромісу щодо політики, яка забезпечувала би можливість економічного зростання і створення робочих місць для всіх, і чи зможе цей режим гарантувати послідовне здійснення такої політики без значних утрат».

Українська практика. Згідно з Індексом демократії, який щорічно публікує Economist Intelligence Unit, Україна не вважається демократією, її віднесено до 40 країн із гібридними режимами. Президенти Кучма, Янукович, Порошенко наполегливо, але безрезультатно, намагалися цю гібридність перетворити на авторитаризм російського зразка, а демократична опозиція, навпаки, всіляко наполягає на переході від гібридного стану до ліберальної демократії. Але, що найважливіше, як прибічники авторитаризму, так і прибічники ліберальної демократії цілком байдужі до політики економічного зростання, навіть якщо вони час від часу заявляють про протилежне — далі заяв справа не йде, не існує навіть на папері стратегії економічного зростання України. Тому нас чекає сумна перспектива: чи переможе авторитаризм, чи ліберальна демократія — економічний розвиток нам не світить. В Україні нема жодної політичної сили, для якої економічне зростання — це головна мета політики. Це найбільша відмінність політичної ситуації в Україні від Сінгапуру та всіх інших «тигрів».

Теза Лі Куан Ю: «Політичний лідер повинен донести своє бачення майбутнього до народу, а потім закріпити це бачення в політичному курсі, переконати народ у тому, що цей курс заслуговує на підтримку, і, зрештою, надихнути людей на участь у втіленні цього політичного курсу в життя».

Українська практика. В українських політиків немає бачення майбутнього. Це сумний факт. Кучмівська «багатовекторність» чи Порошенкове «європейське майбутнє» — то просто гасла, що відображають поточні настрої. Ці гасла неможливо закріпити в політичному курсі, бо настрої мінливі. Приклад із блокадою окупованої частини Донбасу, коли політика президента раптом розвернулася на 180°, показовий, бо він не має бачення майбутнього окупованих територій. Анекдотично безпорадний виступ Кучми в парламенті, коли він просив сказати йому, яку він повинен будувати Україну, — ще одна ілюстрація відсутності візії в наших політиків. Їм нема чого донести до народу, нема в чому переконувати народ, нема жодного шансу на щось надихнути народ.

Теза Лі Куан Ю: «Демократичне суспільство не керується автоматично саме собою. Щоб таке суспільство досягло успіху, необхідні два чинники. Перший — зацікавлений і пильний електорат, який обирає, а потім контролює силою громадської думки політиків, обраних для управління країною. Другий — наявність у демократичного суспільства чесних і компетентних політичних партій, здатних забезпечити альтернативне керівництво».

Українська практика. В сучасній Україні нема, на жаль, ні такого електорату, ні таких політичних партій. Щоб вони виникли, потрібен не рік, не два, а покоління. Що буде протягом цього тривалого періоду? Тільки два варіанти: або збереження гібридного режиму і подальший економічний занепад, або перехід до авторитарного режиму. Авторитарний режим може бути спрямований на економічне зростання (сценарій «азійських тигрів») або власне збагачення (африканський сценарій).

Теза Лі Куан Ю: «Виборчий принцип "одна людина — один голос" — це найскладніший виклик. Якщо у виборчій системі вашої країни дії принцип "одна людина — один голос", найлегшими із закликів, які ви можете кинути в суспільні низи, є прості й емоційні гасла, що не повинні бути пов’язані з економічним розвитком, прогресом та іншими незрозумілими їм речами, — можна апелювати до гордості за свою націю, мову, релігію, культуру. Парламентська демократія за принципом "одна людина — один голос" працює лише тоді, коли люди вибирають між запропонованими їм на виборах альтернативними варіантами розумом».

Українська практика. Саме таким чином усі роки незалежності апелюють до народу українські політики: користуючись низькою політичною культурою виборців, їхньою неосвіченістю та затурканістю телевізійною політичною рекламою, звертаються до народу з примітивними порожніми гаслами, розрахованими на емоційне, а не раціональне сприйняття. Чи може в такому соціальному середовищі, з електоратом, не здатним сприйняти складні раціональні політичні ідеї, до влади прийти політична сила, яка прагне економічного розвитку країни? Виходить, що може, лише якщо буде прикидатися популістом і висувати прості емоційні гасла. Тобто, щоб подолати популістів, треба вдавати із себе найбільшого популіста. Важко сказати, чи це буде діяти, бо досі в Україні навіть нема кому прикидатися популістом.

Теза Лі Куан Ю: «Коли люди, які перебувають біля керма, розглядають владу як наданий їм особистий привілей, вони неминуче починають займатися самозбагаченням, просуванням кар’єрними сходами своїх родичів і наданням послуг своїм друзям. У такому разі народ іще довго і дорогою ціною розплачуватиметься за гріхи та злочини своїх керівників».

Українська практика. Лі Куан Ю, найімовірніше, нічого не знав про Кучму або Януковича, але Україна власним досвідом демонструє, що буває з державою, у якій президентський пост розглядається як привілей на повне особисте володарювання. Ми ще довго і дорого будемо платити за їхні гріхи та злочини, бо створена ними політична система не змінюється, а тільки поглиблює відставання України від світового розвитку. Самозбагачення та збагачення родичів і друзів — головний і незмінний мотив дій державного керівництва в Україні.

Післямова

Можна ще довго цитувати Лі Куан Ю, бо після нього залишилися величезна кількість сентенцій і, головне, практичний доказ їх правоти у вигляді другої у світі за рівнем конкурентоспроможності економіки Сінгапуру. Українець не тільки українську історію не може читати без брому, як колись казав Винниченко, без брому він не зможе читати Лі Куан Ю і порівнювати сучасну Україну із Сінгапуром. Коли ми порівнюємо нашу відсталість та убогість із Західною Європою, то маємо залізобетонний аргумент для самовиправдання: ми молода країна, а вони досягли свого розвитку за 400 років. Однак Сінгапур пройшов такий шлях за 40 років.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.

Подпишитесь на наши PUSH-уведомления, чтобы первыми узнавать о появлении новых материалов. Также у нас есть Telegram-канал со всеми статьями и новостями.

Заметили опечатку? Выделите этот фрагмент текста мышью, и нажмите Ctrl + Enter.




Если вдруг Дискасс начнет показывать рекламу - пишите нам в ФБ.