Перейти к основному содержанию

Пятрас Вайтєкунас: Якщо здатися Росії, війни не буде, як і України

Сдаваться нельзя от слова «совсем». О том, почему противостояние агрессии РФ так важно в контексте международных отношений

«Якщо здатися перед Росією, капітулювати, то війни не буде. І України не буде. Думаю, що українців це не влаштовує, ви готові боротися за свою мрію», — сказав Пятрас Вайтєкунас та відкинувся на спинку крісла, зробивши паузу, щоб я міг обдумати його слова. Він, без сумнівів, знає, що каже.

Свого часу пан Вайтєкунас проходив стажування в Німеччині в Коледжі стратегічних досліджень і економіки оборони Європейського Центру з питань вивчення безпеки імені Джорджа Маршалла. У 90-х роках встиг побути в ролі депутата литовського парламенту, консультанта голови парламенту, помічника президента Литви. У 2000-х працював послом у Латвії та Білорусі. З липня 2006-го по грудень 2008-го Пятрас Вайтєкунас очолював литовське МЗС. А із січня 2010-го по січень 2015-го він був послом в Україні, тому бачив і Майдан, і початок російської агресії. Під час анексії Криму Вайтєкунас кілька тижнів був на півострові та «вгледівся у механізм гібридної війни».

Він постійно усміхається, відповідає запитаннями на запитання та перебирає аркуші з головними тезами своїх думок. Пан Вайтєкунас заздалегідь готувався до цього інтерв’ю. Готувався ретельно – аркуші повністю списані дрібним почерком, але говорить він без папірця, тільки іноді звіряється, щоб не заплутати ні себе, ні мене.

«Боюся, багато вийде», — каже пан Вайтєкунас.

Я увімкнув диктофон і зрозумів, що Вайтєкунас мав рацію — вийшло багато.

Вже минуло чотири роки після Майдану. Є люди, які кажуть, що революція була помилкою, що вона привела до війни на Донбасі, людських жертв та втрати Криму. Чи це правда?

— Це вам вирішувати, чи це правда. Відповідати на такі запитання — відповідальність та доля кожного українця. Проблема у тім, що Україна дуже різна, в ній живуть різні люди, і вони різне говорять. Є ті, хто говорить так, як ви сформулювали питання, а є ті, хто говорить по-іншому.

От ви питаєте, чи це правда. Я б відповів, що ні. Поки Україна має мету — ці жертви не марні, Революція Гідності — теж. Гадаю, ви просто сплачуєте ціну за свою мрію. Можливо, питання треба поставити трохи інакше — чи готові ви й надалі платити цю ціну?

Ціну, яку зараз платить Україна, вона, по суті, всі 26 років незалежності платить за питання, які лишилися без відповіді. Чи ви відмовитесь від своєї мети, своєї мрії належати до єдиної Європи, Європейського Союзу, НАТО? Питання без відповіді для багатьох українців, які не можуть сказати, хто вони такі. Одні кажуть: ми — європейці, інші — українці, а ще кажуть — ми хочемо до Росії. За 26 років консолідованої відповіді немає.

Пятрас Вайтекунас: «Українці так і не можуть дати консолідовану відповідь, хто вони такі». Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Куди ви йдете? Тільки в Європу, нікуди окрім Європи і завжди тільки в Європу. Скільки людей відповість так? Звідки ви йдете? Ви йдете від Радянського Союзу — чогось хорошого, світлого, чи це було щось інше — хвороба суспільства, в’язниця народів, де порушувались права людини? Відповіді, оцінки того, що з вами сталося — надзвичайно важливі.

Це все питання українцям та правда з боку України. Але свою відповідальність за Майдан та війну в Україні несе Європа, узагальнено — Захід. Бо їй, Європі, не вистачило політичної волі сказати, що Україна — це Європа і вона буде в ЄС та НАТО.

