Творці економічних див. Серетсе Кхама

Вадим Новіков

Не сумніваюсь, що абсолютна більшість тих, хто читає цей текст, не мають уяви про життя та діяльність Серетсе Кхама. Скоріш за все, вони навіть не чули про цю людину. Але для історії Африки це ім’я не менш значуще, ніж ім’я Нельсона Мандели, якого знають всі. Про Кхама ми знаємо не набагато більше, ніж про його країну — Ботсвану. Зараз рівень економічного розвитку Ботсвани з європейської точки зору ще далекий до процвітання. За рівнем ВВП на душу населення Ботсвана лише вдвічі краща за Україну, в Європі її рівень відповідає балканським країнам — Чорногорії, Македонії, Сербії. Але динаміка розвитку Ботсвани просто вражає. На момент отримання незалежності в 1966 році це була мало не найубогіша країна у світі, вона входила до трійки найбідніших країн на Землі. Єдиною галуззю економіки був випас великої рогатої худоби. Ось як виглядає вулиця столиці Ботсвани нині:

За останні десятиріччя зростання Ботсвани подібне до Сінгапуру, хоча почалось воно від значно нижчого рівня. Але якщо сінгапурець Лі Куан Ю — просто легендарний лідер, то перший президент Ботсвани Серетсе Кхама залишається маловідомим широкому загалу.

Дивовижне життя африканського короля

Серетсе Кхама народився 1921 року в англійському протектораті Бечуаналенд. Його батьком був верховний правитель племені бамангвато (одне з племен народу тсвана, що становить нині більше 80% населення Ботсвани) Секгома Кхама ІІ, а його дідом – король Кхама ІІІ. Серетсе успадкував титул короля свого племені у віці 4 роки за регентства свого дядька. Середню і вищу освіту Серетсе здобув у Південній Африці, а у 23 роки поїхав в Оксфорд для вдосконалення юридичної освіти. І тут сталися події, гідні шекспірівського сюжету.

Африканський 26-річний студент знайомиться на танцювальному вечері з 23-річною дівчиною Рут Уільямс, яка походить з сім’ї англійського офіцера. Молоді люди покохали одне одного і вирішили одружитись. Від подібного шлюбу був народжений майбутній президент США Барак Обама, але це було вже 1961 року, та і його батько не був коронованою особою. Перспективи шлюбу Серетсе і Рут викликали політичний землетрус. Одруження африканського короля з білою дівчиною спричинило сплеск апартеїду в Південній Африці та погіршення відносин з Британією. Від цього шлюбу Рут відмовляли не лише її рідні, а й навіть члени уряду Великої Британії, аргументуючи загрозою африканський політиці Британії. На батьківщині Серетсе теж виник скандал, бо дядько-регент був проти такого ганебного шлюбу.

Але попри застереження уряду Британії та королівського двору в Африці, молодята побрались. Реакцією на це стало ухвалення в Південній Африці закону про заборону міжрасових шлюбів і запровадження кримінального покарання за міжрасові сексуальні стосунки, що вкрай зіпсувало відносини Британії з Південною Африкою. У 1949 році Рут і Серетсе Кхама повернулися до Бечуаналенду, але зустріли гостру обструкцію племені і невизнання шлюбу.

Саме по собі перебування подружжя в Африці створювало політичну напругу: Південна Африка тиснула на уряд Британії, щоб англійці прибрали подружжя Кхама з Африки. Британія була під загрозою втрати південноафриканської сировини, або навіть військового вторгнення расистської держави в Бечуаналенд, тому уряд Британії викликав Серетсе ніби для консультацій, але фактично для примусу зректися королівського титулу. Після відмови Серетсе він та його сім’я на шість років фактично були позбавлені можливості виїхати з Англії.

