Річниця обміну «35 на 35». Як поживають колишні «бранці Кремля»?

Рівно рік тому, сьомого вересня 2019 року, відбувся обмін утримуваними громадянами між Україною та Росією. 35 українських громадян повернулися в Україну. Серед них 11 політв'язнів, яких у різний час незаконно затримали та тримали за ґратами в Російській Федерації. Додому також повернулися 24 моряки, яких затримали у Керченській протоці восени 2018 року, коли ті на трьох суднах планово прямували з Одеси до Маріуполя. Радіо Свобода розповідає, як минув перший рік на волі та чим зараз займаються звільнені українські громадяни.

Український режисер Олег Сенцов пробув в ув'язненні понад п'ять років. По звільненню почав займатися правозахисною діяльністю: бере участь в акціях підтримки українських політв'язнів, а також у багатьох міжнародних зустрічах, де розповідає про інших «бранців Кремля», які досі перебувають за ґратами, і закликає не послаблювати міжнародний тиск на Москву.

Зокрема, 26 листопада 2019 року Сенцов особисто отримав премію Сахарова в Європарламенті, яку йому присудили ще у 2018 році. У промові у Страсбургу, режисер закликав парламентарів не довіряти президенту Росії Володимиру Путіну: «Путін і Росія не хочуть миру в Україні. Вони хочуть бачити Україну на колінах... Я не вірю Путіну і закликаю вас йому не вірити».

«Перші пів року було складнувато, тому що я зрозумів, що поки ще є ця висока увага, потрібно її використовувати, і зосередився на зовнішньополітичній арені...[У Європі] свої думки, свої інтереси, і я зрозумів, що треба намагатися цей інтерес до України, до протистояння з Росією, до наших політв'язнів якось підняти. І я можу стати такою людиною, до якої буде увага — я можу це озвучити. Я великий «тріп» зробив за ці пів року. Я це називаю, що я пів року волонтерив на МЗС», — каже Сенцов у коментарі Радіо Свобода.

На волі режисер продовжив видавати книги, тепер — особисто. У вересні 2019 року він презентував книгу «Маркетер». У травні 2020 року він провів онлайн-презентацію книги «Другу також варто придбати». До першої річниці обміну Сенцов готує презентацію щоденника свого голодування в ув'язненні та збірку прози.

19 листопада запланований вихід у прокат фільму «Номери» за однойменною п'єсою Олега Сенцова. Над її створенням він працював у тандемі з Ахтемом Сеітаблаєвим: він втілював режисерське бачення Сенцова на майданчику, поки той був в ув'язненні. Спілкувалися режисери за допомогою листів. Із вересня він разом з колишнім народним депутатом Єгором Соболєвим та письменником і музикантом Сергієм Жаданом запустив ютуб-проєкт «Все про єдинорогів». Як стверджують автори проєкту, на каналі вони планують говорити про участь в управлінні державою.

По поверненню з полону кримчанин Олександр Кольченко поновився в Таврійському університеті, евакуйованому з Криму. 10 серпня 2020 року його та ще двох активістів затримали біля будівлі посольства Білорусі в Києві. Вони брали участь у мітингу на підтримку протестів у Білорусі.

Повідомляється, що на кримчанина і ще двох активістів поліція склала протоколи про дрібне хуліганство і злісну непокору поліцейським. Кольченко отримав 40 годин громадських робіт, однак сторона захисту планує оскаржити це рішення.

Кримчанин Володимир Балух після повернення з ув'язнення активно брав участь в акціях на підтримку п'ятого президента України Петра Порошенка, коли проти нього почали порушувати справи у ДБР та Офісі генерального прокурора. До цього він також ходив на акції руху «Ні — капітуляції».

Майже через рік після звільнення Балух вирішив піти у політику: 31 серпня цього року стало відомо, що він балотуватиметься на місцевих виборах від партії «Європейська солідарність».

У коментарі Радіо Свобода Володимир Балух зізнається, що повністю ще не адаптувався до життя на волі: «Просто я ж не повернувся додому, розумієте, я от маму бачив кілька годин, їй треба було їхати наступного дня, то ще ввечері поспілкувалися, то все, що я бачив маму. В мене онуку скоро півтора року буде, я його ще жодного разу не бачив, на руках не тримав».