У 2014 році, коли на території півострова з’явилися «зелені чоловічки», ви були на території Криму. Розкажіть, що ви там бачили.

— Я був там майже три тижні. Я зрозумів механізм гібридної війни. Окупацію, агресію Російська Федерація проводила зі своїми прапорами. Це дуже відрізняється від того, що відбувається на Донбасі, де агресія проводиться без прапорів.

У Криму я також побачив і перемогу України. У пострадянському просторі Росія створила та підтримує цілу низку конфліктів: Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Аджарія, Придністров’я і зараз — Крим та Донбас. Але ви єдині, хто в цій низці має винятковий статус.

Я спостерігав, як у Криму діяли «зелені чоловічки» (як і на Донбасі), як створювався прошарок із цивільних, які б отримали перші удари і з української, і з російської сторін, якби події відбулись по-іншому. Я бачив так званий «референдум», який проводився під дулами автоматів. І як порушувалися права людини. Бачив жорстку інформаційну війну, яка велася проти України.

Вважаю, інформаційна агресія проти України, оскаженіле нацьковування колись братських народів — росіян та українців — це злочин Кремля. І такі тварюки як кісєльови, соловйови та їм подібні у майбутньому ще відповідатимуть. І не за брехню, яку поширювали, а за кримінальний злочин, який не має терміну давності — розпалювання міжнаціональної ненависті.

Зараз багато росіян кричать: «Ура, Крим наш і ми летимо до величі Росії». Як на мене, вони просто падають у прірву з величезною швидкістю. На дні їх чекає зустріч з реальністю. Вже зараз від Росії життя та світ вимагає сплати за злочини.

У Криму я також побачив і перемогу України. Вас, мабуть, мучить комплекс не зробленого пострілу. У пострадянському просторі Росія створила та підтримує цілу низку конфліктів: Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Аджарія, Придністров’я і зараз — Крим та Донбас. Але ви єдині, хто в цій низці має винятковий статус. У всіх інших конфліктах не вдалося виявити та юридично зафіксувати Російську Федерацію як агресора. У всіх цих випадках, окрім Криму, найрізноманітніші міжнародні комісії, що працюють на місцях конфліктів, не підтримали жодну зі сторін та писали висновки, що багато цивільних жертв, обидві сторони стріляли, обидві сторони винні, і міжнародна спільнота не може підтримати жодну зі сторін конфлікту. Агресор — Російська Федерація часто ще й виступала як миротворець.

Ваша перемога у Криму полягає в тому, що вперше світові демократичні країни підтримали Україну та назвали РФ агресором і почали впроваджувати санкцій.

В Об’єднаних націях Резолюцію А/262 (йдеться про Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України — прим. ред.) підтримали 100 країн, а Росію — лише 10 світових лузерів, зокрема, Венесуела, Нікарагуа, Північна Корея.

А що ви можете сказати про події, які отримали назву День кримського спротиву російській окупації, коли тисячі татар вийшли на підтримку цілісності України і заявили, що вони не хочуть приєднуватися до Росії?

— Мене це не здивувало. Кримські татари чудово розуміли, що їх чекає після окупації Криму, після того як туди прийде Росія. Багато хто з них вже вдруге лишився без батьківщини та можливості повернутися на батьківщину. У Криму немає нічого доброго і не буде, бо там відкривається чорна діра беззаконня, порушення прав людини, контрабанди зброї та наркотиків, мілітарізації півострова.

План окупації та анексії Криму не міг виникнути за день, місяць чи навіть рік. Як довго його готувала Росія? Невже ніхто не розумів задумів Путіна?

— А ви розуміли? От ви конкретно?

Конкретно я — ні. Але ж є спеціалісти.

— Генштаб РФ давно мав плани, як захопити Крим, але політичне рішення було ухвалено в останній момент — беремо і беремо за всяку ціну. З жертвами, без них, президент Путін був готовий до обох сценаріїв, а ви —до жодного.

