Перейти к основному содержанию

Невипадковий Збіґ

Почути Збіґнєва Бжезінського

Сергій Громенко, канд. іст. наук

Ad memoriam

У вічність відійшов патріарх сучасної геополітики, ветеран царини зовнішніх відносин США, еталонний «яструб» Збіґнєв Бжезінський. Чи почули ми те, що він говорив про нас усе життя?

Безліч мешканців Заходу, від Бернарда Шоу та Герберта Уеллса до Ромена Роллана й Томаса Манна, не кажучи вже про легіони дрібніших літераторів, журналістів і навіть науковців, дозволили обдурити себе радянській пропаганді. Мільйони ситих обивателів благополучних країн із запалом твердили: «Народ, що подарував світу Толстого, не може чинити таких жахів», – і відмовлялися вірити в реальність Голодомору та ГУЛАГу. Сотні політиків та чиновників сьогоднішньої Європи донедавна вперто не бажали бачити в Путіні узурпатора, а в Росії – неоімперію. Чимало «корисних ідіотів» Кремля досі не позбулися своїх небезпечних ілюзій.

Але Бжезінського ніколи не було серед них.

IgZktkpTURBXy9iOGY3YmU3YzljNjQwMDgyNTA4YzVjMjcyMWE4N2NiNy5qcGeSlQMAzQLvzQ2AzQeYkwXNAwzNAWg_1

Від початку своєї академічної кар’єри в середині минулого століття Великий Збіґ проявив себе як послідовний антикомуніст, викривач радянського тоталітаризму й адепт американської світової гегемонії. Будучи поляком і сином польських дипломатів у СРСР, Бжезінський ніколи не дозволяв собі бути зачарованим позірною величчю російської культури і, тим паче, медовим голосом радянської пропаганди. І словом, і ділом він доводив це; писав багато текстів антирадянського спрямування та підтримував американську допомогу афганським моджахедам, подарувавши СРСР, за його ж словами, «їхню В’єтнамську війну».

Новому Плутарху не довелося б довго підбирати Бжезінському історичну пару – Великий Збіґ був наче реінкарнацією Катона Старшого. СРСР був власним Карфагеном Бжезінського, і розвалився в нього на очах.

Однак Збіґ не зупинився. Боротьба з російським неоімперіалізмом названа в його працях однією з умов збереження Америкою свого статусу, а незалежність України Бжезінський вважав наріжним каменем стримування Москви і нормального розвитку Європи.

«Без України Росія перестає бути євразійською імперією, – писав він 1997 року у «Великій шахівниці». – Якщо Москва поверне собі контроль над Україною… її великими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, то Росія автоматично знову отримає змогу перетворитися на потужну імперську державу, що розкинулася у Європі та Азії. Незалежність України кинула виклик домаганням Росії на божественне призначення бути прапороносцем усієї панслов’янської спільноти. Те, що Україна буде з часом якимось чином "реінтегрована", залишається догматом віри багатьох з російської політичної еліти. Росія не може бути в Європі без України…, тоді як Україна може бути у Європі без Росії».

2007 року Збіґ в інтерв’ю «Франс прес» застерігав Захід від потурання російській експансії:

«Ні, я не думаю, що Захід повинен боятися Путіна, хоча він, можливо, і не найпривабливіша людина. Він, по суті, російський автократ епохи значних змін у позиції Росії на геополітичній арені та в національній самоідентифікації. Захід повинен чітко окреслювати власні інтереси і твердо захищати їх. Він повинен виступати проти будь-яких спроб російської імперської реконструкції».

