Регіональні партії: чи є загроза національній безпеці

Сергій Пархоменко

Примітка редакції. Хоча в Україні усі партії, згідно закону, мали б бути представлені в усіх регіонах, на практиці в нас є значна кількість «регіональних» політсил. Наскільки це небезпечно? Хто з них є прихованими сепаратистами, а хто — нормальним політичним об’єднанням? Розібратися спробував Сергій Пархоменко.

В чинному реєстрі Мін’юсту значиться близько трьох десятків партій, які орієнтовані не так на всеукраїнську, як на місцеву політику. В одних випадках про це свідчать назви партій, в інших, за фактом, діяльність партії обмежується однією, двома або трьома областями. Є навіть такі партії, діяльність яких зосереджена навіть не в одній області, а в одному районі одного міста(!) Наприклад, «Сила громад» — партія одного району — Деснянського в місті Києві, так само, як і Партія рішучих громадян. Або ж партія «Нові обличчя» — це партія, яка фактично не веде активну діяльність поза межами міста Ірпінь — передмістя столиці.

У світлі децентралізації, реформування місцевого самоврядування такі от партії мали підняти свою політичну вагу. Втім, як свідчить практика, цього не відбувається. І якщо якісь регіональні партії й проявляють себе, то або в контексті інструменту для просування певного політика на місцевому рівні, або задля лобіювання регіональних політичних і бізнесових груп на всеукраїнському рівні.

Як показує історичний приклад, регіоналізм в Україні поки не став настільки цивілізованим, як у країнах ЄС, й це може нести цілком конкретну загрозу.

Оглядаючись в недалеке минуле, мусимо констатувати: Партія регіонів — той жахливий приклад, коли адепти регіоналізму виплекали сепаратизм. По суті, ПР — це був донецький регіоналізм, який у 2014 році як реакція на Революцію Гідності став основою донецького сепаратизму.

Спробуємо розібратися, які в Україні існують регіональні партії й на що спрямована їхня діяльність.

Південь і Схід

До 2014 року партії, орієнтовані на електорат Півдня та Сходу України, переважно були провідниками ідей «руского міра».

Промовистий приклад — партія «Руський блок» (заборонена в 2014 році), діяльність якої була зосереджена переважно в Криму і місті Севастополі.

Або ж партія «Союз» покійного Лева Миримського — фактично кримська російська іредентистська партія. Партія свого часу була утворена на базі забороненої Міністерством юстиції України Кримської партії, державну реєстрацію партії поки що не скасовано.

Скрін-шот сайту Л.Миримського, де покійний нардеп вже після анексії Криму публічно засудужує арешт харківського сепаратиста Костянтина Долгова

Найбільше регіональних партій за фактом діють в Одесі, або ж мають одеське походження. Зокрема, це Партія пенсіонерів України, «Родіна» — партія прихильника «новоросії» Ігоря Маркова, «Блок Геннадія Чекіти «За справедливість», Українська морська партія Сергія Ківалова. Є також «муніципальна» партія мера «південної пальміри» Геннадія Труханова «Довіряй справам».

Ще є політична сила, яка так і називається «Одеська партія», щоправда, зареєстрована вона в Києві. Її голова Євгенія Кобизєва колись очолювала так звану «Блокову партію», теж, до речі, одеську, з якої свого часу виник «Наш край». «Наш край» — це партія, яка сповідує регіоналізм, фактично — одна з «ідейних наступниць» Партії регіонів. Ця політсила об’єднує в собі представників ряду місцевих еліт півдня і сходу України. Почала свій поступ саме з Одещини, з Бессарабії, де один з засновників  «Нашого краю» Антон Кіссе активно проводив агітацію серед болгарської етнічної меншини.

Потім до партії почали приєднуватися такі відомі регіонали, як Сергій Кальцев (Запоріжжя), Володимир Сальдо (екс-мер Херсона), Юрій Хотлубей (екс-мер Маріуполя, що навесні 2014 року намагався загравати з сепаратистами) та інші…

Власне, саме під «теплим сонцем» Півдня України розквітла найбільша кількість партій, зареєстрованих під місцеві вибори: подібним до Одеси шляхом пішов Херсон, де було створено «іменну» партію міського голови — «Блок Володимира Миколаєнка». Ще в цьому місті діє партія «Херсонці», зареєстрована в Києві.

А ще на Одещині діють «Циганська партія України» та «Грузинська партія України». За словами експерта Комітету виборців України Дениса Рибачука, ці партії (Циганська, Грузинська, а також Партія поляків, Партія угорців і т.д.) є партіями національних меншин.

«Ці партії показують національну приналежність, а не ідеологічну», — цитує Рибачука Громадське радіо. Втім, тут дозволю собі не погодитись з експертом КВУ: радше це технічні партії, що створювалися «під вибори» або з метою «відмивання» грошей. Наприклад, «Партія поляків України» була свого часу її лідером Станіславом Костецьким з пафосом презентована польським політикам. Але коли Республіка Польща відмовилася надавати фінансову допомогу партії, її діяльність, м’яко кажучи, дуже швидко згорнулася.

Відомі екс-регіонали в керівництві «нашого краю». Інфографіка руху «Чесно»

Щодо партій, які діють або діяли переважно на Донбасі, то тут ще можна згадати «Слов’янську партію», зареєстровану в Донецьку, актив якої в 2014 році переважно перейшов на бік проросійських терористів.

Є ще відносно нові партії «Відродження і розвиток», «Суверенна Україна» та «Партія Європейських Демократів». Основне, що про них відомо, що вони були зареєстровані вже після початку війни на Донбасі.