Журналіст Роман Сущенко також приєднався до «Європейської солідарності». На з'їзді політсили 31 серпня 2020 року він сказав: «Для мене сьогодні висока честь бути на цьому майданчику. Серед вас є люди, чия підтримка допомогла мені якнайшвидше вирватися з пазурів окупанта».

Після звільнення Сущенко повернувся до журналістської роботи, а також мав змогу вперше особисто презентувати виставку своїх картин у Миколаєві.

Політв'язень Микола Карпюк повернувся до громадської діяльності. Зараз він очолює громадський рух «Українська суспільна ініціатива». Критикує нинішню владу: «У теперішнього президента немає команди державників. Команда «95-го кварталу» є доволі фаховою для шоу-бізнесу, але не для державного будівництва... Система взяла його [Володимира Зеленського] самого у міцні лещата і успішно маніпулює ним. Цементуючим фактором нашої державної системи є корупція».

Олексій Сизонович — найстарший з політв’язнів, яких звільнили рік тому. Йому, як і чотирьом іншим політв’язням, фонд Віктора Пінчука придбав квартири у Києві, а також отримав одноразову грошову допомогу від держави. Однак зараз не може оформити пенсію, оскільки необхідні для цього документи залишилися на окупованій території.

Історик Станіслав Клих зараз не працює. Каже: не може влаштуватися на роботу і живе коштом батьків.

«Зараз не маю джерел доходу. У мене є юридична та історична освіти, я закінчив Київський національний університет Шевченка. З огляду на те, що маю дві вищі освіти, то хотілося б працювати у цьому напрямку», — розповів в інтерв’ю «Громадському радіо» Клих.

11 грудня Едем Бекіров разом з іще 10 колишніми політв’язнями поїхав на реабілітацію та відпочинок до Латвії. Там вони провели 12 днів. Також у співпраці з колишніми «бранцями Кремля» створив ГО «Український центр протидії катувань».

9 серпня 2020 року дружина Бекірова Гульнара повідомила, що Едем перебуває в лікарні з інфарктом. Вона також зазначила, що чоловіку вдалося вийти з кризи.

Артур Панов — активіст з Луганської області. Після звільнення він заснував «Націонал-консервативну партію України». 26 жовтня у Києві відбувся її установчий з’їзд. На цю мить партія не веде активну діяльність.

Співробітники ФСБ Росії викрали Павла Гриба влітку 2017 року в білоруському Гомелі, куди він приїхав зустрітися з дівчиною, знайомою з листування, росіянкою Тетяною Єршовою. Під час ув'язнення йому не надавали необхідної медичної допомоги і медикаментів. По поверненню в Україну він також поїхав до Латвії на реабілітацію. Про те, чим займається зараз, Павло говорить неохоче.

Волонтер та ветеран Євген Панов після повернення продовжив волонтерську та громадську діяльність. У серпні 2020 року очолив міський виборчий штаб «Європейської солідарності» у місті Енергодарі.

Роман Мокряк був командиром артилерійського катера «Бердянськ» — одного з суден, які захопили російські військові восени 2018 року. Після полону Мокряк ремонтує навігаційне обладнання військових кораблів. Каже: служити на борту не може через стан здоров’я.

Комендор-сигнальник Сергій Цибізов продовжив службу на катері «Нікополь», який відремонтували у червні цього року після того, як його Україні повернула Росія.

«Дуже важко було влитися у ту ж колію, що і раніше. Але я з цим впорався. Взагалі все супер, надалі продовжую служити, вступив в ОМА (Одеська морська академія — ред.), здобуваю вищу освіту, планую стати офіцером», — розповів Сергій у коментарі Радіо Свобода.

Продовжив службу на «Нікополі» і Андрій Оприско. У лютому 2020 року він пройшов курс підготовки з лідерства базового рівня у рамках багаторівневого сержантського вишколу.