2012 року у «Стратегічному погляді» Бжезінський передбачав неминучий російсько-український конфлікт:

«Російсько-українські відносини після здобуття Україною незалежності 1991 року тяжіли до напружених, тоді як відносини між Україною і Заходом тяжіли до невизначеності. Щоб схилити українців до офіційного союзу з економічно більш стійкою Росією, знадобиться сила і, як мінімум, спровокована в Україні економічна криза. Молоде покоління українців, як російсько-, так і україномовних, поступово пронизується все більш глибокими патріотичними почуттями, незалежна Україна стає частиною їхньої свідомості та світогляду. Тому час може грати проти добровільного об’єднання Києва з Москвою, але нетерпляче підштовхування в цю сторону з боку Росії, як і байдужість Заходу призведуть до потенційного появи бочки з порохом біля самого кордону Євросоюзу. Спроби схилити Україну і Білорусь до слов’янського союзу можуть обернутися для Росії затяжними конфліктами зі своїми найближчими сусідами».

Після 2014 року Збіґ висловлював сумніви в обороноздатності української армії, але підтримував європейський вибір Києва, закликав надати йому озброєння та наголошував на важливості антиросійських санкцій. На питання «Ле Фігаро» того ж року, чи втрачений Крим для України, він відповів так:

«Я не знаю, але до цього питання слід повернутися, коли відносини між Україною і Росією знову стануть хоч якоюсь мірою раціональні та стабільні. Росіяни привнесли в ці відносини ірраціональність і емоційність, вони здійснили бандитську атаку на Крим, замаскувавши її, як це зробила б мафія. Але їм слід остерігатися застосовувати такий підхід до всієї України — це призведе до куди більш потужного вибуху в серці Європи, до конфлікту, якого не бачив світ, починаючи з 1939 року. Великий ризик полягає в тому, що Росією управляє ірраціональний лідер із манією величі. Це хвилює багатьох росіян. Припустимо, що Путіну вдасться назавжди відокремити Крим від України: він отримає Крим, але втратить Україну на багато десятиліть, тому що викличе потужну націоналістичну реакцію проти Москви!».

В березні цього року в розмові з «Газетою.ру» Бжезінський іще раз підкреслив:

«Перш за все Україна – це легітимна держава, яка перебуває у процесі трансформації в національну державу. Це означає, що Україна повинна існувати в розумних відносинах із Росією, яка ще, звичайно, буде протягом певного часу марно сподіватися на реінтеграцію і підпорядкування Києва Москві. Агресія Росії в Криму історично невиправдана і буде постійним джерелом напруженості. Проте, я сподіваюся, росіяни зрозуміють, що не в їхніх інтересах діяти в імперіалістичної манері. Особливо якщо врахувати, що сама Росія не є "імперіалістичною", домінуючою державою. Розв'язання проблеми Криму, враховуючи деякі зауваження, які я тільки що зробив, має стати спільним рішенням. Зараз це виглядає як очевидне нав’язування своєї волі із застосуванням сили. Довгострокові відносини між Україною і Росією неможливі, поки ця проблема не буде вирішена до взаємної згоди. Немає жодних причин, із яких російським лідерам не слід шукати формули розв’язання кримської проблеми».

На жаль, російський монстр виявився живучішим за Великого Збіґа. Давньому і непримиренному ворогові «червоного» Кремля не судилося побачити падіння Кремля «триколорного». Але частину того, що світ завинив Бжезінському, все одно потрібно вертати.

1994 року в «Передчасному партнерстві» він застерігав:

«Російські військові домоглися поділу Криму та затвердили свій односторонній контроль над більшою частиною Чорноморського флоту, за який точиться суперечка… Крим – на межі етнічного вибуху, що назріває за сприяння Росії.

Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно… Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію».

2014 року його страшне пророцтво збулося: Росія здійснила «вибух» у Криму, а потім почала військову агресію проти України, остаточно перетворившись на імперію.

Здається, настав час навіть найлегковажнішим європейцям повернутися до рецептів Бжезінського, що так добре зарекомендували себе в боротьбі з СРСР.

Bj_ktoARGh0dHA6Ly9vY2RuLmV1L25ld3N3ZWVrLXdlYi84MzVlY2NmMC0zMGNmLTRhNTAtYTEzOS1kNmJiYzVhYTRiZTAuanBnkZUCAM0CAMLD

Спи спокійно, невипадковий для нашої країни, Збіґу!

Kremlin delenda est.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.

''''