Перейти к основному содержанию

Нова загроза: загравання української влади з КНР

Росія зриває наш роман із Заходом, олігархи хочуть «стабільності», а влада — легких грошей. До чого тут КНР, спитаєте ви?

Примітка редакції. Агов, англомовна версія статті вийшла ось тут: тримайте посилання.

Стосунки України з КНР тривалий час вважалися замороженою темою. Не в останню чергу — через скандали, що їх супроводжували в минулому. А також завдяки загальному браку довіри.

У січні 2021 року особи, пов'язані з китайською компанією Skyrizon, намагалися провести збір акціонерів підприємства «Мотор Січ». Все це робилося з метою купівлі акцій підприємства.

І не просто так, а в обхід позиції Антимонопольного комітету, який забороняв такі дії.

До чого призвела б купівля контрольного пакету? Наприклад, до передачі стратегічного оборонного підприємства в руки компанії з КНР. А це, у свою чергу, однозначно негативно вплинуло б на наші стосунки зі США. І врешті-решт дало б Китаю змогу істотно наростити потужності своєї ударної авіації.

У результаті шановне панство з СБУ зірвало проведення засідання ради акціонерів, а РНБО винесла рішення про націоналізацію підприємства «Мотор Січ».

Здавалося б, між Пекіном і Вашингтоном Київ зробив твердий вибір на користь США. Утім, літо 2021 року охарактеризувалося одразу низкою раптових поворотів Банкової обличчям до КНР.

Примітка редактора. Не факт, що саме обличчям, але нехай.

За даними Associated Press, Україна відкликала свій підпис від меморандуму на підтримку прав уйгурського населення в КНР. І не просто так, а в обмін на лояльність Пекіна і постачання вакцин, яке могло бути заморожене внаслідок підписання документу.

Згодом на адресу правлячої Комуністичної партії Китаю пролунали схвальні заяви від одного з лідерів «Слуги народу» Давида Арахамії.

А Володимир Зеленський провів телефонну розмову з очільником КНР Сі Цзіньпінем — при цьому обговорювалося питання встановлення безвізового режиму в'їзду громадян КНР до України.

Також уже постфактум стало відомо про підписання міжурядової Угоди між КНР та Україною. Її підготували та завірили міністр інфраструктури України Олександр Кубраков та міністр комерції КНР 30 червня.

Угода, по суті, допускає компанії з КНР до українських стратегічних інфраструктурних вузлів. Морських та авіаційних портів, логістичних хабів тощо.

Зважаючи на стратегії з просування китайського впливу в Африці, Азії та ряді країн Європи (зокрема, дуже показові події стаються в Чорногорії), ми можемо бути певні: КНР ведуть цілеспрямовану політику на захоплення логістичних вузлів.

Прикметною стає тут і особлива увага до великих інфраструктурних проектів, яку демонструє Банкова — зокрема, використовуючи програму «Велике будівництво» з розбудови транспортної інфраструктури України як свою візитівку й іміджеву програму.

Водночас для КНР кредитування інфраструктурних проектів під заставу важливих логістичних вузлів стало одним із найбільш гучних засобів просування в інші країни.

На практиці Китай не застосовує детальних критеріїв надання кредитів, що зумовлюють обов'язкове їх повернення. Радше навпаки, бажаним стає сценарій неповернення кредиту. А вже після нього китайці перебирають контроль над портами, мостами та іншими об'єктами.

Как оно – менять МВФ на китайскую коленку?

Зближення Києва з Пекіном відбувається в досить показовий момент підготовки візиту Володимира Зеленського до Білого дому. І однозначно зближення з КНР стає ще одним аспектом, який Київ може використати як предмет торгу із Заходом.

Втім, сам розгляд питання саме таким чином істотно підважує всі прагнення Києва до поглиблення євроатлантичної інтеграції, про яку так багато говорили останніми місяцями українські високопосадовці.

Зважимо й на внутрішньополітичний контекст. Попри заявлену деолігархізацію, позиція української влади дуже залежить від груп впливу.

Українська олігархія стає дедалі консолідованішим противником продовження євроінтеграції. На практиці отримання кредиту МВФ потребує впровадження заходів, що істотно звужують можливості для олігархії в Україні — адже більшість її прибутків створені в неконкурентних умовах і є наслідком корумпування державного сектору.

Саме тому гроші з Китаю, на жаль, можуть стати «подушкою», якою скористається українська олігархія, запропонувавши її владі як альтернативу співпраці з МВФ.

Адже отримання китайських грошей не потребує виконання жодних зобов'язань, що істотно вдарять по олігархічних групах. На відміну від коштів МВФ.

Окрім цього, ряд негативних сигналів так само свідчить про проблемну динаміку у стосунках України з МВФ. Отримання траншу для України від Фонду, за словами очільника Національного банку України Кирила Шевченка, мало статися до кінця 2020 року.

Вже минула половина 2021 року. І що? Далі розмов ця справа так і не пішла.

Дуже показовим сигналом тривоги виявився і демарш співробітників ряду департаментів НБУ, які влітку 2021 масово звільнялися з посад на знак протесту проти дій керівництва фінрегулятора.

Особливо гострим (із політичної точки зору) виглядають масові звільнення співробітників, що займалися питанням створення прозорих правил рефінансування у банківському секторі.

Зважайте на те, що збереження норм корпоративного управління — не пустий звук. Як і розчистка банківського сектору від банків, що через схеми рефінансування проводили шахрайські афери коштом платників податків.

Все це було, є й залишається одними з ключових умов співпраці із МВФ та продовженням реформ. І саме тому ці сигнали можна розцінювати як напрочуд тривожні. Потенційну відмову Києва від співпраці з МВФ на користь китайських кредитів варто розглядати як загрозу. І не «колись», а вже тепер. Прямо зараз.

Поки що ми не можемо говорити про те, що влада України запустила повноцінний курс на побудову такої собі «суверенної демократії».

Проте навіть потенційна відмова від євроінтеграційних проектів, або їх важливих складових частин — Угоди про Асоціацію з ЄС, співпраці з МВФ, реформ судових органів — можуть істотно посилити дуже нехороших людей.

А точніше — політичні групи, що працюють на зрив будь-яких стосунків України із Заходом.

Тим самим, проросійські сили можуть увійти в раптовий консенсус з олігархією. Наприклад, щодо зупинки можливостей євроатлантичної та європейської інтеграції України. Щоб не було боляче — підкинуть пару аргументів на користь проектів із грошима КНР, отримання яких не потребує жодних реформ взагалі.

І лише прозорість управління, реальне бажання втілити реформи та загальна адекватність української влади тут залишаються єдиними маркерами, які свідчитимуть про ілюзорність такого сценарію.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.