«Геополітичний покер» Трампа

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень

Що не кажіть, але дуже цікаво було спостерігати за діями, заявами й візитами президента Америки Дональда Трампа напередодні та після самітів НАТО і G7. Гадаю, невипадково Трамп літав до спочатку саме до саудитів та Ізраїлю. Невипадково зустрічався і з Лавровим. А ще ж була зустріч з очільником КНР…

Одну з перших оборонних «оборудок» Трамп демонстративно провернув із Саудівською Аравією. А після того знову наголосив на необхідності з боку європейських країн збільшити видатки на оборону. Потім у рамках зустрічей із лідерами провідних країн Заходу заявив, що США не буде зменшувати підтримку Європі у сфері безпеки.

Гадаю, президент США вже цілком прозоро демонструє, що для його зовнішньополітичної гри є пріоритетом, і схиляє, в тому числі за допомогою свої дій і заяв, європейців до думки: «з Дональдом, при всіх його неоднозначних рисах і заявах, треба рахуватися».

Чому ж Трамп веде себе так контроверсійно, недвозначно демонструючи свою прихильність до одних і слабко приховану неприязнь до інших?

Можливо, що він просто образився. Образився на європейців. У глибині душі хотів «помститись» партнерам по НАТО за те, що частина очільників країн-членів Альянсу під час американських президентських перегонів більше симпатизувала Гіларі Клінтон як такій, що більше відповідає ідеалу захисника загальнолюдських ліберальних цінностей. Або ж його бентежить тягар «лідерських перегонів» із Меркель, яка завоювала собі авторитет провідного миротворця в Європі...

На публіку Трамп це, звісно, відкрито не показує, прикриваючись позицією «я просто сам по собі сильний, я і без вас впораюсь» (перфекціоніст з вразливою душею, що тут сказати). А може Трамп просто хоче підвищити свою особисту роль, проводить торги, іноді вдається до шантажу і піднімає ставки, аби змусити Європу і ряд близькосхідних партнерів США проявляти більше ініціативи на ключовому для президента США напрямку — боротьбі з ІДІЛ та Іраном.

Поки все це виглядає як гра. Це як грати в шахи. Або грати на біржі. Або грати в покер, а значить — і блефувати.

Поки вдається — візити Трампа, його заяви, але при цьому стала позиція Америки щодо війни РФ проти України, Мінського процесу і санкцій проти РФ підштовхнули ЄС прийняти деякі вимоги Трампа.

Росія тут радше відіграє роль важливого аргументу в геополітичних торгах США з Європою. До речі, не факт, що Росія опиниться в повному програші — колишній посол США в Росії Майкл Макфол вважає, що у Кремлі задоволені поведінкою Трампа на цих двох самітах.

Втім, президент США і далі непередбачуваний, і хтозна, якою буде його російська й далекосхідна політика? Тому не виключений варіант подальшого охолодження Європи у стосунках з адміністрацією Трампа і неформальне переформатування «Великої сімки» у формат 6+1 , а НАТО – у 27 (уже 28) +1.

У цих форматах Америка буде, так би мовити, «трохи над процесом». Тобто «ви, європейці, дійте собі більш самостійно, але й самостійно діятимемо і ми». З цього приводу американський експерт Луіс Голіно у своїй публікації на веб-сайті Атлантичної Ради вже написав, що позиція Трампа по НАТО може в кінцевому випадку послабити інтерес європейських країн до поглиблення співпраці в рамках Альянсу і переключити Європу на більш відокремлену, самостійну політику в рамках Європейського Союзу.

Все це, звісно, може стати реальністю. Проте не варто виключати й імовірність того, що будь які подальші дії американського президента, які можуть в собі нести кінцеву вигоду Росії, можуть призвести до швидкого, безславного завершення політичної кар’єри Дональда Трампа.