Найкраща військова стратегія — свобода

Примітка редакції. Ми не вважаємо, що децентралізовані збройні загони можуть бути ефективною та універсальною відповіддю на виклики сучасної війни. Хоча б тому, що їхня мета — не запобігти окупації, а збільшити її вартість для агресора. Проте вважаємо, що вкупі з централізованою потугою вони можуть бути важливою складовою національної оборони. Тому вітаємо намір дописувача висловити свою думку.

Володимир Кирилов

У багатьох людей іноді виникає низка питань: чому нацисти не напали на Швейцарію? Чому генерал Паттон був значно кращим військовим начальником, ніж Адольф Гітлер? Чому наддержави не змогли забезпечити контроль над Близьким Сходом наприкінці ХХ століття?

На всі ці питання існує одна відповідь, та сама, яку я постійно даю на запитання знайомих про національну оборону у вільному суспільстві. Відповідь полягає в тому, що децентралізовані військові сили сильніші, життєздатніші, більш маневрені та пристосовані, ніж централізовані.

Швейцарія

Як правило, про маленькі держави на кшталт Швейцарії кожен думає як про легку здобич під час воєнних дій. Однак, якщо справи дійсно йдуть таким чином, чому тоді генерали Адольфа Гітлера радили йому нападати на держави з більш значними централізованими військовими силами? А відповідь проста: нацистські військові стратеги оцінювали військові втрати в разі нападу на Швейцарію у 200 тисяч осіб, тому що швейцарський народ сам і був армією країни. На відміну від інших європейських держав, у Швейцарії заохочувалося озброєння громадян та їхнє навчання захисту своєї власної території. Можливо, це звучить як нічний жах для сучасних прогресивних лібералів, таким же самим жахом це виявилося і для амбіцій нацистських загарбників. Ось що ця стратегія означає для нацистів:

1. Важко визначити, хто саме є учасником бойових дій із боку супротивника.
2. Без централізованого планування операцій традиційні військові тактики виявляються марними для визначення реальних цілей та постановки і здійснення завдань у ході бойовий дій.
3. Без конкретних цілей перспектива перемоги була розмитою, а тому і сумнівною.

Через перспективу опинитися в затяжній і безрезультатно кривавій «бані» нацисти вирішили напасти на централізовані військові сили Франції — й досягли успіху всього за 6 тижнів з утратами у 27 тисяч німецьких військових. Як і припускали німецькі стратеги, колективістськи налаштовані французи здалися, щойно це зробив їхній уряд. Однак Швейцарія практично незворушно витримала всю війну, яка зруйнувала решту Європи.

Генерал Паттон проти нацистів

Чим довше тривала Друга світова, тим більше Гітлер приділяв уваги мікроменеджменту своїх військових сил на території всієї Європи. Фельдмаршал фон Рундштедт так коментував настирливість цього мікроменеджменту: «Я навіть не можу змінити караул біля своєї кімнати, не доповівши про це фюреру». Зрештою через те, що жоден підрозділ неможливо було перемістити без дозволу органів центрального планування, динамічна адаптованість, яка так необхідна кожному живому організму для виживання, була зведена до нуля.

Джордж Паттон дотримувався зовсім іншого підходу. «Приголомшливі перемоги Паттона досить часто приписують його блискавичному реагуванню і тому, що він перебував поруч із полем бою. Він мимоволі децентралізував поле бою, оскільки ігнорував значну кількість наказів, відданих генералами, які перебувають у тилу. Він бачив загальну картину поля бою і швидко використовував можливості зіграти на слабкостях німців, коли ті розкривали свої наміри під час бою». Використовуючи свою децентралізовану тактику, Паттон під час проведення операцій довів свою здатність пристосуватися до умов бою і показав більшу витривалість і швидкість, ніж його нацистські противники.

Завдяки Паттону нацисти відчули на собі, що таке бліцкриг. Протягом одного-двох тижнів він відвоював у нацистів територію в 600 миль і виграв війну у Європі менше, ніж за рік із дня висадки союзних військ у Нормандії.

Децентралізація військових на Близькому Сході

Для того, щоб поставити крапку в цьому історичному аналізі ефективності децентралізованих військових операцій, давайте звернемо наші погляди на Близький Схід. Знов-таки ми бачимо приклад ситуації, коли недруг, який здавався легкою здобиччю, виявляється викликом навіть для ядерних супердержав. За 30 років — від десятирічної війни СРСР із локалізованими загонами моджахедів до американської інтервенції в Афганістан 2001 року — наддержави так і не змогли отримати контроль над цим регіоном.

Децентралізовані сили на Близькому Сході мають ті самі переваги, що і вже згадана Швейцарія. Спонтанна природа локалізованих партизанських тактик введення бою неймовірно ускладнює для нападників ідентифікацію ворога і можливість передбачити його атаки. Як і у випадку з досвідом американців у В’єтнамі, непередбачуваний і важко вловимий ворог завжди проявляє себе нелінійно, не залишає можливостей для постановки цілей у макрокосмічному масштабі.

Тому боротьба з децентралізованим супротивником цілком може перетворитися на боротьбу до зносу, при цьому постійно призводячи до безлічі смертей і руйнувань, завдаючи величезних економічних утрат і викликаючи суспільне невдоволення в державі, що нападає. Суспільне невдоволення більшої частини населення США стосовно війни в Іраку, що почалася 2005 року, і 4,4 трильйона доларів, витрачених до квітня 2015 року, підтверджує актуальність сказаного. Отже, загалом у національних держав є мотиви не вторгатися на території, що вирізняються децентралізованими військовими силами.

Оборона Штатів

Історія не раз демонструвала нам, що свобода — це найбільш ефективна військова стратегія. Природно, в суспільстві без держави побоювання відносно військового вторгнення з боку інших держав допустимі, проте, якщо розглянути всі факти, вони виявляються безпідставними. Враховуючи, що у Сполучених Штатах 1/3 домашніх господарств володіють 300 мільйонами одиниць вогнепальної зброї, американський континент уже являє собою фортецю. Якби ми жили в умовах економіки вільного ринку, що означає, що звичайна людина була б принаймні утричі багатша і мала би свободу володіти й оновлювати зброю військового зразка, перспектива бути захопленим іноземною державою стала би взагалі нереальною.

Одного дня Бенджамін Франклін сказав: «Ті, хто відмовляється від свободи заради безпеки, не заслуговують і не отримають ні того, ні іншого». Він був правий. Відмовляючись від свободи, ми відмовляємося і від найбільшої можливості убезпечити себе.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.