Але час минав, ситуація змінювалася, наближався кінець колоніальної системи Британії. У 1956 році старійшини племені бамангвато звернулися до уряду Британії з вимогою повернути Серетсе Кхама на батьківщину. Відмовити вже не було можливості, але Серетсе Кхама з дружиною і двома дітьми повертається в Ботсвану як приватна особа. Він зрікається свого королівського титулу, що призводить до ліквідації монархії. У 1961 році він створює Демократичну партію Ботсвани, з якою через 4 роки виграє парламентські вибори і стає прем’єр-міністром країни. У 1966 році, після проголошення незалежності Ботсвани, Серетсе Кхама автоматично стає президентом країни, але тут вже починається інша історія.

Шлях із прірви: політика

На час отримання незалежності Ботсвана була третьою з кінця в переліку економік світу за рівнем розвитку. Складно вигадати більш невтішні умови, але Серетсе Кхама започатковує програму експортно орієнтованого розвитку, базою якого є яловичина, мідь та алмази. І тут мабуть Бог показав, що він любить Ботсвану: 1967 року було відкрито родовище алмазів Орапа, на якому 1971 року компанія «Де Бірс» і уряд Ботсвани збудували найбільшу у світі копальню алмазів. Можна вважати, що Ботсвані пощастило, але ж в Африці є багато країн, яким не менше пощастило з природними дарами, що ніяк не сприяло їх розквіту. Радше навпаки, природні багатства стають прокляттям — призводять до розвитку клептократичних режимів на кшталт режимів Мобуту або Мугабе, до репресій або навіть нескінченних громадянських війн. Найкривавіша алмазна історія Африки широко відома — це Сьєрра-Леоне. У Ботсвані ж не сталося нічого подібного.

Родовище Орапа знайшли на землях рідного племені Кхама. В будь-якій африканській країні цього б вистачило для безкінечних суперечок і війн за доходи від цього родовища, а першим, хто наклав би на нього руку, був би президент країни і представник цього племені. Дії Серетсе Кхама були цілком протилежними: ще до оприлюднення інформації про відкриття він ініціював ухвалення закону, згідно з яким це родовище і всі майбутні знахідки мають бути власністю всього народу, всі громадяни Ботсвани мають рівне право на доходи від природних покладів.

Кхама на голому місці створює державний апарат, практично вільний від корупції, що неможливо уявити в африканській країні. За рейтингом Transparency International Ботсвана є найменш корумпованою країною Африки. Рівень корупції там нижчий, ніж у багатьох європейських країнах, наприклад, Італії, Іспанії, Греції, Угорщині, Чехії тощо. Ясно, що у країні, де лише два десятки людей мають вищу освіту, неможливо сформувати державний апарат з місцевих, тим паче — з одноплемінників (наприклад, так набирав на державну службу президент Кенії Арап Моі). На державну службу Кхама широко залучав іноземців, які працювали, доки не виникла достатня кількість освічених тсвана (так називається народ Ботсвани). Наприклад, до 1992 року всі члени Верховного Суду Ботсвани були іноземцями. З самого початку на держслужбі не було ніякого непотизму, на службу відбирали лише достойних.

У середині 1970-х років Ботсвана вже мала бездефіцитний бюджет і ввела власну валюту (до цього Ботсвана користувалася валютою Південної Африки). Значні бюджетні доходи не розкрадали, не витрачали на примхи президента та його оточення (чергове диво Ботсвани!), а вкладали в національний розвиток: в інфраструктуру (до незалежності в Ботсвані не було доріг з твердим покриттям), в освіту (у 1966 році в ній було тільки 100 громадян з середньою освітою та тільки 22 випускника університетів) та медицину (як і всі країни Африки на південь від Сахари, Ботсвана має надзвичайно високий рівень ВІЛ-інфікованих: близько 30% дорослого населення).

Державний механізм Ботсвани з 1966 року працює як стабільна представницька багатопартійна демократія, вибори проходять регулярно і чесно, але на всіх них перемагала Демократична партія, заснована Кхама. Це забезпечувало стабільність і наслідування політики. У Ботсвані немає прямих виборів президента, його призначає партія, що перемогла на виборах, і він є як головою держави, так і уряду. Це дуже вдала конструкція, особливо на тлі очевидно невдалого варіанту в Україні, де наявний президент начебто формально не керує урядом, але практично це постійно робить, не несучи за це жодної відповідальності.

