Австрійські «друзі Путіна» за крок до влади — хто вони?

Примітка редакції. Хто такі австрійські праві та чи є підстави побоюватися, що вони скасують санкції проти РФ — в матеріалі Романа Гончаренка та Максима Сидоржевського для Deutsche Welle.

На виборах в Австрії праві популісти отримали солідний результат і мають шанс увійти до уряду. Портрет Австрійської партії свободи, яка нещодавно стала партнером «Єдиної Росії».

Передвиборча агітація Австрійської партії свободи

Після Нідерландів, Франції та Німеччини в Австрії в неділю, 15 жовтня, відбулися останні цього року парламентські вибори в Європейському Союзі, на яких у центрі уваги — праві популісти з «проросійським» іміджем. Прогнози, опубліковані одразу після закриття виборчих дільниць у день голосування ввечері в неділю, 15 жовтня, засвідчили, що опозиційна Австрійська партія свободи (АПС) здобуває солідний результат.

Ще рік тому ультраправі лідирували в опитуваннях, а їхній кандидат мало не став президентом. Той факт, що вони втратили динаміку, Єва Целеховскі з віденської газети Wiener Zeitung пояснює успіхом нового лідера консерваторів, міністра закордонних справ Себастіана Курца. «Він їх обігнав справа», — каже публіцистка про жорсткі висловлювання Курца на тему міграції, одну з головних у цій виборчій кампанії.

Але, навіть втративши динаміку, АПС є такою сильною, що сформувати без неї уряд буде майже неможливо. «У неї дуже великі шанси увійти в уряд», — вважає австрійський політолог з університету міста Кремс Петер Фільцмаєр. За його словами, це пов'язано також з тим, що соціал-демократи і консерватори, які зараз входять до складу правлячої коаліції, «у всіх сенсах серйозно посварилися».

Нацистські корені

На відміну від своїх європейських партнерів, таких як «Національний фронт» у Франції, які ніколи не були при владі в центральному уряді, у австрійців такий досвід є. Заснована в 1956 році АПС пройшла шлях від партії махрових нацистів, яку очолював колишній есесівський генерал, до прототипу європейських правих популістів.

АПС двічі входила до коаліційних урядів. Вперше — на початку 1980-х із соціалістами, коли завдяки ліберальній течії їй вдалося вийти з політичної ізоляції. Вдруге і поки що востаннє — на початку 2000-х років, коли партія на чолі з Йорґом Гайдером  сформувала коаліцію з консерваторами.

Гайдер привів АПС до влади, але й вивів з неї, розколовши партію

Оскільки АПС була антиєвропейською і дедалі більш ксенофобською, країни ЄС пішли на безпрецедентний крок — оголосили Австрії дипломатичний бойкот, але швидко від нього відмовилися. Гайдер при владі протримався недовго. У 2005 році через його відхід партія пережила розкол, втратила владу в уряді, зберігши вплив лише в регіонах.

Відтоді її очолює 48-річний колишній зубний технік з Відня Гайнц-Крістіан Штрахе, який після виборів може стати віце-канцлером. Він — виходець з простої сім'ї, в молодості обертався у неонацистських колах і паралельно почав кар'єру в АПС. Відомо, що Штрахе брав участь у напіввійськових тренуваннях ультраправих з пневматичною зброєю в лісах. «Грали в пейнтбол», «гріхи молодості», — так він каже про той період свого життя сьогодні.

Антимігрантські ролики у стилі sitcom

Зростання популярності АПС за лідерства Штрахе спостерігачі пояснюють двома причинами — розчаруванням соціал-демократами і консерваторами, які правлять альпійською республікою десятки років, загрузли у скандалах і, на думку багатьох, «забронзовіли», а також наслідками міграційної кризи 2015 року. Австрія разом із Німеччиною прийняла сотні тисяч біженців і мігрантів з переважно мусульманських країн.

Мігранти на вокзалі австрійського Нікельсдорфа, вересень 2015

Обмеження міграції — головний пункт програми АПС і центральний мотив її рекламних відеороликів. Наприклад, партія зробила міні-серіал в стилі sitcom про «сім'ю Губерів». Сюжет такий: через незамкнені двері в будинок проникають кілька десятків осіб, які незрозуміло звідки взялися, і вони розташовуються там як у себе вдома — хтось читає книгу, хтось слухає музику. Замість того, щоб вигнати непрошених гостей, господар починає їх обслуговувати: «Кому млинці?» Голос за кадром критикує уряд за рішення утримувати мігрантів у збиток австрійцям.