Моторист-електрик Юрій Без’язичний після повернення переніс операцію на коліні. Рік після звільнення у коментарі Радіо Свобода описує так: «Багато часу пішло на лікування, потім служба, потім навчання і знову служба».

Старший комендор Андрій Артеменко продовжив службу на «Бердянську». У листопаді 2019 року він одружився зі своєю дівчиною Мариною. А в липні цього року у подружжя народилась донька.

Андрій Ейдер, комендор-сигнальник, теж одружився. Зараз продовжує службу. Його батько раніше розповідав, що Андрій пішов вчитися на військового психолога.

У лютому 2020 року Владислав Костишин таки здобув ступінь магістра в Національному університеті «Одеська морська академія». Через полон він завершив навчання на рік пізніше.

Також отримав диплом і його однокурсник Богдан Головаш. Наприкінці лютого він отримав звання старшого лейтенанта.

Командиру 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування Денису Гриценку після повернення з ув'язнення видалили пухлину у нирці. За словами лікарів, ще кілька місяців полону могли стати для моряка смертельними.

Комендор-сигнальник В'ячеслав Зінченко вступив до вишу і змінив спеціальність: тепер він навчатиметься на зв’язківця.

«Поправив своє здоров’я і отримав масу емоцій за цей період від подорожей і просто свободи. Усю цю ситуацію я сприймаю як трамплін для досягнення своїх цілей», — каже В'ячеслав у коментарі Радіо Свобода.

Заступник командира дивізіону з електромеханічної частини — начальник електромеханічної служби 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування Сергій Попов після звільнення лікувався у госпіталі в Одесі. Після цього взяв одразу дві відпустки, адже через полон піти у відпустку у 2018 році він не зміг. «Хоча я і відпочивав у СІЗО», — жартує Попов.

У березні пішов на підвищення по службі, а з липня проходить курси підвищення кваліфікації в Національному університеті оборони України імені Черняховського.

«У житті я вдячний двом речам: армії та СІЗО. Як би це не звучало! Армія мене навчила бути самостійним і навчила жити. А СІЗО навчило мене цінувати все це, навіть дрібниці, які є в цьому житті», — ділиться у коментарі Радіо Свобода Попов.

Командир рейдового буксира «Яни Капу» Олег Мельничук продовжує командувати судном. У липні цього року у коментарі «5-му каналу» він сказав: «Весь екіпаж повернувся, приступив до виконання своїх обов'язків, ніхто й не планував кидати службу... Ні, нема страху, готові виконувати завдання в будь-яку хвилину».

Комендор Віктор Беспальченко у жовтні 2019-го зіграв весілля. Ще влітку він і його наречена Тетяна одружилися у московському СІЗО «Лефортово», де його утримували.

Комендор Володимир Терещенко продовжив контракт — зараз служить на буксирі «Яни Капу».

Марсовий Євген Семидоцький після звільнення продовжив службу за контрактом. Під кінець служби отримав звання старшого матроса. Зараз він звільнився у запас. Наразі намагається влаштуватися на роботу у пожежну частину в себе вдома на Луганщині.

Після звільнення старший радіотелеграфіст НК «Сміла» 31-го дивізіону суден забезпечення Володимир Варімез одружився. Разом із дружиною поїхав відпочивати у Карпати. Подружжя заселилося в одну з квартир, які всім морякам подарував фонд Віктора Пінчука. Зараз Володимир Варімез продовжує службу у Військово-морських силах.

Командир радіотехнічного взводу управління 21-ї окремої р/т роти морського командування Юрій Будзило продовжив службу. У травні 2020 року буксир «Яни Капу», на якому він служив, повернули в Одесу після часткового ремонту. Відновлення корабля стало для Будзила справою честі, пише «АрміяInform».

Радіо Свобода звернулося до звільнених моряків Василя Сороки, Богдана Небилиці, Михайла Власюка, Андрія Шевченка, Сергія Чуліби та Володимира Лісового, щоб дізнатися, як минув для них перший рік після звільнення. На момент публікації вони не відповіли.

© Радіо Свобода, 2020 | Усі права застережено.