Загальна політична оцінка Ботсвани на підставі Індексу демократії, який щорічно публікує Economist Intelligence Unit, дуже висока, краща ніж у деяких європейських демократій, наприклад, у Бельгії або Естонії. Згідно до цього індексу, з 167 країн, які досліджуються, демократіями вважаються 76 країн, з яких Ботсвана посідає 27-му позицію. (Для порівняння, за цим індексом Україна взагалі не вважається демократією, вона віднесена до 40 країн з гібридними режимами).

Шлях із прірви: економіка

В період президентства Серетсе Кхама (1966 – 1980) Ботсвана мала найвищий темп розвитку економіки в світі на середньому рівні 9% річних. З початку 1970-х років і донині в економіці Ботсвани домінує видобувна промисловість, головним чином — алмазна. Ботсвана є найбільшим у світі постачальником необроблених алмазів, вона забезпечує 25% світового видобутку, при цьому велика доля ботсванських алмазів має ювелірну якість. У Ботсвані знаходиться найбагатша алмазна копальня в світі — Джуаненг. Не дивно, що левову частку експортних доходів Ботсвані забезпечує експорт алмазів — зараз більше 60%. Така висока залежність від одного товару неминуче створює загрозу для економіки країни в разі падіння попиту та цін на алмази. У 2005–2008 роках економіка Ботсвани пригальмувала, а в 2009-му навіть зазнала падіння на 5%.

Якщо Серетсе Кхама вирішив проблему, як природні багатства зробити джерелом національного розвитку, а не громадянської війни, то його нащадкам треба вирішувати проблему, як позбавитись залежності від природних багатств. До незалежності економіка Ботсвани була виключно аграрною, причому єдиною галуззю було пасовищне тваринництво. Зараз ця галузь дає менше 3% ВВП, причому країна не може забезпечити себе продовольством. Але в сільській місцевості зараз живе половина населення країни, тому випас худоби виконує не стільки економічну, скільки соціальну роль, і можливо етнографічну. У країні, де 70% території займає пустеля Калахарі, а придатна для ріллі земля становить менше 1%, важко очікувати диверсифікації економіки в аграрному напрямку.

Проте такий сектор економіки, як туризм, є дуже перспективним напрямком диверсифікації. Уже зараз цей сектор генерує 12% ВВП країни і має всі шанси на зростання. Природа Ботсвани не поступається з туристичної точки зору визнаним туристичним країнам Африки — Кенії, ПАР, Танзанії, але Ботсвана до цього ще й найбезпечніша країна на континенті.

Дуже важливо, що Серетсе Кхама залишив по собі не лише джерело, а й інструменти розвитку. Він створив у 1970 році Корпорацію розвитку Ботсвани, призначену для залучення інвестицій у видобувну та обробну промисловість і в туристичну інфраструктуру. Але результати її роботи стали суттєвими вже після його смерті. З середини 1990-х почалось скорочення долі видобувної промисловості у ВВП, зараз вона становить близько чверті ВВП замість половини 20 років тому.

Смерть і спадок

Серетсе Кхама багато років потерпав від хвороби серця і нирок. У 1960-му в нього діагностували діабет. З 1976 року він жив із кардіостимулятором. Помер від раку, не доживши до 60 років.

Він очолив Ботсвану, що жила на рівні первісних пастухів, а залишив країну майже європейського рівня розвитку. Це єдина в Африці країна зі стабільним демократичним ладом, без громадянських конфліктів і корупції. Це є реально дивом, але ще більшим дивом є те, що все створене їм не було зруйноване після його смерті, країна продовжила розвиток далі. Наприклад, у ній виник і розвивається сучасний банківський і фінансовий сектор, з 1995 року працює Фондова біржа Ботсвани, яка демонструє чи не найкращій рівень в Африці. Показовим є і розвиток приватного капіталу в сучасній Ботсвані: там вже є свої мільйонери, але нема ахметових та фірташів, бо мільйонери виникають не за рахунок пограбування держави, а природним шляхом, як було на зорі капіталізму в Європі — із торгівлі.