Захід

Західний регіон не такий багатий на регіональні партії, як Одеса. Переважно регіональні партії зосереджені в Закарпатській області.

Це «Єдиний Центр», де-факто — закарпатська регіональна партія, дітище клану Балог, що поза Закарпаттям політичного впливу практично не має, та «КМКС» Партія угорців України.

Є ще «Українська Галицька партія». Її діяльність зосереджена у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Саме ця партія найбільше подібна до цивілізованих європейських регіоналістських партій. І хоча деякі ура-патріоти вже встигли охрестити її ледь не «сепаратистською», партією, що працює за гроші Кремля, але вона такою не є. В її керівництві є не просто патріоти, а й націоналісти, які мислять загальнодержавними, а не лише місцевими категоріями, хоча й підтримують децентралізацію як важливий фактор, зокрема, й для економічного розвитку регіону.

«Верхівка національно-демократичних партій розглядає Галичину не як полігон для обкатки реформаторських ідей та їх пропаганди перед цілою Україною, а єдино як плацдарм для штурму київських владних висот. Тому для нас нині абсолютно необхідним є створення політичної сили, що зможе реалізузати нашу візію України як держави, української за суттю та європейської за цінностями. І почати з Галичини», — так сказано в Маніфесті партії.

А от такі партії, як Партія угорців, той же Денис Рибачук вважає певною загрозою:

«Ми не так давно чули про скандали, коли ці партії ніби фінансувалися з-за кордону. З іншого боку, маємо офіційну позицію Віктора Орбана з Угорщини, який каже, що є свої територіальні претензії на Закарпаття. Діяльність таких партій може підігрівати ситуацію. До окупації Криму діяла партія «Руський Блок» Аксьонова. Якби ми класифікували, то назвали б її регіональною партію. Це питання того, чи становлять вони загрозу. «Руський блок» у Криму став загрозою», — каже експерт КВУ.

Щодо «КМКSZ» Партія угорців України, яка у 2015 році об’єднала в собі дві партії – власне КМКSZ і Демократичну партію угорців, то її керівництво до 2013 року підтримувало Віктора Януковича і Партію регіонів, а в 2014 році її голова Василь Брензович став депутатом вже від президентської партії БПП-«Солідарність». Відтоді питання угорської меншини не особливо мусувалося в українському політикумі поки, як пише видання «Високий замок», «Василь Брензович, після відповідних консультацій з представниками Генерального консульства Угорщини в Ужгороді, виголосив у Верховній Раді України полум’яну промову на тему утисків та залякувань представників угорської нацменшини краю. Депутат розповів про «факельну ходу» націоналістичних організацій на площі Шандора Петефі, де, зокрема, лунало провокативне гасло «Мадярів на ножі!» А 2 квітня в українському місті Береговому у приміщенні Закарпатського угорського інституту він же стоячи аплодував представникові українофобської угорської партії Jobbik Дюре Чобо у відповідь на його заклики зробити все, щоб на Закарпатті утворилася русинсько-угорська автономія…»

Як відзначає політолог Олександр Никоноров, угорці Закарпаття мають широку мережу національно-культурних організацій, які не гребують політичною співпрацею з угорськими радикалами та одіозним кумом Путіна Віктором Медведчуком та людиною останнього Іваном Чубірком, який є прихильником «угорсько-русинської автономії».

Хоча, якщо відверто, у випадку з угорськими політичними рухами Закарпаття ситуація може погіршитися лише у випадку приходу до влади в Будапешті ультраправих неадекватів. Втім, та обставина, що Угорщина є членом ЄС і НАТО, все одно мінімізує ризики фінансування угорського сепаратизму в Закарпатті.

Сайт Партії угорців України. Все – угорською. Навіть англомовної версії немає

Центр і Північ

Про деякі київські партії ми вже писали вище. Можна ще згадати партію «Кияни передусім!» та сумнозвісний проект Сергія Думчева «Рух за реформи», який з тріском провалився на виборах до Київради в 2015 році.

Щодо інших партій, орієнтованих переважно на населення північних та центральних областей, то можна згадати партію «Вінницька європейська стратегія» та партію родини Герег «За конкретні справи», яка переважно провадить свою діяльність в Хмельницькій області.

Є ще партія ВО «Черкащани» колишнього нардепа від Блоку Юлії Тимошенко Анатолія Семиноги.

Є декілька партій, які зареєстровані на Волині, в Харківській, Дніпропетровській, Рівненській, Полтавській і Сумській областях, переважно нещодавно.

До речі, до певної міри місцевими політичними партіями можна вважати «проекти Коломойського» — УКРОП (Дніпро і Волинь) та «Відродження» (Харків, Дніпро).

Висновки

Дозволю собі озвучити думку, що українські політичні сили поки не дозріли до цивілізованого європейського регіоналізму.

У трактуванні більшості українських партій, які спираються у своїй політичній діяльності на певний регіон, регіоналізм — це лобіювання інтересів місцевих бізнес-еліт.

Щодо політсил, які принаймні декларативно виступають на захист певних національно-етнічних груп, то такі сили в першу чергу зосереджені в Одеській та Закарпатській областях. Враховуючи, що саме ці два регіони після Донбасу є ключовою ціллю Росії з розхитування ситуації в Україні, місцеві партії Одещини та Закарпаття можуть стати інструментом Кремля в гібридній війні.

P.S. До речі, в реєстрі політичних партій немає жодної кримськотатарської. І це промовисто свідчить про те, що «національну карту» кримські татари в політичних цілях розігрувати не будуть. Адже «киримли» добре розуміють, що зараз не час спекулювати потребами окремих етнокультурних груп. Хоча саме кримські татари на те мають найбільше морального права…