Звісно, ніхто в деталях цього не розумів, але щось подібне очікувалося: зробити альтернативною столицею Харків. Не вийшло. Деталей ми не розуміли, але це і не важливо. Важливо не те, що ми розуміємо, а те, що робимо. Зараз необхідно робити дві дуже прості речі: зупиняти президента Путіна та допомагати Україні. Світ змінюють не наше розуміння, а наші дії.

Ви питаєте про замисли Путіна. Так от, після радянського соціального експерименту створити нову людину — радянську людину, вони пішли на новий експеримент — створити російську цивілізацію. Балтійські країни не захотіли брати участь у жодних нових експериментах на кшталт СНД. А ви хочете брати участь у російському експерименті створення нової цивілізації?

А Захід. Він адекватно відреагував на дії Росії?

Як Захід дозволив довести ситуацію до війни в Європі? Як ми будемо жити далі? Як будемо будувати відносини з постпутінською Росією?

— А ви? Ви 26 років адекватно реагували? За великим рахунком, реакція Заходу правильна. Дуже правильна. Але реакція — це ще не стратегія. Реакція вірна, але стратегії Захід ніколи не мав.

Я впевнений, що зараз Росія не тільки Україну б’є, але б’є і Європу, Захід. Питання у тому, як Захід дозволив довести ситуацію до війни в Європі? Я маю на увазі агресію Росії на Донбасі. Як ми дожили до такої ситуації, що війна знову прийшла в Європу? І як ми будемо жити далі? Як будемо будувати відносини з постпутінською Росією?

Кілька ідей були озвучені під час Паризької мирної конференції, а також одразу після розвалу СРСР: необхідно створювати спільний цивілізаційний простір між Ванкувером і Владивостоком. Але зараз ця ідея посковзнулася і набула інших контурів: давайте створювати щось спільне між Лісабоном і Владивостоком. Звучить схоже, але в цьому криється інтерес Росії — виштовхнути з європейських справ Америку. Це частина тих бажань, які виношує президент Путін.

І про санкції. Вони повинні зберігатися. Санкції мають посилюватися, коли Росія береться за якісь нові військові рішення, нові агресії. Думаю, санкції будуть зберігатися до повернення Криму і Донбасу Україні.

Якими повинні бути ключові моменти цієї стратегії?

— Давайте про це наступним разом (сміється). Я краще поясню один момент, коли, на мою думку, почалося зісковзування Росії на шлях реваншу, агресії та війни. Це почалося з наших європейських поступок Росії у розв’язаних, а потім заморожених конфліктах. Абхазія, Осетія, Придністров’я, Карабах. Росія досі не зацікавлена у вирішенні будь-якого з цих заморожених конфліктів. Але головне, на що Захід заплющив очі, де цього не можна було робити в жодному разі, — масове знищення чеченців.

Пятрас Вайтекунас: «Зараз треба робити дві дуже прості речі: зупиняти президента Путіна та допомагати Україні». Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

У Чечні страшенно порушувалися права людини, страшно та безкарно, масово вбивали людей. Захід заплющував на це очі і використовував таки підхід: головне — Росія, давайте аби не було гірше, давайте нічого не робити, якось вони там справляться. Мабуть, звідси Росії пробачалося те, що не можна було пробачати.

Російська Федерація не виконувала свої міжнародні зобов’язання і домовленості. Захід з цим мирився і «скакав» від однієї угоди до іншої, які теж не виконувалися. Потім укладалися нові угоди, які знову ж таки Росією не виконувалися. Отже, створювалася ілюзія, що відносини з Росією розвиваються — адже підписуються все нові і нові документи. Путін відчув, що йому дають карт-бланш і що він може, образно кажучи, надавати тут усім по морді, і ніхто не буде особливо піднімати голос і чинити опір. Ситуація повністю змінилася після агресії і війни РФ з Україною.

Далі буде…

'''