Тобто ми бачимо не просто феномен Кхама, а феномен Ботсвани. Скоріше за все, Ботсвана є єдиною країною в Африці, де міг з’явитись такий національний лідер, як Серетсе Кхама. Він і його країна є дійсно загадкою Сфінкса для суспільних наук.

Спроба пояснення феномену Ботсвани

Найбільш детальне відоме мені дослідження феномену Ботсвани належить американським економістам і політологам Аджемоглу, Джонсону і Робінсону (Daron Acemoglu, Simon Jonson, James Robinson. An African Success Story: Botswana. 2001). Резюме їх дослідження можна викласти так:

1. У Ботсвані стався унікальний збіг обставин, що привів до збереження і розквіту інклюзивних суспільних інститутів, тобто політичних і економічних інститутів, спрямованих на розвиток суспільства в цілому, а не на екстракцію суспільного багатства вузьким колом осіб, які контролюють владу. Цей збіг обставин більш ніде на африканському континенті не відбувся.
2. У доколоніальну пору у тсвана, як і в деяких інших суспільствах, що перебували у ранньому періоді розвитку, існувала традиція обмеження влади вождів (первісна демократія). Важливі рішення приймалися на зібранні всіх дорослих чоловіків племені, а не одноосібно вождем. Такі зібрання були постійною практикою. Крім того, у тсвана посада вождя не була чисто спадковою, існували традиції, що дозволяли громаді обрати вождя серед найбільш достойних чоловіків, які могли не бути прямими спадкоємцями вождя.
3. У колоніальний період Ботсвана була настільки бідною та занедбаною країною, що не викликала ніякого інтересу у британської адміністрації. Британія навіть не ввела там свою колоніальну систему урядування, залишивши не зруйнованими традиційні інституції тсвана. Екстрактивні інститути, характерні для колоніального режиму, просто не виникли.
4. Після набуття незалежності розвиток Ботсвани принципово відрізнявся від решти країн Африки, які, отримавши незалежність, зберегли екстрактивні колоніальні інститути. У Ботсвані суспільні процеси пішли шляхом, що нагадує Англію XVII століття, коли парламент обмежив владу короля за збереження централізованої держави. Автори дослідження вважають, що вирішальну економічну роль відіграла приватна власність на основний актив – худобу: збереження інклюзивних інститутів гарантувало збереження цієї власності.
5. В такій ситуації відкриття на початку незалежності величезних запасів корисних копалин (алмазів) забезпечувало таку велику ренту, що жодна з груп у суспільстві не бажала порушення статус-кво боротьбою за її перерозподіл.
6. Нарешті, особисті якості перших двох президентів (Кхама і Мезіре), дозволили прийняти з самого початку незалежного розвитку виключно вдалі для суспільства рішення. Класична політика ліберальної демократії, забезпечена рентою від природних ресурсів, дозволила перетворити первісне суспільство на суспільство західного типу фактично без насильства.

Я не беруся оцінити ступінь достовірності цього пояснення. Суспільні процеси настільки складні, що можуть бути керовані невідомими і невидимими нам причинами. Ми не можемо зараз до кінця пояснити навіть ближчі до нас явища, ніж розвиток африканських суспільств. Ми всі бачимо, що на руїнах СРСР, де всі народи мали один екстрактивний тип інституцій, на маленькому острівці країн Балтії виникають демократичні і процвітаючі країни, а решта території СРСР є химерною мішаниною клептократії, авторитаризму, корупції та бідності, безнадійною, як африканська ситуація. Ми прагнемо, щоб в Україні розвиток пішов балтійським шляхом, але як це зробити і які суспільні сили можуть це зробити — нікому невідомо.

Ця рубрика є авторським блогом. Редакція може мати думку, відмінну від думки автора.