«Ці ролики зроблені дуже майстерно, — зазначає Єва Целеховскі. — Це гумористичне розкладання супротивника з використанням тонко підмічених і смішних аспектів». За її словами, це подобається публіці, що підтверджують півтора мільйонами переглядів на YouTube. В цілому, каже Целеховскі, АПС — лідер серед австрійських партій за використанням нових технологій і соціальних мереж. Глава партії Гайнц-Крістіан Штрахе активно використовує Facebook, де у нього 750 тисяч підписників. Щоправда, за деякими оцінками, значна частина з них — з Німеччини.

Але антимігрантська риторика і «боротьба з ісламізацією» — далеко не єдині теми, з якими АПС йде на вибори. Партія, серед іншого, вимагає прямої демократії, як у Швейцарії, коли важливі питання виносяться на референдум, обіцяє зменшити бюрократію і знизити податки.

Поїздки в Крим і договір з «Єдиною Росією»

На міжнародній арені в Австрійської партії свободи імідж «друга Путіна», як і у багатьох інших правопопулістських партій. Контакти з Москвою налагоджував свого часу Гайдер, і зараз вони є дуже тісними. Один із тих, хто відповідає за російський напрямок, — Йоганн Ґуденус. 41-річний виходець із дворянської сім'ї обіймає посаду віце-мера Відня, добре розмовляє російською і навчався в Москві.

Йоганн Ґуденус на «референдумі» у Криму, Сімферополь, 16 березня 2014

У 2014 Ґуденус був одним із «спостерігачів» на референдумі в Криму і хвалив його проведення. Їздять до анексованого Криму також інші політики АПС, які, всупереч європейській позиції, визнають його частиною Росії.

Про можливе пряме чи непряме фінансування Австрійської партії свободи з Росії, як це було з «Національним фронтом», нічого невідомо. У партії це заперечують. Але у співпраці з російськими політиками АПС вийшла на новий рівень, підписавши наприкінці 2016 року п'ятирічну угоду «про взаємодію і співпрацю» з «Єдиною Росією». Як писала австрійська преса, сторони серед іншого домовилися співпрацювати у патріотичному вихованні молоді. З російського боку співробітництво курирує заступник секретаря генради ЄР Сергій Железняк, який є фігурантом списку санкцій ЄС. Це не завадило йому відвідати у травні австрійське місто Лінц, де ЄР провела «консультації» з АПС. Железняк побажав партії успіхів на виборах і наголосив, що партія виступає проти політики санкцій.

Єва Целеховскі, співавторка книги «Праві друзі Путіна» про європейських популістів, яка вийшла на початку 2017 року, вважає, що співпраця з «Єдиною Росією» для АПС — «інвестиція в майбутнє» на випадок приходу до влади. «Спочатку вона буде в ізоляції, оскільки це правопопулістська партія, — говорить публіцистка. — Багато західних урядів будуть стримані в контактах, але якщо віце-канцлера з АПС прийме Путін, можливо, це зміниться».

Прихід у владу і скасування санкцій?

Санкції — єдиний пункт, коли у виборчій програмі АПС згадується Росія. У тексті немає прямої вимоги їх скасувати, але в останньому пункті, де йдеться про Європу, сказано, що політика санкцій суперечить нейтралітету Австрії і завдала «масивного збитку» австрійської економіці та сільському господарству. У разі приходу до влади АПС, яка в новому уряді розраховує на посаду міністра закордонних справ, може порушити питання про скасування санкцій ЄС. Оскільки санкції продовжуються щопівроку, теоретично Австрія може їх блокувати. Але Єва Целеховскі в цьому сумнівається і вказує на угорського лідера Віктора Орбана, який, хоч і критикує санкції проти Росії, але не пішов у цьому питанні проти інших країн ЄС.

В цілому експерти відзначають, що Росія не відігравала помітної ролі у виборчій кампанії. Очевидного масштабного втручання, як про це повідомили спецслужби США на виборах президента 2016 року і як того побоювалися в Європі, в Австрії не було, каже Целеховскі. На її думку, Москві це не потрібно, адже й інші партії, в тому числі правлячі, виступають з дуже дружніх Росії позицій.

Джерело: Deutsche Welle